Печери Криму

Всього в Криму нараховується приблизно 877 різних карстових порожнин - колодязі, печери, шахти. Карст - від назви вапняного плато Карс в Хорватії, називається інтенсивний процес розчинення гірських порід атмосферними та текучими водами, в результаті цього процесу утворюються порожнини. Червона печера є самою найдовшою в Криму - 16 км, а самою глибокою є шахта Солдатська- 517м.

Неподалік від Алушти височіє гірський масив Чатир-Даг. Він займає п'яте місце в Криму за висотою - 1527м. Нижнє плато Чатир-Дага вкрито карстовими порожнинами, на якому нараховується близько 150 печер. Печери поділяються на горизонтальні та вертикальні - шахти-колодязі (їх більшість - 127!). По назвах печер неважко здогадатися яка це саме, бо зазвичай вони мають тюркське ім'я з додаванням слів "Коба"(горизонтальна) або "Хосар" (колодязь).

Дві печери Криму входять до п'ятірки найкрасивіших печер світу. Це Мармурова та Еміне-Баір-Хосар (перекладається як «дуб на горі»).

Печера Мармурова

На сьогодні це найвідоміша печера Криму. А от відкрита вона порівняно недавно. В 1987 р. спелеологами біля двох печер Бінбаш-Коба та Суук-Коба була відкрита порожнина, унікальна по своїй красі, зі складними системами залів та галерей. Надали вони цій печері, що знаходиться на висоті 920 м , гарне ім'я - Мармурова. Відкриття печери зберігалося в таємниці. Далі ми опису інших печер ми зрозуміємо чому. В 1988 р створюється спеціальний спелеологічний клуб "Онікс-тур". За два роки від відкриття печери проводилася унікальна робота (дослідження, розробка маршрутів, електрифікація і внутрішнє оздоблення - поручні, сходи, стежки), яка дозволила відкрити печеру для туристів як повністю оздоблений туристично-музейний комплекс.

Туристичний маршрут по Мармуровій печері складає півтора кілометри (на порівняння довжина всіх досліджених залів складає більше ніж 2 км). Там самий великий зал з всіх залів печер Криму - зал Перебудови- висота його 27 м(приблизно 9поверховий будинок). Є декілька маршрутів - пізнавально-оглядовий та екстремальний. В першому ви групою проходите за екскурсоводом оглядаєте декілька залів, звертаєте увагу на дивовижні сталактити та намагаєтесь вгадати їх назви , для другого – більш екзотичного - вам потрібно спеціальне оснащення, тому що екскурсія буде проводитися необладнаними нижніми галереями печери.

В печері було знайдено багато кісток доісторичних тварин, які потрапляли в лабіринт, а також представників різної біофлори.

Мармурова печера - одна з найгарніших, а 1992 року була зарахована в Міжнародну асоціацію обладнаних печер.

Еміне-Баір-Хосар

Довжина печери 1460м, глибина 185м. Печера має форму колодязя, тому проникнення в неї було важкувате. Вхід був 16 метровий колодязь діаметрів 8 метрів. В 1994р був зроблений спеціальний 12 метровий горизонтальний тунель, який дозволяє відвідати зали печери. Тобто для широкого загалу туристів печера була відкрита не так й давно. А саме 1999 року був відкритий маршрут по верхніх залах, в яких відвідувачі мали змогу оглянути підземне озеро з кришталево чистою прозорою як повітря водою та відомим "Залом ідолів". Сто мільйонів років тому тут несла свої води підземна ріка, яка й утворила порожнину, а землетруси відкрили її на поверхню землі. Через велику дірку в глибину печери потрапляли наче в пастку мамонти, ведмеді, носороги, про що свідчать їх знайдені кістки. В печері є кімната-музей де можна познайомитися з екземплярами, власникам яких не пощастило опинитися печері багато тисячоліть тому.

Також відносно недавно (з років вже 20 – примітка за 2021 р.) було офіційно відкрито для туристів два нових зали "Течкемет" и "Скарбниця", які раніше були закриті через їх важкодоступність. Назва печери перекладається як Еміне-дуб, Баір- гора. Але з печерою пов'язана романтична-легенда.

"В давнину жил в цих місцях їх господар - багатий баїр. Сподобалася йому молода дівчина Еміне. Вирішив він з нею одружитися, але не хотіла вона за нього йти заміж. Силою вговорював він її, жити не давав. Вирвалася з його рук красуня, побігла і пригнула в колодязь, а баїр не замислюючись за нею. Так вони обоє ї загинули." Тут можна продовжити легенду, бо людських кісток тут не було знайдено, щось наприклад так - "бігла Еміне по коридорам печерним наздоганяв її ,а вона каже: "краще перетворитися в стовп соляний ніж бути твоєю" І зробилася одним з сталактитів, довго шукав баір її серед них, поки сам не зробився стовпом".

Бінбаш-коба

Бінбаш - в перекладається як «багато голів». При її "офіційній" знахідці ще в ХІХ столітті було знайдено багато людських кісток. Бінбаш порівняно з вище описаними печерами невелика - всього 110м.

Легенда про голови така - заховалося поселення від загарбників в печері. Боялися виходити вони не те що в день навіть вночі на поверхню. Лише смілива дівчина носила вночі смачну воду з джерела. Де вода проливалася там виростали квітки, утворюючи стежинку. Знайшов її воїн-ворог, знайшли печеру загарбники Заклали вхід гілками, та й підпалили. Так всі люди, що знаходилися в печері загинули.

В 1869 році Д. Соколов описував печеру так :" Сначала при входе в пещеру нужно идти согнувшись и даже становиться на колена а через несколько саженей пещера переходит в подвал. В этой пещере валяется много человеческих костей и черепов, разными посетителями натасканные даже до самого наружного отверстия. [...] Но кроме темноты и удушья ущелья, сырости и грязи, увидите презанимательные сталактитовые фигуры, надгробные памятники, безобразные статуи, колонны, целые ряды разнокалиберной выпуклости по стенам и сводам переплелись рубцами, как оголенные корни вековых деревьев. Ногами наступаем на человеческие кости и головы, которых, сам не зная для чего, разбил штук пять о стену, оказались прочны. Черепа чрезвычайно толсты, желтого цвета. Татарин, единственный мой спутник в пещере, почему-то пришел в страх и стал просить меня оставить эту операцию и не мало удивлялся мне, что я распоряжался здесь как у себя дома. Уважив его просьбе, я предложил ему идти со мной дальше в какой-либо лаз пещеры, но он положительно отказался"

А ось як ділиться враженнями в «Очерках Крыма» за 1886 рік письменник-мандрівник Євген Марков: « Мне никто не описывал заранее Бимбаш-Коба, и я совсем не готовился встретить в ней то, что я встретил. Оригинальность и неожиданность зрелища поразили меня. Я вдруг очутился в мрачной и таинственной индийской пагоде. Высокие своды пропадали в темноте; колонны, узорчатые, витые, будто сплетенные из кораллов целыми букетами, поднимались кверху по стенам и углам, их расписала какими-то чудесными иероглифами неведомая рука. Со сводов падали каменные и хрустальные паникадила; стояли посреди подземного храма великолепные массивные свещники странной работы, тоже сверкающие, как хрусталь... Стояли огромные престолы и органы из тяжелого хрусталя, безобразные каменные идолы, то коротенькие, уродливо-толстые, с круглыми грудями, то высокие, как столбы колонн. Один подземный храм следует за другим, поднимаясь все выше и выше в гору. Освещаемые мерцающими огнями ваших свечей, эти могильные капища кажутся еще таинственнее; их бесчисленные сталактиты, вылившиеся во всевозможные формы, где обрисовываются в голубоватом фосфорическом тумане, где сверкают яркими искрами на черном фоне глубоких сводов... Тени длинные, неуловимые и неуловимых форм ползут по стенам широко и медленно или быстро перебегают, как крыло вспуганной ночной птицы, переплетаясь, пересекаясь, сливаясь друг с другом, смотря по движению наших огней... Колоннады, жертвенники, идолы, курильницы, то выплывают из мрака, то тонут в нем, чтоб дать место новым рядам колонн, люстр и идолов... На полу, между каменными сидениями, у подножия истуканов, насыпаны страшною грудою человеческие черепа. Желтые, как репа, с черными дырами вместо глаз, с оскаленными рядами зубов, покрытые землею и плесенью, гниют эти черепа в своем великолепном сталактитовом склепе.

Они лежат без счета и призора, как кавуны на малороссийском базаре. В каждом приделе пещеры такие же кучи. Их без внимания топчет нога туриста, изумленно оглядывающего эти известковые наплывы, придавшие величие храма темному склепу. Ребра, ноги, кости рук человеческих, черепа, вскрытые как устрицы, - составляют отвратительную мозаику, которою вымощен подземный храм...

Душою овладевает какая-то непобедимая чара. Все кругом так странно и ново, что совсем выбивает человека из живой колеи... Забываешь, что ты на Чатырдаге, приехал из Алушты с проводником Османом; начинаешь впадать в какое-то мистическое сновидение, начинаешь невольно мечтать об элефантинских подземельях, о храмах кровавой богини Бохвани, требующей себе в жертву смерти и одной смерти... Это, действительно, обстановка сновидения: чуется на этих молчащих алтарях, под этими пустынными сводами невидимое присутствие какой-то страшной богини... Для кого же эти сотни лампад, эти останки от тысячи жертв?.. С возбужденною и смущенною фантазией двигались мы, не меняясь ни одним словом, не развлекая ничем своего мистического созерцания, из подземелья в подземелье»

Важко після цього написати щось своє. Але те, що дійшло до наших днів... Зараз печера знаходиться під опікою спелеологічного клубу. Ще на початку ХХ ст.., коли з проведенням південної залізниці до Криму стало дістатися доволі легко, на півострів нахлинув потік туристів з царської Росії. Всі намагалися роздивитися диво природи. На той час функціонувало дві печери - Тисячоголова та Холодна (Суул-коба). Жваві туристи відламували і залишали собі на пам’ять відламані сталактити, які мали властивість грати світлом тільки в печерах. Чим далі тим гірше. Тому і Мармурова печера була закрита для сторонніх очей до повного її оснащення.

Суул-коба

В перекладі означає - Холодна печера. Мандрівник Марков описує ї так:"...Сталактиты и сталагмиты здесь далеко не достигают грандиозных размеров Тысячеголовой, но они облили стены и потолки подземелья изящнейшею лепной работою; перед вами темная, заманчивая ниша, то камин из точеных колонок, замысловатые резные шкафчики по углам, кронштейны, карнизы, самый тонкий горельеф, на сводах и панелях... Фонтаны и бассейны вообще обильно украшают нижние своды грота; с молодых сосулек сталактитов вода капает холодными, тяжелыми и медленными каплями..."

А відомий російський мандрівник, автор багатьох путівників по Західній Європі Сергій Філіппов, ділиться враженнями так :

"Мы собираемся в одну группу, берем по нескольку свеч, одну из которых каждый зажигает, и вступаем в пещеру. Впереди идет проводник. Белесоватый свет извне чуть западает в этот вестибюль странного дворца. Приходится спускаться по какой-то наклонной плоскости, похожей на лестницу. Сбоку искрится подземное озеро. Стены сыры, и со сводов капает вода. Ноги постоянно скользят. Огонь свечки освещает ровно настолько, чтобы видеть свою руку и спину идущего впереди. Спертый воздух и гробовая тишина, нарушаемая звуками падающих капель и наших шагов по мягкому грунту рыхлой земли. Но то и другое без отзвука, коротко, глухо

Перед нами открывается первая небольшая зала, за нею другая больше, третья, двадцатая и т.д. Сколько их еще - неизвестно. Не нужно забывать, что одна только вершина Чатырдага имеет 10 верст длины и в широких местах достигает почти половины этой цифры. Нельзя забыть и вершину горы, поднимающейся на 5000 футов с лишком над уровнем моря. Кто же скажет, как далеко идет пустота, где она кончается и как глубоко расположены пещеры? Они могут достигать подошвы и идти неизмеримо ниже ее. Их могут быть сотни и десятки тысяч - одинаково. Мы ничего не знаем и ничего не можем знать об этом. То, что известно людям, - это несколько зал, далее которых никто еще не заходил.

Они идут вниз и поднимаются кверху. К ним попадешь со всех сторон, и они открываются неожиданно из-за угла, колонны, уступа. Между ними есть большие и маленькие. Одни напоминают оранжевые гроты, другие - целые манежи, где мог бы свободно поместиться целый полк. Со сводов свешиваются длинные сталактиты, иногда красивые, иногда отвратительные по форме и очертаниям, между сталагмитами, которые вырастают на земле, еще более капризных фигур. Когда мы в очередной из зал зажгли каждый по две свечки (нас было человек десять) и заставили татарина жечь магний, получилась одна из необыкновенных, сказочных, невероятно волшебных картин. Апофеозы самых лучших балетов и феерий, какие-то грубо и скудно лубочные пародии перед этим. Все сталактиты вспыхнули и засверкали разноцветным блеском. Это было настоящее бриллиантовое царство, где не доставало лишь пляски гномов и хороводов подземных духов. Что-то настолько фантастическое, что нельзя описать, да и бесполезно описывать..."

В лютні 2014 року Російська Федерація вторглася в Україну та окупувала Кримський на-півострів. Ця інвазія Росії була засуджена багатьма країнами світу та міжнародними організаціями. На 2021 рік Крим - це незаконно анексована територія, проте всі знають, що Крим - це Україна.

Прочитати про анексію Криму можна прочитати тут - українською та in english

Мітки: Крим, пам'ятки природи, печери,