Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії

Головною памяткою Білого Каменю безумовно є архітектурний ансамбль католицької церкви Успіння Пресвятої Діви Марії.

За деякими джерелами вважається, що саме тоді, під час реконструкції 1737 року костел набув декор у стилі бароко. У 1766 р. будівлю храму знову відновлено та значно розширено: до хору з півночі прибудовано приміщення-каплицю. Скоріше, саме тоді, обійстя оточили кам’яним муром з двома кутовими дзвіницями, в’їзною брамою.

Під костелом розташована система підвалів. Вважається що був підземний хід, який з’єднував замок та костел. Типова легенда.

У 1910-х роках будівлю знову костелу оновлюють. Інтер’єр прикрашають новими розписами. Храм набуває вже остаточно сучасного вигляду. Він цегляний, у плані хрестовий, із п'ятигранною апсидою. Фасади розчленовані пілястрами композитного ордера, кути бічних гілок наполовину висоти відзначені діамантовим рустом, Будівля завершує повний антаблемент. Головний, західний фасад завершено фігурним барочним фронтоном із пружними волютами. Розчленовані маси споруди утворюють жорстку динамічну композицію, завершену ажурною сигнатуркою. В інтер'єрі внутрішній глибинно розкритий простір має бічні рукави-каплиці. Будівля перекрита системою хрестових і напівциркульних склепінь, апсида - зімкнутим склепінням з розпалубками, що сходяться в центрі. Члену фасадів в інтер'єрі відповідають пілястри тосканського ордера. (За талмудом «Пам’ятки містобудування та архітектури УРСР»)

Під час Другої світової війни німецька влада ліквідувала парафію, а будівлю храму стала використовувати як склад зброї. Після війни, радянська влада влаштовує в приміщенні колгоспну комору, на території розміщуються склади міндобрив та гаражі. Пам’ятку архітектури та історії було доведено до аварійного стану. Були знищені розписи, склепіння падало, пошкоджені вікна та старовинні двері. Костел напевно так би і «вмер» вже тоді, якби не рішення зробити в приміщенні костелу виставкову залу, філію львівської картинної галереї! Одну з провідних ролей відіграв в житті костелу Борис Возницький.

Реставрацію у 1977- 1982 рр. проводила Львівська спеціалізована науково-реставраційна виробнича майстерня на чолі з архітекторкою Уляною Піхурко. Тоді було розібрано прибудову, відновлено декор, проведено благоустрій території.

Й нарешті у костела в Білому Камені замайоріла надія на повноцінне життя, а у самого села прапорець однієї з точок маршруту головними пам’ятками історії та культури області. Майже 10 років прослужив костел виставковою залою. А потім…

Замок (не зберігся)

У вересні того ж року дорогою на Львів турецьке військо захопило замок в Білому Каміні. За три роки пізніше замок знову захопили і зруйнували турки на чолі з Ібрагімом Шишманом. Відновив замок у 1681–1682 рр. за 30000 золотих Владислав Цишевський, який служив економом у Вишневецьких.

Наприкінці XVIII століття власником була родина Жевуських. В замку мешкала остання представниця цього роду Тереза Кароліна, її чоловік литовський князь Кароль Станіслав Радзивіл не жив з нею. Цікавий факт знаходимо в праці ""Замки та фортеці Західної України Ореста Мацюка про цю жінку (тільки він чомусь називає її Катериною) "Ця дама вела великосвітське і екстравагантне життя. Коли один із сусідів-шляхтичів на прізвище Чешейко почав їй цим докоряти, вона закликала зі Львова ката і веліла стяти голову небажаному сусідові в замковому підземеллі. Звістка про цей трагічний випадок облетіла цілу Європу, тим паче, що замок був досить відомий у зв'язку з розпусним життям графині Катерини. За злочин її ніхто не покарав. А іншим разом Катерина зачинила ще одного надокучливого сусіда у велику клітку в своїй спальні, де приймала коханців, одним з яких мав бути сам король."

Після смерті бездітної Кароліни Жевуської замок придбав Фелікс Богуш. Але то був ще той господар! Він занедбав замок до стану руйнації.

... Розпочалася повільна смерть твердині. а вимогу австрійців замок довелось позбавити обороноздатності, розібравши частину мурів. Юзеф Маліш використав камінь із замку для будівництва господарських споруд, цукрового заводу, який потім переробили на пивоварню. Р

Вїздна брама та одна з башт-бастіонів ще можна було побачити у середині ХХ століття, вони були потім розібрані.

Храм Святої Трійці

Перший храм на честь святої Трійці у Білому Камені був дерев'яним. Та церква датувалася 1681 роком і згадується у грамотах, якими Костянтин Кріштоф Корибут Вишневецький, воєвода белзький, надав місцевій церковній парафії орні землі, сінокоси та право на вільну вирубку лісу. 1720 року стару церкву розбирають і зводять нову, теж дерев’яну. Наступна церква була трикупольною, складалася з соснових брусів, стояла на дубових підвалинах. Поруч неї поставили дерев’яну дзвіницю з дубових дошок.

Але й цю церкву час не пощадив, за 160 років вона почала завалюватися, ставати аварійною. Отже, вирішено було звести нову і вже муровану церкву. Але тільки 1895 року було освячено наріжний камінь, а за шість років відбулося освячення храму Митрополитом Андрієм Шептицьким. З 1946 року з ліквідацією в Україні Греко-католицької церкви, храм в Білому Камені став православним і підпорядкований РПЦ. Після 90-их рр. храм було передано УАПЦ, яка з часом стала ПЦУ. Тобто нині храм - православний.

Церква святої Трійці - єдина архітектурна пам’ятка в селі, яка добре збережена і храм, який діє досі.

Втрачені пам'ятки Білого Каменю

До нашого часу окрім замку не дожили й інші пам’ятки Білого Каменю, такі, як наприклад монастир шариток.

Монастир Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля у Білому Камені було засновано 1899 року і розміщувався він у колишньому маєтку власник Білого Каменю - Йосифа Шнайдера. Він помер бездітним, й заповів маєток на створення монастиря та сиротинцю. Черниці взяли під опіку дівчаток-сиріток. Також, на початку ХХ ст., при монастирі було відкрито шпиталь для потребуючих, де могли лікувати дло 60 хворих, а ліки в аптеці при шпиталі видавали безкоштовно. На території монастиря було зведено каплицю. 1939 року радянські окупанти вигнали черниць, хворих, та сиріт, та розташували в приміщеннях війському частину. Під час німецької окупації у Другій світовій війні, монастир відродився, але ненадовго, бо військові повернулися і тут розмістилися нквд-сти. Колишній монастир було спалено упівцями, а потім розібрано мешканцями села.

Не пощастило й синагозі. Євреї складали значну долю від всього населення містечка. А юдейська божниця була зведена ще у XVII столітті і знищена під час Другої Світової війни німцями.

Неподалік від синагоги був кіркут. Та й від нього не лишилося ані сліду, лише топонім Окописько. Так як іудейська громада Білого Каменю була численна, тут існував ще один єврейський цвинтар. Він розташовувався напроти українського. Був знищений вже після Другої світової, ділянка була розпахана під колгоспне поле, а більшість мацев використали для ... створення дороги.

Старе польсько-українськие кладовище теж було фактично знищено. Тепер, тут, посеред старих могил, випасається скотина.