Що подивитися в Ілляшівці

історична довідка

Село Ілляшівка було засноване воєводою Ілляшем 1449 року. Належало до уланівського староства. Пізніше Ілляшівка належалао Воронцям, а у другій половині XVIII ст. власником земель став Томаш Дорожинський, який з писаря дослужився до посла воєводства брацлавського. Томаш був двічі одруженим, але бездітним, тому в заповіті передав маєток в Ілляшівці своїй другій дружині - Хелені Четвертинській та своїм братам та кузенам. Спадкоємці ніяк не могли чесно поділити маєток між собою, тому вирішили його продати, а кошти рівно розподілити. Таким чином Ілляшівка потрапила у власність до Северина Букаря, який в свою чергу заповів його своїй донці Клотильді. У 1830 році маєток викупляє Ігнацій Дорожинський. Останніми власниками Ілляшівки до 1917р. були його діти та онуки.

Палац Северина Букаря

Палац в Ілляшівці будувався Северином Букарем за проектом Домініка Мерлінга.

Палац симетричний в плані, цегляний з високими вікнами. Зараз в цій білій одноповерховій будівлі важко уявити колишню велич палацу. Бо на ті часи палац був надзвичайно багато декорований. Домінантою фасаду був портик прикрашений тосканськими колонами. Портик прикрашав трикутний фронтон з барел’єфом Аполлона.

Прикрасою палацу була мозаїкова зала прикрашена білими колонами та ліпниною.

Друга зала, як розташована була на захід від Мозаїкової, була теж великою, мала чотири вікна і використовувалася як їдальня. Цілу стіну покривала фреска, на якій було зображено палац в Лазенках, театр на Віспі та ще якийсь будинок. На бічних стінах було зображено «"святині Сивіли з Пулів» та молодого пустельника на фоні руїн. В палаці був кабінет-бібліотека. Збірка книг складалася з 1000 томів переважно історичної тематики і частково релігійної. Цікавою була йі кімната, яка називалася «білий салон». Стіни і прикраси салону були білого кольору, а м’які меблі - червоного. В одній з кімнат був камін прикрашений сатирами , а стелю підпирали колони іонічного ордеру.

На схід від палацу стояв флігель, а перед палацом було розбита клумба. Висока в’їздна брама, як і будиночок сторожа до наших часів не дожили. Опис інтер’єрів Роман Афтаназі взяв зі спогадів останньої власниці палацу Юлії Дорожинської.

До останнього року першої світової війни палац був ззовні в нормальному стані, хоча й дещо пограбований. У 1920 рр. при наступі польських військ на Київ, солдати розвели посеред мозаїкової зали вогнище. Палацу пощастило - пожежі не сталося. За радянські часи палац був будником культури. Так як він був позбавлений належної опіки та ремонту, то палац став занепадати, так завалився і був втрачений портик.