Кияниця

Палаців на Слобожанщині не так вже й багато, але палац Лещинських, що на Сумщині, - безперечно одна з найгарніших перлин в намисті пам’яток Слобожанського краю.
Історія Кияниці була пов’язана з декількома славними родами, з рук в руки яких вона переходила: Антонови (їх садиба була в Угроїдах, але зберіглися залишки церкви, побудовані на їх кошти, церква відновлюється), з родом Савичів ( багата родина володіла великою кількістю земель в Харківській губернії, нагадаю що на їх кошти було зведено церкву в сусідній Стецівці, в яку вартує заїхати!). В 1865 році Кияниця переход у власність відомого цукрозаводчика Харитоненка, який не гає часу і одразу будує тут великий цукровий завод. Зараз це вже суцільна руїна, здається скоро остаточно розберуть.


Палац Лещинських

Координати 51.072661, 34.907406

 

На березі живописного озера, посеред колишнього панського маєтку, розташувалася архітектурна перлина Сумської – вишуканий палац Лещинських. Насправді , назва палацу дещо невірна.
Щоб «вбити двох зайців» Харитоненко будує палаци в Москві та в Кияниці за одним проектом – проектом архітектора Василя Герасимовича Залеського. Вже перед смертю Іван Харитоненко в своєму заповіті відписує Кияницю свої племінниці Марії Лещинській.
Садиба процвітає, як і цукровий бізнес Лещинських, який дістався у спадок. Родина лобіює будівництво залізниці. В маєток навідуються гості. Середин них Євфалія Хатаєва. В своїх мемуарах вона згадує:
«Каждый год я и моя младшая сестра гостим у миллионеров Лещинских – старых друзей нашего дедушки. Мы живем в роскошном доме-дворце в 40 комнат, где есть белый зал на 200 человек, чудная комната-библиотека, биллиардный салон, обшитый крокодиловой кожей, замечательный зимний сад. И когда мы ужинаем, то из столовой отворяются двери в зимний сад, и мы любуемся редчайшими растениями, прекрасными цветами, фонтаном, гротом и цветными огнями в горящих электрических лампочках. Нам во время еды прислуживают два лакея в белых перчатках и две горничные в кружевных передниках. После завтрака нас катают в черной лакированной коляске, запряженной белыми или вороными рысаками. Мы сидим на скамеечке против м-м и м-е Лещинских и боимся от смущения проронить слово: даже в горле сохнет и в груди галушка какая-то. Перед вечером молодой сын Лещинских берет нас в свой автомобиль и мчит нас в полях по ухабистой дороге 80 км в час.»
Маєток разом з палацом переживає часи становлення Радянської влади, війну… В палаці розміщується музична школа, а з часом санаторій.
Санаторія вже багато років немає, що негативно вплинуло на збереження пам’ятки. Ще декілька років будівля була в аварійному стані, занедбана та забута. Нарешті , у 2019 році пам’яткою зацікавилися, і, здається, вона отримала шанс на друге життя. Розпочалася реставрація. Будівля закрита парканом, але автору сайту вдалося зайти в середину і помітити, що приміщення розчищенні від сміття. Ведуться ремонтні роботи. Можливо вже скоро ми побачимо цю пам’ятку охайною та гарною, якою вона була колись.
Плани реконструкції

 

Можливо, у ваш приїзд до Кияниці ви вже навіть і не здогадаєтеся, що тут всього декілька років тому ще «трималися» залишки колишнього цукрового заводу. Тої потужної сили що збагачувала кишеню Івана Харитоненка , а потім й його спадкоємиці.

Мітки: Палаци, Сумська область, промислова архітектура