Городнє

Архітектура, що співає

Відомі «Співочі тераси» - терасний сад садиби Харитоненків розташовані в невеликому селі Городнє, що на Харківщині.

Співочі тераси в Городнє, фото квітень 2007 року

Історична довідка

Городнє відоме археологічними дослідженнями, пов’язаними з різними й далеко віддаленими один від одного історичними періодами – залізного віку, скіфських часів, доби Київської Русі. Неподалік розташовано городище городище «Замок» — пам'ятка археології національного значення. Знахідки з розкопок зберігаються в музеї історії ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. А чотири старовинні візантійські монети знайдені на городищі демонструються в експозиції музею в Пархомівці.

Народна пам’ять зберегла такий факт: 11 лютого 1709р біля Краснокутська (Червний Кут) відбулася битва між шведськими військами короля Карла XII та російськими полками під керуванням генералів Шаумбурга та Рена. Наступ почали шведи: вони атакували Червоний Кут, де на той час перебував з сьома драгунськими полками генерал Шаумбург. Доволі агресивний напад відтиснув росіян до містечка Городнє. Шведські історики занотували, що прихильник, вірний бойовий товариш Мазепи, Григорій Герцик, відмітився своєю хоробрістю вбивши до 30 ворогів. А король настільки захопився переслідуванням російських солдат, що не помітив, як генерал Рен з 6 драгунськими ескадронами та двома батальйонами гвардії виступив на поміч Шаумбургу. Він атакував шведів, відрізав шлях королівському загону. І так вийшло, що шведський король Карл XII і гетьман Іван Мазепа переховувалися саме в городнянському млині. Тільки ніч допомогла королю та гетьману не потрапити до полону. Генерал Рен не наважився штурмувати млин у темряву, а на ранок шведський генерал Круз зібравши війська пішов врятовувати короля. Але битви не відбулося: Рен відійшов до Богодухова, а Карл XII чи то за пережитий страх чи сором наказав спалити Краснокутськ і Городнє. Більш детально про ці події можна дізнатися у книгах Н.А Шефова «Найвідоміші війни та битви Росії», Костомарова М.І. «Гетьман Мазепа» та інш. джерелах.

«Ті, що співають у камені»

Туристам село Городнє буде цікаве збереженим тут мурованим комплексом-амфітеатром з романтичною назвою «Співочі Тераси» пам’яткою ландшафтного дизайну XVIII-XIX ст. з унікальними акустичними властивостями. Над рікою з виноградною назвою Мерло побудовані п’ятирівневі мури, що у вигляді амфітеатру спускаються до арени. Станьте посеред арени, не соромтесь, заспівайте на повні груди – і ви будете вражені чудовим звучанням вашого голосу. Тут виступало багато відомих співаків, серед них – і Федір Шаляпін. Звідки така назва – Співучі Тераси? Скоріше за все це пов’язано з незбагненним чином прорахованою і конструктивно витвореною акустикою амфітеатру. У вітряну погоду, коли єдиним виконавцем, присутнім на «сцені», була природа, тераси починали самі собою «співати» – вітер проходив крізь труби, вмуровані в стіни. На жаль, сходи з пагорба на арену не збереглися: рештки цеглин помічаємо, крокуючи вниз, інші – розташовані на «сцені». На них заводське клеймо – «АК».

Мовчазними слухачами вітрових співів є яблуневі дерева, що посаджені прямо на терасах. Кажуть, дерева вирощені саме таким способом,окутані теплом та сонцем, приносили дуже смачні плоди.

Колись тут відбувалися концерти відомих людей, збиралися художники, музиканти, театри київських та харківських навчальних закладів.

Архівна фотографія Співочих терас початку ХХ ст.

Отже, на схилі балки звели півколом шість довгих терас з цегли та каменю у вигляді античного театру. Посередині зробили сходовий прохід. Висота стіни кожної тераси складає приблизно чотири метри, а ширина – десять. Тераса розгорнута на південь. Отже, північна сторона захищала тераси пагорбові від холодів та північних вітрів. А цегла, перебуваючи тривалий час на сонці накопичувала тепло та акумулювала його. Відповідно, дерева були в теплі. А значить південні фруктові дерева, не пристосовані до такого клімату, тут отримували і сонце, і тепло, і дарували щедрий врожай.

У вітряну погоду, коли єдиним виконавцем, присутнім на «сцені», була природа, тераси починали самі собою «співати» – вітер проходив крізь труби, вмуровані в стіни. На жаль, сходи з пагорба на арену не збереглися: рештки цеглин помічаємо, крокуючи вниз, інші – розташовані на «сцені». На них заводське клеймо – «АК».

Мовчазними слухачами вітрових співів є яблуневі дерева, що посаджені прямо на терасах. Кажуть, дерева вирощені саме таким способом, окутані теплом та сонцем, приносили дуже смачні плоди.