Чудовий неповторний Козелець

У Козелець їхати треба! По-перше, подивитися на величний Собор Різдва Богородиці та побачити на власні очі дивовижний іконостас. По-друге, прогулятися затишним містом у пошуках інших архітектурних цікавинок, а ще віднайти будинок на Покорщині - найдавніших зразків дерев’яної архітектури

Собор Різдва Богородиці і дзвіниця

У центрі Козельця стоїть милує око дивовижна велична споруда, споруджену на кошти жінки, яка таким чином вирішила віддячити Богу, за те, що дав таку долю її синам Олексію та Кирилу. Прізвище цієї родини відоме всім як Розумовські.

Після повернення з Петербургу Наталії Розуміхи, де вона деякий час перебувала при дворі статс-дамою, до рідних Лемешей, вона вирішила вона звести в Козельці храм чудової архітектури.

Дев’ятикамерний храм в основі якого покладений рівногілковий грецький хрест звводився за проектом та керівництвом архітектора Андрієм Васильовичем Квасовим. Міжгілкові приміщення мають однакову висоту зі стінами “хреста”, це підсилює велич будівлі. В деякій літературі храм приписували архітектору Григоровичу-Барському, ймовірно через архітектурні особливості, які були притаманні храмам за проектами цього митця.

Нижня частина храму рустована, друга – побілена та декорована білим ліпленням. Інтер’єр собору дуже вразливо описав російський історик архітектури Горностаєв: «Тут вражає велика кількість світла, яке заповнює все величезне приміщення і пишна розкіш оздоблення. Скрізь по стінах, по склепіннях і карнизах пишні гірлянди з листя та квітів, розкішні картуші і чудового ліплення голівки янголів …Більш за все увагу пригортає вражаючий своєю величчю іконостас. Це ціла поема виразності й красі якої підпорядковане все внутрішнє оздоблення храму… Тут все виражено, починаючи від великих форм до дрібниць, створено упевненою , геніальною рукою – все величне, все граціозне. Сполучення архітектури, живопису і скульптури виконане чудово, тут не має дисонуючих рис, протиріч або обмовок. Увесь цей дивний зразок декоративного мистецтва витриманий згідно з духом православної релігії та її канонів. Чудовою і цінною прикрасою іконостаса є масивні карбовані срібні з позолотою царські ворота. Фігурки янголів, які нагадують скоріш амурів, що несуть на головах кошики з фруктами та квітами, зображення голубів серед химерних мушель і завитків створюють ажурне тло для ікон євангелістів та Благовіщеня в овальних рамках, обвитих гірляндами лаврового та дубового листя »

Та ж на правду. Козелецький іконостас – це витвір мистецтва, шедевр!

До речі, Козелецький собор є останньою спорудою в історії українського бароко, бо вже на ті часи наступала пора класицизму.

Собор зводився як й храм-усипальня родини Розумовських. Цокольний поверх храму призначався саме для родинної усипальні. Але тут було поховано лише Наталю Розуміху в мурованому саркофазі. Він там зберігається й нині.

Дзвіниця, яка розташована біля храму, була зведена після будівництва храму. Баня не відповідає баням храму, бо реставрувалася після пожежі в 1848 р. Висота дзвіниці 50м

«Місто Козелець своїм виглядом ні в чому не відмінне від інших своїх братів, повітових українських міст. В історії нашій Козелець також не грає особливої ролі, — такої, як, наприклад, його задніпрянські товариші. Хіба тілько те, що р. 1663 недалеко звідти збиралася славетня "Чорна Рада", після якої Брюховецький стяв голову свому суперникові Якимові Сомкові. Одне слово, містечко нічим не прикметне; та все ж подорожній, якщо тілько він не спить тоді, як зміняють йому коней, або не перекушує в пана Тихоновича, то напевне буде милуватися величним храмом ґраціозної растрелівської архітектури, що його поставила Наталя Розумиха, родоначальниця дому графів Розумовських.

За шість верстов од міста Козельця, в селі Лемешах, в убогій хаті на сволоці читаємо: «Сей домъ соорудила раба Божія Наталія Розумиха року Божого 1710.» А в місті Козельці у величній будові на мармуровій дошці читаємо: "Сей храмъ соорудила графиня Наталія Разумовская въ 1742 году." Дивні оці два памятники тієї самої будівничої!»

Тарас Шевченко, уривок з оповідання «Княгиня»

Вознесенська церква

Неподалік від головного собору Козельця, на центральній площі містечка розташувалася Вознесенська церква. Храм був споруджений у 1866-1874 рр. Церква дуже цікава тим, що переплелися у її архітектурі декілька стилів: класичний та український. Споруда має чотири бічні верхи, які своєю прямокутністю в плані і відокремленістю схожі на оборонні вежі, вікна першого ярусу видовжені заокруглені зверху нагадують бійниці.

Інтер’єрне рішення просторове, але бічні бані всередині не розкриті. Іконостасу та ікон не було на моє відвідування, тут містився музей ткацтва, де представлено цікаву колекцію рушників.

Свято-Миколаївська церква

Споруджена церква була 1781—1784 в стилі пізнього бароко на кошти парафіян та українського релігійного та громадського діяча Кирила Тарах-Тарловського. Мурований храм звели замість старого деревяного на місці південній межі давньої фортеці.

Будинок полкової канцелярії

Пам’ятка цивільної архітектури нині розташована посеред міського парку. Це будинок полкової канцелярії. Таких будівель збереглося всього дні. Одна у Чернігові, а одна тут, у Козельці.

Це біла двоповерхова з підвалом мурована будівля споруджена в 1756-1765 рр. на замовлення полковника Київського козацького полку Юхима Дарагана. Памятку зводили за проектом та під керівництвом архітектора Андрія Квасова, ліпний декор виконувався за участі архітектора І. Григоровича-Барського. Архітектура будинку полкової канцелярії вирішена у перехідній стилістиці від бароко до рококо.

Будинок канцелярії у плані прямокутник. На чоловому фасаді виступає двоповерховий ризаліт, який був служив на першому поверсі у якості закритого ґанку. В ньому розміщено сходи на другий поверх та в підвал. На другому поверсі ризаліту розмістилася відкрита лоджія-галерея. Вона має вигляд аркади з присадкуватими колонами й балюстрадою. Всередині було розплановано п’ять кімнат, встановлено що первісно будинок опалювався всього двома пічками.

Хронологія використання

• Канцелярія Київського козацького полку у 1765-1781 рр.,
• Козелецький магістрат після 1781 р.
• Козелецьке повітове земство з 1860-х рр. до 1917 року
• органи НКВС УРСР та їх клята в'язниця 1918-1958 рр., під час Другої Світової гестапо.
• центральна районна дитяча бібліотека з 1960-их рр. і донині

У 1954 р. пам’ятокознавець С. Таранушенко та архітектор П. Макушенко дослідили, обміряли та зафотофіксували . У 1958 році було проведено капітальний ремонт.

Покорщина

Садиба Дараганів

Садиба належала сестрі гетьмана Розумовського Вірі Розумовській та її чоловікові полковнику Юхима Дарагана.

Садибу придбала колись Наталя Розумовська. Кажуть, що спеціально для прийому своєї майбутньої невістки - імператриці Єлизавети.

Садиба вважається одним з найдавніших зразків дерев’яної архітектури Чернігівщини, де збереглися господарські споруди козацької старшини. Це одноповерховий, дерев’яний, потинькований, з мурованим підвалом, прямокутний у плані будинок

Назва місцини - Покорщина. Народна легенда пояснює, що назва походить від того, що тут цариця Єлизавета «упокорилася» своїй свекрусі – поклонитися. Хоча, до Наталі Розуміхи ця місцевість належала полковому писарю Івану Покорському. Чоловий фасад прикрашений ґанком у вигляді чотириколонного портика тосканського ордера зі спареними колонами, з високим трикутним фронтоном і сегментним «ампірним» вікном у тимпані. Всередині були печі та груби, викладеними поліхромними розмальованими кахлями. Їх й сліду не лишилося. Тепер приміщення пусті та в аварійному стані.

Назва місцини - Покорщина. Народна легенда пояснює, що назва походить від того, що тут цариця Єлизавета «упокорилася» своїй свекрусі – поклонитися. Хоча, до Наталі Розуміхи ця місцевість належала полковому писарю Івану Покорському. Чоловий фасад прикрашений ґанком у вигляді чотириколонного портика тосканського ордера зі спареними колонами, з високим трикутним фронтоном і сегментним «ампірним» вікном у тимпані. Всередині були печі та груби, викладеними поліхромними розмальованими кахлями. Їх й сліду не лишилося. Тепер приміщення пусті та в аварійному стані.

Кам'яниця Дараганів

На території Покорщини ще були такі споруди маєтку: флігель, комора, каретний сарай. Все це вже втрачено.

Цікавий факт. На території Покорщини ще у 1975 році знімали деякі сцени художнього фільму про декабристів «Зірка привабливого щастя» (рос. «Звезда пленительного счастья»), тому можна ще побачити як виглядав маєток раніше.

Не зважаючи на те, що Покорщина - пам'ятка архітектури національного значення, її стан ганебний. Будівля з кожний роком руйнується більше і більше. Славетне минуле перекреслюється відношенням держави та пам’яткоохоронних структур. Якщо ви не хочете зіпсувати собі настрій - не їдьте, якщо вже звикли до страшного стану більшості українських пам’яток, то включить обов’язково у свій маршрут Чернігівщиною.