За давніми церквами Буковини
Давня Іллінська церквав селі Топорівці - не більш не менш пам'ятка державного значення.
Мурований храм був побудований в 1560 як оборонний. Товсті стіни у 1,35 м, відсутність вікон, замість них амбразури на екседрах та апсиді, а також парапет з бійницями на рівні даху розташований по всьому периметру будівлі. Ця середньовічна оборонна споруда аскетичного вигляду посідає третє (третє ж?) місце найдавніших храмів Чернівецької області.
Іллінська церква
Зведений топорівський храм на кошти Мировна Барнавського молдовського господаря, звершував будівництво вже його син - Мирон Барновський, воєвода Молдавський, який мав у Топорівцях родинний маєток.. Храм має молдавський тип тридільного храму з невеликими конхами, виявленими на фасадах малопомітними прямокутними виступами. Бабинець однієї ширини з нефом. Храм – з високим дахом. Примітні наличники вікон та білокам’яна різьба порталу в формах так званої варваризованої готики (Логвін Г.Н. «По Україні»). Відмічається спорідненість Іллінської церкви з дерев’яними буковинськими храмами, це визначається й наявністю трьох бань, схованих під одним дахом
Навколо церкви був давній цвинтар. У чергову хвилю боротьби з релігією у Радянському союзі - 1960-ті рр., були зібрані всі надмогильні пам’ятні хрести і перевезені на новий сільський цвинтар. Серед них були й так звані "козацькі". Півсотні років хрести з могил пролежали під огорожею, доки 2010 року не вирішили їх... поховати. Вирили яму і ... закопали. Мешканець села Петро Гелич, який цікавиться історією села, перевіз один з хрестів і встановив його біля церкви.
Мені вдалося побувати там, де могли перебувати оборонці під час облоги, тобто на горищі церкви. Сходами, як воїни декілька сотень років тому, я піднімалася вузьким коридором між внутрішньою та зовнішньою стінами на горище. Там трохи захаращено було старими репродукціями та малюнками святих. Заглянула я й у вузькустрільницю, огляд з малим градусом для обсягу простору ;)
На жаль, в інтер'єрі храму не лишилося фресок.
За радянські часи церква не використовувалася по своєму призначенню. Коли я була, а це січень 2008 року, мешканці розповідали, що церква працює на тільки на певні свята, тобто рідко коли відчинена, бо дуже мало людей ходять в неї. Православне буковинське село поділилося на дві громади - руська та українська, відповідно ходять до церкви московського та київського патріархату. Багатовікову цінну оборонну церкву називають тепер українською, і ходить в неї з десяток мешканців. Майже все село ходить в іншу.
Нова церква теж Іллінська
До 1914 давній храм пророка Іллі справно діяв, але було вирішено звести нову церкву. Ймовірно архітектором був Карл Адам Ромшторфер (Karl Adam Romstorfer) - професор та директор державних комерційних шкіл у Зальцбурзі та Чернівцях. Нову церкву освятили теж на честь пророка Іллі. Вона зведена у типово румунському стилі.
Костел
В селі Топорівці представлена ще одна гілка християнської релігії. Костел почали зводити в 1910 р., але перша світова війна пригальмувала будівництво, завершення якого відбулося аж у 1935 р. До радянської влади приміщення храму дружно ділили між собою греко-католицька та католицька громади. З 1950 року храм використовували як сховище для кукурудзи, машини під'їжджали до костелу і прямо через вікна кидали кукурудзу в приміщення. В 1992 році голова села звернувся з пропозицією відновити храм до Матушевського Йосефа Івановича, родина якого до 1950 року зберігала ключі та доглядала костел! Почалася кропітка робота. «Це я зараз такий старий, а тоді ще був ого-го,» - посміхається мені за обідом 79-річний Йосеф Іванович, хоча всі його кличуть на польський манер - Юзеф. Будівельник за спеціальністю, Матушевський самотужки розпочав відновлення костелу. На укріплення стін пішло близько тони бетону, зрозуміло, що деякі мешканці допомагали йому. Внутрішні розписи виконала місцева жінка - художник. Храм освятили. Приємно, мабуть лишити після себе таку пам'ять, таку згадку. Та і в родині Матушевських все добре, дай їм Бог здоров'я! До речі, вони з ксьондзом вирішили не збирати гроші на служби - просто хто скільки покладе на стіл зі свічечками. Оплачує службу в храмі, що проводиться раз на місяць, сам Йосеф Іванович зі своєї пенсії. Отак!
Едине, що шкода було, так це прощатися з цими людьми. «Ну ти напиши нам там пару рядків, як дісталася» і полетіла я на маршрутку з кульком хліба, яєць та печива. Обіцяла якщо щось буду по дорозі - то обов'язково зайду. На жаль, не сталося зустрітися вдруге. Старенькі Матушевські спочили ;(