Що дивитися в Шарівці? Звісно ж палац!

Шарівський палац - справжня перлина східної України. Своїм білим кольором він виблискує в будь яку пору року. Не зважаючи навіть на стан в якому вже декілька років перебуває палацовий комплекс.

Це вже сьогодні маєток стоїть пусткою, а ще рік тому тут був диспансер для хворих на туберкульоз, при чому, я так розумію, що в останні часи для колишніх ув’язнених(?). Два роки тому мені вдалося попасти в середину палацу.

В пресі вже декілька разів на протязі багатьох років ведуть розмови про повну реконструкцію маєтку, облаштування в його стінах санаторій для відпочинку. Але поки це все лишається на словах. (2007 рр)

Оновлено за 2020-2021 рік! Нині тут проводяться екскурсії, доступ в певні години за платний внесок.

Історична довідка

Першим власником Шарівки був козацький полковник Охтирського полку Матвій Йосипович Шарій . У 1670 році він придбав ці землі за чотири карбованці. На початок XVIII ст. це вже був хутір на 112 дворів і з церквою. А назву мав на честь його власника - Шарівка. Будівництво ж маєтку розпочалося тільки з новими власниками Ольховськими у 1836 р. Син Сави Ольховського - Петро Ольховський починає розбудову маєтку: зводить будинок, виділяє кошти на садибну церкву. Але на свою біду, пан Ольховський був шанувальником гри в карти. І це його до добра не довело. В 1881 році азартний гравець програв в карти свій маєток в Шарівці Християну Гебенштрейну (Хрисанфу Гебенштрейту). Новий власник маєтностей разом зі своїм братом Федором робить ремонт палацу, чпи за іншими джерелами, добудовує його, в маєтку з’являється нова огорожа, будиночок приватника. Велику увагу Християн Гебенштрейн приділяє парку, чия колекція поповнюється рідкісними екземплярами.

У 1869 р. в Шарівці був відкритий винокурний завод, та паровий млин.

У 90-х рр. ХІХ ст. Шарівку Гебенштрейни продають «цукровому королю» - Леопольду Єгоровичу Кенігу. Це був його другий маєток на Слобожанщині. Перший він придбав у 1874р. у Тростянці . (зараз Сумська обл.) У 1995р Кеніг розпочинає будівництво нового палацу у Шарівці , а також зводяться будівлі теплиця, стайні та манеж, каретні та й автомобільні гаражі!, і, навіть електростанція.

У 1918р. після жовтневого перевороту, вся власність родини Кенігів була націоналізована, не минула ця доля й Шарівський палац. У 1925 році тут відкрили туберкульозний санаторій. Тут він проіснував до 2008 року. І дожив у жахливому стані. Про інтер’єри про зовнішній, внутрішній стан палацу зовсім не дбали. Я сподіваюся, що Шарівський палац оживе і буде музеєм, арт-простором, така перлина не має права загинути.

Паличка Коха та палац

Я була тут у 2007 двічі з різницею у півтори місяці. На другий раз вирішила не випробовувати долю і всередину – в приміщення не заходити. Тоді ще в повітрі на стінах паличка Коха була. Після закриття наче приміщення дезінфікували. Це в землі інфекція живе 40 років, а на стінах та речах декілька років, але якщо їх було продезінфіковано , то боятися нема чого. Зараз, на 2020-2021, маємо ще нові віруси, отже про гігієну не забуваємо. А тоді це був ще той екстрим ;)

Леопольд Кеніг - цукровий король

Сама постать Леопольда Кеніга настільки цікава, що потрібно розповісти про нього детальніше. Леопольд Єгорович Кеніг (Георг Леопольд Кеніг) народився у Санкт-Петербурзі у родині булочника Йогана Георга Кеніга та Гертруди Вебер. Справи родини були добрими настільки, що дозволили Леопольду закінчити англійський пансіон Гірста. Але пожежа, яка знищила всі маєтності Кенігів, знищила надії Леопольда продовжити навчання в архітектурній галузі. А це була його мрія! Чи німецька ментальність, чи зламана мрія про продовження навчання, чи раптова бідність родини, можливо все разом вплинуло на Леопольда так, що він зрозумів – треба заробляти гроші, і не малі! Він обирає новомодний напрямок - виробництво цукру. На ХІХ ст. в Росію сировину завозили з закордону і це був очерет. Так як основне постачання йшло через петербурзький порт, зрозуміло, що виробництво цукру краще було б робити на місці отримання сировини в Росії. Таких заводів у Петербурзі було декілька. У віці п’ятнадцяті років Леопольд Кеніг поступає на службу до Карла Пампеля, власника доволі невеликого заводу з виробництва цукру. З цього моменту починається стрімка кар’єра майбутнього міліонера. Через п’ять років він стає першим помічником власника. Леопольд був вхожий у родину Пампеля, тому між ним та донькою Карла – Кароліні виникають романтичні почуття.

У 1842 він у зв’язку зі смертю господаря переходить на нову роботу на великий завод відомого підприємця Прокопія Пономарьова і вже на посаду головного майстра. У 1846 р. Леопольд одружується з Кароліною. Німецька родина, німецький менталітет, розрахунок присутній усюди. Через два роки після подружнього життя, родина Пампеля дає у борг Кенігу 27 тис. карбованців на придбання цукрового заводу. Не зважаючи на те, що це був найменший завод зі всіх 28 існуючих в Петербурзі, це вже була його власність і це вже був справжній серйозний старт у власному підприємницькій діяльності. Показники ілюструють найліпше за все: якщо до придбання Кенігом, завод виробляв 15 тис. пудів цукру, то з новим господарем стало 24 тис. пудів. Через два роки він продає завод, причина мале виробництво. Він орендує у колишнього роботодавця Пономарева. З часом він розуміє - технології в Петербурзі застарілі. Він їде в Гамбург, влаштовується простим робітником (а хто ж так просто видасть секрети!?) на завод, де вивчає новітню систему цукроваріння – парову. Повернувшись в Росію він починає агресивну політику у цукроварінні. Очерет рослина південна, її транспонування куди дорожче ніж сировина з Малоросії, або краще за все будувати нові заводи безпосередньо вже там – в Україні. Леопольд Кеніг починаючи з 1870 р. починає скупати землі в Охтирському та Лебединському повіті Харківської губернії. Загальна кількість придбаних ним земель в Україні склала 40 тис. десятин! Про нього писали в газетах «Известный петербургский сахарозаводчик Кеніг, по усмотрению которого регулируется цена сахара во всей России, понизил цену сахара на июнь на 40 коп. на пуд. Вследствие этого на сахарной бирже заметно было большое возбуждение. Об этом телеграфировали всюду». Як розуміємо, Кеніг став людиною, яка контролювала ціни на цукор на ринку Росії. Цукровиробництво справа цікава. Але Кеніг починає займатися і іншими напрямками. В його власності з’являється фабрика з виробництва в’язального паперу (Штигліця), паркетна фабрика (Тростянець), винокурний завод і т.п.

Головним маєтком в Україні був Шарівський, так би мовити – його українська (тоді малороська) резиденція. Основний же будинок у Леопольда Кеніга був у Петербурзі на Васильєвському острові. Але окрім нього в Петербурзі підприємцю належало п’ять будинків. В Боні, на своїй історичній батьківщині, він побудував віллу. Цікавий факт - в ній 1950–1991 рр. розміщувалась резиденція президентів ФРГ.

Пристрасть Леопольда Кеніга – розведення коней. Його колекції скакунів міг би позаздрити будь який кіннозаводчик.

Володів він кількома цегляними заводами.

Помер Леопольд Єгорович Кеніг у віці 82 років. Його спадкоємцями стали п’ять синів: Карл, Леопольд, Олександр, Фрідріх та Юлій. Вони організували Торговий дім «Л.Е. Кеніг та спадкоємці». В це товариство входили всі заводи та підприємства родини Кенігів: цукрові, цукрорафінадні, винокурні, цегляні, лісопереробні, млини, кінний заводи.

Що й казати про успіхи підприємства «Л.Е. Кеніг та спадкоємці»! згідно показникам за 1904-1905р їх частка складала 5,4% від усього виробляємого рафінаду в Росії, у 1910-11 – це показник виріс до 6%.

Загальна кількість робітників на товаристві «Л.Е. Кеніг та спадкоємці» у 1913 році складала 20 тис. людей.

Як вже зазначалося, після жовтневого перевороту 1918 року, вся власність родини Кенігів на території царської Росії була націоналізована. Всім чотирьом братам (один з них пережив батька всього на рік) вдалося емігрувати закордон.

Здається Кеніг дійсно виправдав своє прізвище. Konig – з німецької перекладається як король. Він дійсно був одним з королів підприємницької діяльності в Росії.

Але давайте повернемося до Шарівки та часів господарювання в ній Леопольда Кеніга та його родини

Леопольд Кеніг починаючи з 1870 р. починає скупати землі в Охтирському та Лебединському повіті Харківської губернії. Загальна кількість придбаних ним земель в Україні склала 40 тис. десятин! Про нього писали в газетах «Известный петербургский сахарозаводчик Кеніг, по усмотрению которого регулируется цена сахара во всей России, понизил цену сахара на июнь на 40 коп. на пуд. Вследствие этого на сахарной бирже заметно было большое возбуждение. Об этом телеграфировали всюду». Як розуміємо, Кеніг став людиною, яка контролювала ціни на цукор на ринку Росії. Цукровиробництво справа цікава. Але Кеніг починає займатися і іншими напрямками. В його власності з’являється фабрика з виробництва в’язального паперу (Штигліця), паркетна фабрика (Тростянець), винокурний завод і т.п.

Загальна кількість робітників на товаристві «Л.Е. Кеніг та спадкоємці» у 1913 році складала 20 тис. людей.

Як вже зазначалося, після жовтневого перевороту 1918 року, вся власність родини Кенігів на території царської Росії була націоналізована. Всім чотирьом братам (один з них пережив батька всього на рік) вдалося емігрувати закордон.

Здається Кеніг дійсно виправдав своє прізвище. Konig – з німецької перекладається як король. Він дійсно був одним з королів підприємницької діяльності в Росії.

Але давайте повернемося до Шарівки та часів господарювання в ній Леопольда Кеніга та його родини

Кеніг панує в Шарівці

За переказами, Кеніг силою переселив мешканців Шарівки в Уфимську область, знищив всі холопські хатки, і це все заради споглядання на краєвиди. Але через деякий час селяни повернулися і побачили, що на місці їх житла красується молодий ліс. Тому вони заснували ще одне село, яке назвали на честь минулого Шарівка. Наскільки це правда, я не знаю точно, але знаю що неподалік від Мерчика дійсно є Шарівка (до неї я ледь не доїхала, переплутавши автобуси). Тим часом, Кеніг добивається дозволу у губернатора на встановлення в своєму маєтку електрики, будується дизельна електростанція. Також неподалік будується винокурня. В деяких джерелах, я зустріла, що для виробничих потреб він провів дві невеликі залізничні гілки у Тростянці та у ближньому до Шарівки Богодухові.

Маєток містив все, чого могло забажатися його та родині і все було зроблене з максимальним комфортом. Чудовий палац, гарний парк з майданчиками для крикету, тенісу, липові та дубові алеї, фонтани, фруктовий сад, озерця, розарій, фазанник, манеж, автомобільний гараж. Просто якась мрія, а не маєток!

Інтер’єри Шарівського палацу

Навіть не зважаючи на стан всередині палацу, інтер'єри вражають відвідувачів й досі. А чого вартують архівні фотографії, щоб розуміти всю їх розкішність.

Чудові розписи, багате дерев'яне оздоблення та каміни – ми це ще можемо побачити на власні очі. Помилуватися цими залишками старовини та аристократизму.

Центральний хол, гостьова, малий кабінет мають дерев’яне оздоблення та розписані стелі та стіни.

Парадні сходи на другий поверх прикрашені перилами з цінних порід дерева.

Захоплення викликає бальна зала з оркестровим балконом, розписами на стелях та стінах, і звісно та декорованим каміном. Одна з найцікавіших кімнат колишня бібліотека-більярдна: тут панує дерево – й навіть стеля прикрашена ним, посередині стіл, біля стіни камін серед шаф з книгами.

Гарні каміни обкладені плиткою та розписані стелі та стіни збереглися в багатьох кімнатах.

Це все має бути збережено , відновлено, і влаштовано на рівні державного музею, яким будуть опікуватися і берегти.

Бальна зала

Різноманітні будівлі на території маєтку