Палац Залеських
На зламі XVIII та XIX ст. був побудований гарний палац для Станіслава Залеського. В середині ХІХ ст. був значно перебудований. Цегляна двоповерхова будівля не зважаючи на те, що знаходиться в зруйнованому стані й зараз приваблює око своєю нескромною класикою. Від палацу лишився тільки фасад. На трикутному фронтоні були герби власника та його дружини, а зараз є лише барельєф у вигляді двох фігурок. Не менш привабливі і залишки від одноповерхового флігеля, який межує з боковим фасадом палацу, хоча він теж постраждав. Єдиний флігель додав асиметричності палацу.
Бічні частини палацу виконані у формі лоджій з відкритими колонадами іонічного ордеру. Те, що зназначено в багатотомнику Памятники Містобудування та Архітектури УСРС, ще можна побачити і зараз: "Вікна центрального об'єму напівциркульні і прикрашені гірляндами. Внутрішнє розпланування — анфіладою"
Шкода, що такий гарний палац, не був врятований від пожежі. До пожежі, яка сталася на початку 90-х рр, тут розміщувалася керуюча колгоспом установа, тобто контора. А дуже старі мешканці ще пам’ятають панів, хоча можливо керуючих, так як остання власниця Софія Жєвуська переважно жила у Дашові (Вінницька обл.). Також місцеві згадують гарне оздоблення, розкішні інтер’єри. Та ще той же ПМА УРСР зазначає: "Збереглися інтер’єри вестибюля та зал з ліпниною".
Вартує вкотре додати, що палац в Рудому Селі ніколи не належав родині Браницьких, які проживали в своїх резиденціі в Білій Церкві. Отже, писати, що «палац Браницьких в Рудому Селі» – це помилка
Палац фахівці відносять до стилю палладіанства, тобто побудованого стилі вілл Андреа Палладіо. Вікіпедія називає найближчим аналогом віллу Піовене поблизу Віченца (Італія).
Палац оточував парк, до палацу від брами вела алея. Залишки брами можна побачити й досі.
Свято-Троїцька церква
Церква святої Трійці розташована у східній частиніі села. Цегляну церкву було зведено на місці старої дерев’яної. Будівництво нової мурованої церкви розпочалося за наказом Станіслава Залеського 1825 року спеціально як храм для чудотворної ікони Рудосельскої Божої Матері. За два роки Станіслав помер, його справу по зведенню церкви продовжує його брат Віктор. Але й він помирає. Естафету у зведенні церкви 1835 року приймає їх племінниця Феліція Іванівська. Нарешті 1841 року будівництво церкви було завершено і приміщення освячено. Декор фасадів витриманий у стилі класицизму. Фасади підкреслені портиками. Церква і палац - витвори одного й тог самого архітектора. Але його ім’я вже стільки років як невідоме.
Збереглася легенда про ікону, цитую з сайті orthodoxy.org.ua «Станіслав Залеський хворів на астму і часто їздив на лікування у місто Чєстонхів, що в Польщі. Там на ярмарку він купив ікону Божої Матері і гаряче молився до Неї про зцілення від недуги. Скоро він видужав і повернувся у свій маєток - Руде село. Куплений образ, можливо, через його великий розмір, він залишив у Польщі. Одного разу, відзначаючи якесь свято, пан Станіслав зібрав чимало гостей. Аби поновити запас їжі, він послав служницю до льоху. Та повернулася звідти схвильована й налякана, - сказала, що побачила ікону Божої Матері. Пан сам спустився у льох і впізнав ту саму ікону, яку залишив у Ченстохові. Він впав перед образом на коліна і почув голос: «Коли ти хворів, то молився до Мене, а коли видужав, то забув Мене».
Пан Залєсський старанно молився перед образом – просив вибачення.
Деякий час ікона лишалася у льосі, на місці свого явлення, бо ніхто не міг її зрушити з місця. Тільки після того, як для неї було підготовлено гідне місце та відслужений молебень, образ вдалося перенести. Пан Станіслав був настільки вражений дивовижними подіями, що, незважаючи на те, що сам був католиком, розпочав у селі будівництво православного храму в ім'я Святої Трійці».