Історична довідка
Село Мотовилівка розташовано всього у 60 км від Києва. Ріка Стугна поділяє село на дві частини, одна історично називається Панська, бо там колись був панський маєток, а друга частина – мала назву Чернеча.
В історичних джерелах найшла, що за часів Київської Русі ці землі називалися Миною або Гуляники, буцімто сюди на відпочинок приїжджали Києво-Печерські майстри-будівельники до своїх родин. Всього тут було біля 600 хат. На користь твердження про поселення тут майстрів-греків свідчить той факт, що наприкінці ХІХ ст.. в панському маєтку в землі знайдено багато грецьких хрестів.
В дарчій грамоті князя Юрія Андрійовича в 1159 згадується село як Гуляники, з них десятина від всіх пашінь віддана Печерській Лаврі.
Згадується село у в часи правління князя Олелька Володимировича (1443-1455). Він дарує Гуляники князю Михайлу Івановичу зе Сквира Рожновському. Після спустошення ордами Менги-Гирлея життя села завмерло і лише після першої чверті ХVI ст. почало відроджуватися. Постійні напади татар спустошували село. В ті ж часи Гуляники переходили в руки різних власників але запам’ятаємо прізвище одного власника Радзимінського. В 1560р князь Костянтин Островський дарує Гуляники Івану Мотовилу, звідки і пішла назва села – Мотовилівка.
1595 року король Зиґмунд ІІІ віддає в довічне користування Яну Аксаку. Він був київським підвоєводою, потім став земським київським суддею. Походив Ян з бідного роду , який володів невеликим селом Путилівщиною Овруцького повіту. Ян Аксак мав великі юридичні знання, та здібності легко сприймати та запам’ятовувати законодавчі акти, користуватися знаннями так, що оскаржити його вирок не міг ні трибунал ні королівський позад вірний суд. Хоча за ним і спостерігалось деяке хабарництво в розв’язанні деяких судових справ та ведення інтриг. Але треба віддати належне Ян Аксак був людиною, яка більш накопичує свій капітал на майбутнє, ніж витрачає на пустощі. Так своїм нащадкам він залишив 4 містечка з замками та 15 сіл у Київських та Волинських воєводствах. (Докладніше про інтриги та судові процеси, які вів Ян Аксак можна познайомитися в праці Володимира Антоновича «Київські війти Ходики») .
Після смерті Яна Мотовилівка переходить у власність його сина – Стефана (привелегія від самого короля в Варшаві датована 1623р). Ще за життя Яна з’являються нащадки Радзиминського і навіть Рожиновського, і всі претендують на володіння Мотовилівкою. Судова справа по тривалості переживає смерті всіх трьох Яна Аксакал, Михайла Радзимирського та Юрія Рожновського. Після розглядання справи Мотовилівка у 1625р була призначена Яну Радзиминському, право Стефана Аксакал на володіння скасовано, претензія Рожновського відхилена. Але Ян Радзиминський одразу ж після рішення суду продає синам Яна Аксакал – Стефану та Михайлу Мотовилівку за 50 тис. злотих.
Поділення кордонів після Андрусівського договору, ріка Стугна стає кордоном для польської та російської частини села. Так козаки засновують у 1711р Чернечу Мотовилівку. Назва Чернеча походить від того, що ці землі належали Київському Братському монастирю.
Останнім власником з роду Аксаков був Йосиф, який помер у 1729р і лишив спадщину своїй сестрі Терезі Курдванівський, спадкоємцями якої були Куропатницькі, Мемельські та Руліковським. Саме останнім і відійшла з часом Мотовилівка.
Одним з останніх власником з Мотовилівки був польський історик та етнограф Едвард Руліковський. Він видав кілька праць на підставі етнографічних матеріалів, зібраних, зокрема, на Київщині. «Опис повіту Васильківсього» (1853), «Старі дороги та шляхи на правому березі Дніпра» («Ateneum» 1878), «Записи етнографічні з України» (1879), «Опис повіту Київського» (1913), писав в тому числі довідки про міста і села України у відомий і вшанований мандрівниками «Slownik geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow slowianskich» (1880-1904).
Так як Мотовилівка була поділена на дві частини - село тривалий час було прикордонним, козацька частина за Паліївщину мала тут свій гарнізон. Також тут були прикордонні суди.
Літографія двору Руліковських в Мотовилівці, Наполеон Орда
Замок та маєток з палацем у Мотовилівці
З давніх часів тут був замок. Але справжній замок побудував тут Ян Аксака 1613 року. Цей замок мав 8 великих веж та 15 менших. Невідомо, але ймовірно, що саме він потім був перероблений на двоповерховий палац класичної форми, в плані п-подібний. Фасад прикрашали чотири колони. Завдяки Наполеону Орді ми маємо чи не єдине відоме зображення палацу. Від палацу зараз лишилися льохи, в яких місцеві влаштували смітник. Мешканці села в своїй більшості навіть не підозрюють, що за споруди тут колись в селі існували. Територію на якій зображено на малюнку двір, зараз служить спортмайданчиком. Щоб знайти залишки палацу вам потрібно звернути у хащі. Йдемо стежкою на пагорб, тут як раз в нагоді стане малюнок Орди. Шкода, що особисто я його знайшла потім (першопроходець ;)) ), і доволі тривалий час прийшлося блукати в 35 градусну спеку липневого дня в пошуках залишок костелу. Тоді google карти не були настільки розвинуті. І зараз я хоч вбий не можу вказати місце льохів. Отже ви теж можете стати відкривачами. Коли я все ж таки знову відвідаю Мотовилівку, щоб зробити більш сучасні фото то спробую знайти льохи знову.
Доречи, на старому замчищі дослідник-археолог та власник Мотовилівки Едвард Руліковський не став масово проводити розкопки. Навпаки, він, провівши дослідницьку роботу, засадив площу давнього городища у своєму маєтку чагарником, щоб зберегти і не пошкодити культурний шар!
Костел-усипальня Руліковських
Цегляний костел-каплиця був побудований 1800 року для тодішніх власників Мотовилівки Руліковських як родинна усипальня та для католиків. Хоча в селі проживало небагато католиків. На жаль, костел теж не дожив до нашого часу. Його було знищено - підірвано, а рештки забрали на будматеріали. Інформація від мешканців села. Збереглося лише підвальне приміщення – склеп Руліковських з пам’ятними дошками Едварду та його брату Антонію. Пустий склеп був дбайливо вичищений від сміття. Невідомо чи тут донедавна зберігалися хімікати, чи навпаки вичищали хімікатами, але довго затримуватися в приміщенні просто неможливо саме через різкий запах.
Оновлення! Пройшло багато років і нарешті усипальню-каплицю було відновлено! Її навіть не впізнати тепер. 2 жовтня 2016 року каплицю-усипальню Руліковських було освячено.
Православна Мотовилівка
Якщо брати воєдино всі ці Мотовилівки – Червоні та Великі…То у Мотовилівці було дві церкви. Одна з них – Різдва Богородиці невідомо коли побудована, але вона присутня в описі Фастівського деканату за 1746р. Дерев’яна з трьома куполами та дзвіницею у 5 дзвонів. Вона була зруйнована в 1962р.
Отже, Покровська церква знаходиться в Червоній Мотовилівці. Перша церква освячена на честь Покрови Пресвятої Богородиці Покровська була дерев’яна й 1839 року було прийнято рішення побудувати в рахунок держказни муровану церкву. Але роботи по зведенню церкви були проведені недбайливо та неякісно, через це церква завалилася. Але наприкінці ХІХ ст. була зведена дерев’яна. В 30-их роках ХХ ст. церкву було закрито, але під час німецько-фашистської окупації богослужіння було відновлено.
2001 року за сприяння Свято-Введенського монастиря та на пожертви людей був викуплена ділянка землі разом з будинком, в якому влаштовано Свято-Покровський храм. В планах Московського Патріархату будівництво нового Свято-Андріївського храму.
Покровський храм
Як доїхати до Мотовилівки
Доїхати до Мотовилівки можна двома способами: маршруткою з с.м. Либідської або електричкою з Києва в напрямку Фастова. Якщо ви мандруєте в літній час, то не завадить взяти з собою купальні костюми. Попередження: мабуть це село для справжніх фанатів залишків палаців України на території Київської області. Не розраховуйте, що ви побачите щось неймовірне. Все, що ви можете побачити, було зображено на фото.