Церква Миколи Притиска

В центрі Подолу на невеличкій площі стоїть гарний у стилі українського бароко з елементами класики храм Миколи Притиска. Церкву було зведено наприкінці XVII ст. на місці старої дерев'яної церкви. Деякий час цей храм вважався найдавнішою спорудою Подолу і будівництво датували 1631 роком. В результаті досліджень 1980-их рр. було встановлено, що храм побудували між 1695 і 1707 рр.

 Історична довідка

(Джерело Wikipedia)

Одна з версій походження назви «Притиська» заглиблює історію храму аж до княжих часів, коли в гирлі річки Почайна біля притики, тобто порту на шляху з варяг у греки, постала одна з перших на теренах Русі церков, присвячена Святому Миколі. Згідно з іншою версією, при спробі пограбування храму, Святий (або його ікона) притиснув злодія і тримав до появи вірян.

Храм зазнав суттєвих пошкоджень під час пожеж 1718 та 1811 років, після чого споруду відновлювали (зокрема, у 1820-х роках — за проєктом А. Меленського). Роботи з розбудови храму (розширення теплої Стрітенської церкви на першому ярусі дзвіниці, прибудова каплиці, утеплення основного приміщення церкви) здійснювалися у 30-х, 60-х і 80-х роках ХІХ століття. Крім того, в другій половині ХІХ ст. зведено другий ярус дзвіниці.

У перші роки ХХ ст. в інтер'єрі храму виконано сюжетні розписи, близькі за манерою до розписів Володимирського собору. Вони доповнили більш ранні розписи 1830 року.

Пам'ятка зазнала руйнувань за часів Другої світової війни: постраждала покрівля споруди, було зруйновано верх бані, в стінах і склепіннях з`явилися тріщини. У 1956-1958 pp. науково-реставраційні виробничі майстерні Держбуду УРСР провели капітальні ремонтно-реставраційні роботи. За проєктом архітектора М. Александрової завершення храму набуло форми, яку воно мало у XIX ст.

1 січня 1960 р. церкву, за рішенням Київського міськвиконкому, було закрито для богослужінь. Відтоді й до середини 1970-х pp. в ній розташовувався склад Укркниготоргу.

Від початку 1980-х відбувався новий етап реставраційних робіт, тут планувалося відкрити Театр поезії.

У 1983 через підтоплення ґрунтовими водами стався обвал південно-східної частини споруди, внаслідок чого зруйнувалися баня та перекриття підкупольного простору[2].

У 1990 р. храм повернуто віруючим та передано УАПЦ. Пізніше - увійшов до юрисдикції УПЦ КП. З 2019 належить Православній Церкві України. У ході реставраційних робіт розпис підкупольного простору та нави виконав Микола Стороженко (1997 — 2000). За цю роботу художник був відзначений Золотою медаллю Національної Академії мистецтв України.


Від храму веде Притисько-Микільська вулиця, на якій розташовано музей-аптеку та Флорівський монастир.

На південному фасаді храму встановлено меморіальну дошку на честь останнього митрополита Української автокефальної православної церкви Івана Павловського, який мав тут кафедру в 1934—1935 pp.

Храм - хрестоподібна в плані будівля, в її зовнішньому вигляді поєднані елементи українського бароко та класицизму.

Внутрішні приміщення оздоблені розписами, різьблений позолочений іконостас виконано у стилі бароко.

Просторова орієнтація храму не збігається з сусідніми будівлями не лише через православну традицію ставити храм вівтарем на схід, але й нагадує про колишнє планування вулиць міста, до пожежі 1811 року. Порівняти: Будинок Петра I, Будинок Мазепи, Храм Миколи Набережного також стоять «кособіч» до сітки сучасних вулиць.

Також вартує завуважити, що до комплексу церкви належали ще два будинки (перша половина XIX ст., використовували як житло й церковно-парафіяльну школу) на вул. Хорива, 3 (не зберігся) і Хорива, 5.

Фото 2004 року. Реставрація тривала