До села, розташованого майже на кордоні київської та черкаської областей, можна дістатися дуже поганою дорогою. А от щоб віднайти палац сина відомого садівника Платона Симиренка - Василя знайти серед повністю заросшого ліса важко. Останні свої роки палац доживав у вигляді середньої школи. Для мене і досі лишається загадкою, як можна було не подбати про палац як на згадку про видатної людини, мецената, цукропромисловця. Людина на протязі 40 років свого життя віддавала одну десяту частину своїх прибутків на розвиток української культури, він фінансував такі журнали та альманахи як «Киевская старина», «Україна», «Рада», «Громадська Думка», «Лiтературно-науковий вiсник». Він розробив унікальну технологію вироблення цукрової пастіли, яка практично побила закордонні аналоги та завойювала ринок Росії. Сидорівський цукровий завод був постачальников на внутрішньому та зовнішньому ринку
Коротка історична довідка про село
До того як у 1861 році частину земель і цукроварню в Сидорівці купив Василь Федорович Симиренко, село мало свою історию. Коли воно було засновано мені невідомо, але на мапах першої половини ХVІІ ст. воно позначене як нове місто.
Як зазначено на сайті публічної бібліотеки Корсунь-Шевченківської ОДА, "У 1741 році село входило до складу Корсунського староства. На 1768 рік село входило до Лисянської волості. На 1782 рік село належало княгині Францизці Яблоновській. З 1816 по 1854 роки власником села був поміщик Турчевич, з часом – Онуфрій Головинський. У 1856 році Головинський продав Сидорівку батькам Гермагена Неймана і Бонавентури Турчевича. У 1860 році цукровий завод і переважна частина лісів була викуплена почесним громадянином, євреєм Балаговським. На 1864 рік село належало Бонавентурі Антоновичу Турчевичу, як спадок від батька, і Гнату Осиповичу Франківському, який купив у 1860 році від Людвіка Неймана 1195 десятин землі."
Отже, зовсім нова історія села починається з новим власником - Василем Симиренко. Він купує і землю і занедбаний цукровий заводик. Симиренки маючи розвинене фруктове господарство створили відділ з виробництва яблучної пастили «Українська», вона стала доволі відомою, бо користувалася неймовірним попитом як на внутрішньому ринку, так і за кордоном. На його заводі працювало приблизно 300 людей. Керувала виробництвом його дружина - Софія Іванівна Альбранд, а сам Василь Федорович приділяв увагу технологічному розвитку виробництва, занурюючись з головою в винайдення нових прогресивних методів цукроваріння, створення та удосконалення обладнання.
Палац у стилі неокласицизму. З 1919-до 1985 року в палаці Симиренка діяла середня школа.