Наталіївка - романтичний маєток на Слобожанщині

Пам'ятка Володимировки - парк Наталіївка. Це колишній маєток родини Харитоненків. Іван Харитоненко, підприємець-мільйонер, цукрозаводчик та великий меценат, 1884 року на березі ріки Мерчик заклав маєток біля давньої діброви. А назву маєток отримує на честь імені молодшої онучки Івана Харитоненка - Наталії.

Наталіївка складала цілісний архітектурно-парковий комплекс вдало поєднуючи архітектуру та природні ландшафти,створюючи романтичну атмосферу.

На жаль, до нашого часу садибний будинок не зберігся. Він був знищений пожежою у 1943 році. У будинок влучила блискавка. Будівля горіла три дні, ніхто її не врятував, поруч дуже проходила лінія фронту. А от флігель до наших днів дожив. Вхід до будинку прикрашений двома левами.

Церква

Неймовірна пам’ятка архітектури - храм Всемилостивого Спасу. Зведений храм за проектом Олексія Щусева. Архітектор був повний ідей відродження давньоруського зодчества. Він займається реставрацією церкви святого Василія в Овручі, створює проекти церкви Троїцького собору Почаївської Лаври, Марфо-Маріїнський монастир в Москві.

Отже, церква в Наталіївці була зведена 1911 - 1913 рр. Керував будівництвом архітектор Олексій Рухлядєв, який до 1910 року був у майстерні Щусєва помічником архітектора, проектувальником і виконавцем робіт. З 1912 року він працює головним архітектором фірми Харитоненка.

Павло Харитоненко, син Івана Герасимовича, - пооцінувувач та колекціонер мистецтва, мав задум про створення храму-музею. Де його колекція давніх ікон та старовинного церковного начиння набуде життя. Загальна вартість давньоруських ікон храму на той час складала 150 тисяч карбованців. Іконостас зробили московські майстри на фабриці придворного ювеліра Івана Петровича Хлебнікова. Щоб зрозуміти наскільки було круте місце де виконувався вівтар, вартує вказати, що це підприємство було постачальником не тільки російського імператорського двору, а й Нідерландського, Датського, Чорногорського та Сербських княжих та королівських дворів. У вівтар було вставлено дев’ять новгородських образів ХV-ХVI ст.

Знову процитую журнал «Столица и усадьба» , який описував храм в Наталівці: «Для церкви были собраны подлинные иконы, утварь, плащаница, лампады и паникадила, ковры и даже изразцовая, белая с синим печь в ризнице. Художник А.И. Савинов, украсивший росписью стены и своды внутри храма, постарался проникнуться настроением древне-фресковой живописи «Спаса-Нередицы» и «Ферапонтова монастыря»

Вигляд храму вражає. Масивні стіни з натурального каменю, асиметричність форм, врізка рельєфу фронтону з мандорлою «Преображення Господнього» та 16 медальйонів з портретами апостолів та святих на пілястрах.

Увагу привертає й мозаїка над головним входом «Пантократор» (Всеволодар Христос), авторство ескізу якої приписують Миколі Реріху.

У 1913 році південну стіну церкви прикрасив рельєф «Розп'яття». Велику цінність представляють справжні середньовічні рельєфи «Христос у в’язниці», «Христос скорботний» та інші, які були привезені з Європи. Храм прикрашали розписи та вітражі. Особливо цінною була київська ікона св. Бориса і Гліба, яка датується кінцем ХІІ- початком ХІІІ ст.. Ця ікона зараз експонат в Національному музеї «Київська картинна галерея». В 1920 році церкву було перетворено на музей. Але 1934 року був закритий і так й не відновлений. Ікони та різні елементи інтер’єру теж стали експонатами різних музеїв. Розписи ж в церкві були забілені. А от приміщення церкви використовували як… котельню.

Храм викликає здивування своїм архітектурним рішенням – великий купол на маленькій церкві та масивна не вписана в стиль дзвіниця. Як пояснював сам архітектор «Хибний класицизм холодний, байдужий, а архітектура – ​​живе мистецтво. Я брав для своїх творів характерні пропорції. Характерна пропорція для маленької церкви – велика голова …»

Велику цінність представляють справжні середньовічні рельєфи «Христос у в’язниці», «Христос скорботний» та інші, які були привезені з Європи. Храм прикрашали розписи та вітражі. Особливо цінною була київська ікона св. Бориса і Гліба, яка датується кінцем ХІІ- початком ХІІІ ст.. Ця ікона зараз експонат в Національному музеї «Київська картинна галерея». В 1920 році церкву було перетворено на музей. Але 1934 року був закритий і так й не відновлений. Ікони та різні елементи інтер’єру теж стали експонатами різних музеїв. Розписи ж в церкві були забілені. А от приміщення церкви використовували як… котельню.

Храм викликає здивування своїм архітектурним рішенням – великий купол на маленькій церкві та масивна не вписана в стиль дзвіниця. Як пояснював сам архітектор «Хибний класицизм холодний, байдужий, а архітектура – ​​живе мистецтво. Я брав для своїх творів характерні пропорції. Характерна пропорція для маленької церкви – велика голова …»

Інші будівлі маєтку

Цікава архітектура й водонапірної вежі у готично-романтичному стилі. Її гостроверхий дах шатрової форми прикрашений по кутах пинаклі з водостоками у вигляді голів драконів.

Малу браму прикрашали скіфські баби з колекції Харитоненків. Вони були виламані. Лишилася, я так , розумію, тільки одна.

Власники садиби любили тварин, на території влаштовується чудова «фазанерія» з птахами з Кавказу та Туркестану , золотими та білими фазанами. Також в маєтку розводять диких кіз та оленів. Влаштовується навіть свого роду звіринець в лісі, де живуть дикі кавказькі кабани, вовки та декілька ведмедів. А в самому маєтку деякий час проживала екзотична тварина – ручна левиця. Хоча таку любов до тварин, за сучасними мірками можна назвати лише примхою.

Наталіївка була улюбленим місцем Харитоненків. Влітку було тут багато людей та гостей. Та й восени влаштовувалися різні розваги. Полювання, катання верхи, катання на автомобілях, рибалка, концерти, гра в більярд та карти. Життя тут бурлило.

Після революції маєток націоналізовано. Петро Харитоненко помер 1914 року, маєтком займалася його дружина Віра Андріївна, їй та її сину Івану вдалося виїхати до Німеччини. Відійшла вона у 1923 році в Мюнхені. Родина княжни Наталії Горчакової, на честь якої було названо Наталіївку вдалося іммігрувати до Франції – в Париж. Там й нині живуть нащадки її доньки Віри Мусиної-Пушкиної. На території ж самого маєтку за радянських часів був розміщений туберкульозний санаторій. Його поява тут зумовлена саме парком та його деревами, які могли цілюще діяти на пацієнтів: пихти, лиственниці, ялини, липи.

На території кілька господарських споруд, які були зруйновані відносно недавно – вже у 2000-их рр. Взагалі тут все на 2007 рік було дуже сумно. На наведеній на сторінці фотографії Водонапірної вежі – будівлі ліворуч – не існує!

1920 року в колишньому господарстві Павла Харитоненка був створений радгосп «Наталіївка». Сучасний стан господарських старих будівель неприємно вражає. Конюшні в жахливому стані. Манеж, який колись освітлювали вітражні вікна, тепер не має навіть даху. А конюшні були двоярусні: на першому ярусі розмішувалися стійла з кормушками, а їжа подавалася з другого ярусу! Конюшні та корівники мали водопровід. Колись виписували спеціальних коней з Швейцарії та Голландії для розведення в Наталіївці. Наталіївські коні завойовують медалі. Крупні рогаті тварини отримують на різних виставках призи. І ще цікавий факт: сюди було навіть організовано щорічні екскурсії для студентів сільгосп інститута з Москви, а ще 1912 року Наталіївку відвідала група з 30 екскурсантів – німецьких агрономів, які зауважили, що не очікували побачити в Росії настільки добре створених та організованих господарств.