Перша Лавра України
Києво-Печерська Лавра – головний храм Православної України. Лавра була заснована Антонієм Печерським. Повернувшись з Афону, Антоній у 1051р. оселився на Київських пагорбах, в власноручно викопаній печері. Тим самим показавши приклад аскетизму і фактично заснувавши чернецтво в Давній Русі. За його проханням київський князь погоджується на заснування монастиря. Потрохи з підземного монастиря виростає цілий наземний комплекс.
Ближні та Давні печери зберігають більше ніж 120 нетлінних мощів.
В Києво-Печерській Лаврі зберігаються чудотворні ікони Богородиці «Успіня», «Барська», ікони з частинками мощів ап. Андрія Первозданного, свт. Миколая Чудотворця, вмц. Варвари, вмч. Пантелеймона, прпп. Серафима Садовського, Олександри Дівеєвської, свт. Нікити, затворника Печерського, свт. Феодосія Чернігівського.
На території Лаври розташовані колодязі прпп. Антонія та Феодосія Печерських.
Карта-схема Києво-Печерської Лаври
Святині Лаври
Ближні та Давні печери зберігають більше ніж 120 нетлінних мощів.
В Києво-Печерській Лаврі зберігаються чудотворні ікони Богородиці «Успіня», «Барська», ікони з частинками мощів ап. Андрія Первозданного, свт. Миколая Чудотворця, вмц. Варвари, вмч. Пантелеймона, прпп. Серафима Садовського, Олександри Дівеєвської, свт. Нікити, затворника Печерського, свт. Феодосія Чернігівського.
На території Лаври розташовані колодязі прпп. Антонія та Феодосія Печерських.
Успенський собор
За легендою місце для будівництва храму вказав Антонію сам Господь. Собор був закладений у 1073р. Завершення будівельних робіт сталося 1078 року, а по 1089 тривали опоряджувальні роботи. Патерик Києво-Печерської Лаври доносить нам цікавий факт, що на будівництво собору приїхали спеціальні майстри. В якості міри виступав пояс, який монастирю подарував варяг Шимон.
При чому сам князь Святослав, син Ярослава Мудрого, власноручно поясом вимірював розміри котловану під фундамент Успенського собору.
Хоча за "Патериком..." храм будували греки, на плінфі, знайденої в 1972р, був надпис болгарською мовою. Тож, можливо, що запрошені майстри з Константинополя були болгарами. Розташування художніх композицій в храмі було схоже з тим, що було у Софійському соборі. Знайдені плити з тематикою на античну тему могли огороджувати хори собору.
Проект храму був закладений в основу для будівництва мурованих храмів у Володимирі, Ростові та Суздалі.
Декілька століть простояв храм, сплюндрований, пограбований, зруйнований татаро-монгольськими ордами Батия. І лише в 1470р собор був відновлений князем Сімеоном Олельковичем, тоді ж в храмі з’являються рельєф Оранти та триптих Богородиці і засновників Антонія та Феодосія. Природність зображення в асиметрії складок одежі та підібраними кольорами. Рельєф Оранти виконаний більш професійно ніж триптих і можливо раніше за нього.
Архітектурний вигляд після проведення робіт Єлисеєм Плетнецьким та Петром Могилою не змінився. Значні добудови відбулися у 1654-1661 рр. Так собор став п’ятиглавим, з’явилася ціла система приділів до ядра церкви. Пожежа 1718р нанесла Печерському монастирю значної шкоди, і відбудова почалася саме з Успенського собору, від якого лишилася лише кам’яна основа. Пожежа знищила унікальну бібліотеку, яка містилася на хорах храму Успення, але вогонь знищивши все, пощадив чудотворну ікону Успення Богородиці. Одразу згадується легенда, як Богородиця, з’явившись перед Антонієм сказала: «Хочу тут жити». Коли цар Петро І дізнався про дивовижне спасіння ікони, він подарував Лаврі лампадку для ікони, яка була щедро прикрашена діамантами. Від тоді склалася традиція: 15 серпня на свято Успіня чи коли храму погрожувала небезпека, здійснювалася хресна хода, на чолі якої несли чудотворну ікони.
Відновлення храму після пожежі відбувалося за проектом архітектора Ф.Васильєва майстром І. Калиндіним. Так собор втратив свій давньоруський вигляд, і набув барокового стилю. 5 серпня 1729 відбулося урочисте освячення собору.
Настінний живопис складався з окремих сцен на біблійні теми, але крім житія святих, апокаліпсису були зображені і князя, і гетьмани, і царі. Розписували собор майстер Стефан Лубенський та його помічники Іоан Максимович, Макар Григор’єв, Феоктист Павловський. Майстру Лубенському в якості плати за роботу Лавра відписала хутір Романівку разом з землею та млином, що на той час було дивовижно щедро.
Але Святому синоду не сподобалися не зовсім канонічні розписи і в 1893-1896рр собор був розписаний в іншому стилі, сухому та академічному. Тоді ж було проведено ремонтні роботи.
Поховання в соборі
В Соборі знайшли вічний спокій Єпраксія - сестра Володимира Мономаха (1109), князя Скригайло та Володимир Олельковичи, князь Константин Острозький, Петро Могила, граф Румянцев-Задунайский, княжна Наталія Долгорука (монахиня Флорівського монастиря Нектарія ) та її син.
Надгробок князя Острозького, похованого в соборі в 1579р, нажаль був втрачений при зруйнуванні храму.( про те, хто саме підірвав 3 листопада 1941р. Успенський собор чи німці чи комуністи, читати нижче). Скульптура князя Констянтина у вигляді середньовічного лицаря була висічена з рожевого мармуру. Лицар не смертному одрі в не дуже зручній позі, немов приліг на пару хвилин. Після пожежі 1718р нагробок, який підтримували леви, набув трохи інший вигляд у формі бароко з двома колонами, воєнними атрибутами. Анатономічно точними були пропорції фігури, дуже ретельно пророблені лати.
сучасний вид собору
Хто підірвав храм в 1941р. ?
Цитую текст В.В. Вечерського з його великої праці «Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України»
1941 року спецслужби Радянського Союзу замінували собор. Вибухівку було закладено у підвал під північно-західним кутом храму. Протягом понад 50 років тривала дискусія про те, який саме тоталітарний режим висадив у повітря Успенський собор - російсько-комуністичний чи німецько-фашистський. На сьогодні ця ситуація цілком з’ясована у підсумковій праці українського історика С.Кота, з висновками якого ми погоджуємось: вибухівку заклали заздалегідь радянські спецслужби, уживши заходів, які не дозволили б німцям знешкодити вибуховий пристрій; підірвали собор 3 листопада 1941 року німці за наказом свого командування, оскільки не змогли дати раду з радянською вибухівкою, яка могла спрацювати у будь-який момент, що й засвідчували вибухи будинків на Хрещатику восени 1941 року.
Собор можна було відбудувати зразу по війні. Проте це не входило до планів радянського керівництва. Тільки у 1962-1963 роках було зроблено примітивну консервацію руїн, що забезпечила збереження деяких залишків собору. Збереглися фрагменти східної стіни з апсидами, частина південної нави XІ століття, нижня частина хрещальні, бічний вівтар Іоана Богослова з банею, а також два стовпи XІ століття
Руйнація однієї з найшанованіших православних святинь Східної Європи була незагойною раною Києва. Тому стосовно цього храму не було особливих дискусій - відбудовувати його чи ні. Дискутувалося про інше - як саме відбудовувати. В результаті десятилітньої напруженої праці, дискусій фахівців і гарячої полеміки в пресі вдалося знайти прийнятні технічні вирішення щодо фундування собору, пов’язання воєдино його старої та відтворюваної частин, збереження археологічного культурного шару, поховань, часточок мощів святих тощо. Проектом інституту “Укрпроектреставрація” (головний архітектор О.О.Граужис), одностайно схваленим, передбачено відтворення собору станом на період розквіту українського бароко 2-ї половини XVІІІ століття.
Дослідження й експериментальні роботи на майданчику собору тривали (з перервами) від 1986 до 1998 років. Мурування стін розпочалося наприкінці 1998 року. Першу цеглину в мур поклав Президент України Л.Д.Кучма 21 листопада 1998 року. Хрест на центральній бані відбудованого собору освятили менше ніж через рік, 28 жовтня 1999 року. А на весні 2000 року основні будівельні роботи на соборі були вже завершені. Це відтворення здійснила корпорація “Укрреставрація”. Собор освячено 28 серпня 2000 року, якраз на Успіння Пресвятої Богородиці.
У 2000 році розпочалося оздоблення інтер’єру з відтворенням барокового живопису, ктиторських портретів, надгробків князя К.Острозького, графа П.Рум’янцева-Задунайського та інших видатних осіб. Першочергово відтворено ефектний п’ятиярусний іконостас барокової стилістики. До праці широко залучені мистці Києва, Львова, Кіровограда, інших міст України.
Собор надається для богослужінь Української православної церкви (Московського патріархату). Загалом архітектурні форми пам’ятки відтворено досить точно, на підставі всього комплексу історичних свідчень. Проте відтворення фасадного декору і мальовань не можна вважати вдалим і мистецьким,... автентичний ліплений декор мав характер авторської скульптури (барельєф, горельєф), свідчив про виразну авторську манеру й ніби зберігав тепло рук давніх майстрів. Внаслідок поспіху, з яким провадилися відбудовчі роботи, до відтворення фасадного декору підійшли спрощено, змонтувавши на відповідних місцях відливки, по яких “не пройшлася рука майстра”, тож вони виглядають не мистецькими творами, а муляжами. Ці недоліки, як і вади фасадних мальовань, на нашу думку, можуть бути виправлені в майбутньому.
Велика Лаврська дзвіниця
Велика Лаврська дзвіниця вважається найвищою з всіх чотирьох монастирських дзвіниць. Чотириярусна дзвіниця була зведена в 1731–1745 за проектом німецького архітектора Й. Г. Шеделя. Загальна вага дзвонів до радянської влади складала 96 тон! Після руйнівного втручання збереглося декілька дзвонів. Серед них зберігся і трьохтонний дзвін «Балик», відлитий для Лаври у 1613р на кошти київського бургомістра. Особливістю годинникового механізму з курантами є відсутність зовнішнього циферблату, кожну годину відбивається ударами двохтонного дзвону, кожні 15 хвилин відбиваються маленькими дзвонами. Дзвіниця відкрита для відвідування та огляду з неї краєвидів.
Трапезний храм
Церква св. Антонія та Феодосія, відома як трапезний храм, була зведена на місці раніше тут бувших однойменних церков. Остання побудована у 1895р за проектом В. Ніколаєва. За його задумкою купол Трапезної церкви своєю формою нагадує купол храму Святої Софії Константинопольської, доповнюють його вісім маківок стилю московських церков ХVII ст.
Музей історичних коштовностей України
У музеї збергіються коштовності, знайдені археологами на території України: золота пектораль, срібна ваза та інші вироби скіфсько-античного періоду. (все IV до Р.Х.). Серед фондів та колекцій ювелірні вироби давньоруських майстрів (VI-XII ст.) та майстрів (XVI-XIXст.) В експозицію входить рами та оправи для ікон та релігійних книг, прикрашених смарагдами, рубінами, перлинами та сапфірами
Музей мініатюри
Дивовижна композиція майстра Миколи Сядристого виставлена в музеї мініатюри. Це витончена троянда розміром в 0,05мм, розташована в людській волосині, всередині та ззовні відпольорована до прозорості, а також модель фрегата довжиною 3,5 мм зроблена з 337 деталей. Руками Сядристого був створений найменший в світі діючий електромотор розміром 1/20 мм3, цей прилад в 20 раз менше за макове зернятко.
