Що цікавого в Жванці?

За 20 км від Кам’янець-Подільського на дорозі до Хотину розташоване село Жванець, в якому збереглися старий вірменський костел, руїни замку та ДОТ.

Перша згадка про Жванець датується 1431 роком. 1621 року тут стояло козацьке військо гетьмана Сагайдачного - період Хотинської війни. У 1653 році біля Жванця відбувся бій між поляками та військом Богдана Хмельницького. З 1699 року знову стало належати полякам. Містечко (ще на той час) постійно переслідували біди, пограбування, чума, розправи над мешканцями. Жванець вже настільки був спустошений та економічно знесилений, що Сейм у 1775р. позбавив його податків на дванадцять років.

Жванецький замок

48.552145, 26.484866   

Замок споруджено у XV столітті, неодноразово перебудовано у XVІ-XVІІ століттях. Значно поруйновано протягом ХХ століття.

Перші муровані оборонні споруди на місці замку Є. Пламеницька датує І тисячоліттям нової ери. За її дослідженнями, це були стінові фортифікації з тристінними вежами.

Вже наприкінці XІV - у першій третині XV століть на основі цих давніх фортифікацій сформувався замок п'ятикутного плану з п’ятьма вежами. Протягом XVІ століття власники Жванця Срочинські реконструювали всі замкові башти, надбудувавши їх.

Найбільших змін замок зазнав на початку XVІІ століття, коли новий власник Валентій-Олександр Калиновський модернізував укріплення з добудовою валів та ескарпових стін за периметром двору, також з влаштуванням мурованих казематів і наближенням форми башт до бастіонних обрисів. Саме з завершенням цієї перебудови пов'язане хибне датування замку 1621 роком, поширене в літературі. Після Хотинської війни, замок був пошкоджений й його відбудовував Станіслав Лянцкоронський, шваґро Калиновського.

Цей замок зазнав руйнацій 1653 року, в добу козацько-польської війни, а також під час штурмів його в 1673 та 1684 роках. Після 1699 року хванецька фортеця втрачає своє оборонне значення. На початку XVІІІ століття Лянцкоронські пристосували його під житло.

Спокою на Поділлі не було. Жванецький замок нових руйнацій зазнаєу 1768 та 1769 роках від нападів татар і барських конфедератів.

У XIX столітті замок постійно змінює господарів, власниками замку ставали Скоповські, Йордани, Комари. А 1844 році замок викупив московитський уряд.

Жванецька твердиня ще в 1870-х роках зберігав регулярну структуру, всі вали, мури і башти. Проте внаслідок поступових руйнувань протягом ХХ століття замок повністю втратив свою розпланувальну структуру й більшість споруд. У наші часи від замку збереглася північна частина його території з руїнами трьох башт. У найкращому стані північна п'ятигранна башта. Збереглися також рештки східної наріжної башти.

ДОТ

Процитую Миколу Жарких :

"В 1920-х роках на території замку збудовано радянський кулеметний дот, який прострілював долину Жванчика аж до Дністра. Цим ще раз підтверджено вигідність місця для оборони незалежно від зміни засобів збройної боротьби. Цей дот був складовою частиною системи укріплень на західному кордоні СРСР. Ці укріплення високо оцінюються військовими фахівцями79, але не були використані під час війни з Гітлером."

Вірменський костьол Непорочного Зачаття Богоматері

Зовнішній декор храму скромний. Головний вхідний фасад прикрашають різьблені композиції, виконані у барочно-ренесансних традиціях. Картуш з гербом «Zadora» на якому зображена паща лева, з якої виривається полум'я - це герб донаторів храму - Лянцкоронських. Вгорі на фасаді розташований картуш з двома поєднаними родинними гербами під спільною графською короною — герб «Korczak», який належав останньому власнику Жванця Олександру Комару, та «Dołęga», родовий герб Пелагеї Мостовської - дружини Комара.

На фотографії від 2004 року погано розрізняється ще один елемент – над входом, який після реставрації храму був відновлений - вже після відновлення - ягнятко, що несе хоругву. Ягнятко - це «Агнец Божій» - він символізує Ісуса Христа, агнця Божого, що бере на себе гріхи світу.

На території села є Вірменський костел Непорочного Зачаття Богоматері. Садиба його відома з вірменських джерел як «маленька стародавня Вірменська фортеця».

Вірменська фортеця як локальне укріплення сформувалася на базі загальної фортифікаційної системи Жванця, зокрема укріплень, що обмежували зі сходу його давню мисову частину. В основі ранніх укріплень Жванця простежується 5-подібний рів, що перерізав мис у напрямку південь - північ. Згодом за ровом почалося формування другої лінії оборони - кам'яних мурів, рівнобіжних до рову. У місці зламу їх (там, де південно-західний ріг Вірменської фортеці) споруджено оборонну башту (в плані 11 х 11м), через яку мостом над ровом в'їжджали на давню мисову територію міста. Невдовзі, щоб посилити оборонні можливості в'їзду, при цій надбрамній башті збудовано передукріплення. Це була невеличка територія, обмежена мурами. Не виключено, що саме тут 1431 року оселився перший відомий нам власник Жванця Свичко з Ленчина.

У середині XV століття в північній, найбільш підвищеній частині давньої території Жванця з метою забезпечити фланкувальну оборону передукріплення з надбрамною баштою збудовано регулярний баштовий замок п'ятикутного плану. Він став військовим осідком тогочасного власника Жванця Михайла Бучацького. Під захистом потужного замку територія передукріплення стала безпечнішим місцем, на якому в кінці XV - на початку XVI століття зведено вірменський храм: первісно однонавовий, одноапсидний, з дзвіницею над притвором і периметральною одноярусною галереєю. Зі спорудженням храму на території передукріплення воно перетворилося на невеличку фортецю.

Наступний, третій етап будівельної історії Вірменської фортеці пов'язаний з модернізацією Жванецького замку в першій чверті XVII століття Валентієм-Олександром Калиновським. Під час перебудови двох наріжних замкових башт на бастіони західний і східний мури Вірменської фортеці стали на заваді і тому їх розібрали й збудували наново, змінивши трасування, а це своєю чергою зумовило потребу розібрати притвор і західну галерею храму, що опинилися на трасі нових укріплень.

За часів турецького поневолення (1672-1699 рр.) оборонні споруди Жванця з наказу Яна Собеського було спалено. Укріплення Вірменської фортеці відремонтовано на початку XVIII століття. Тоді в південно-західному мурі обладнано у барокових формах новий парадний вхід.

1769 року фортеця потерпіла од військових дій проти барських конфедератів. У процесі ремонту південний мур підсилено міцними контрфорсами, а також зроблено земляний бруствер з амбразурами. Ці заходи стали останніми у військовій історії фортеці.

Нині територія Вірменської фортеці являє собою чотирикутник з прямим південно-східним кутом і гострим зрізаним північно-західним. По периметру вона обведена кам'яними мурами, крім північного боку, де давні мури частково ввійшли до сучасних господарських будівель. Південно-західний мур, що на південному відтинку утворює злам, зберігся пересічно на висоту до 2,5 м. У ньому дванадцять стрільниць і дві брами. Перша брама - навпроти входу до храму - вирішена у вигляді обсягу з габаритами 3,4 х 4,7 м. ; Ширина отвору воріт - 2,0 м; він і має кам'яну перемичку похило-лучкового абрису. Нижче від її п'ят збереглися сліди давнішої, певно, півциркульної перемички. З дванадцяти стрільниці чотири розміщено на північ від брами. Одна з них, біля брами, має щоки, що розширюються в обидва боки, решта - зі щоками, що розширюються тільки в бік двору. Бойові отвори стрільниць від двору становлять 0,5-0,68 м, від напілля - 0,1-0,15 м. Перемички стрільниць архітравні.

Друга брама на зламі муру становить рештки надбрамної башти, що була ще до появи Вірменської фортеці. Товщина стін башти - 2,73 м. Отвір брами має зовнішні четверті та косяки, що розширюються в бік двору; його ширина від двору - 4,0 м, від напілля - 3,0 м. На південь від брами, на відстані 1,1 м, е велика стрільниця, закладена з боку фасаду, її ширина від напілля - 1,3 м, з протилежного боку - 2,0 м. Дві стрільниці південно-західного муру перекриває пізня прибудова. Східний оборонний мур фортеці з шістьма стрільницями за всіма параметрами аналогічний південно-західному. Південний, завтовшки 1,0 м, стрільниць не має.

Ще старі зображення замку