Лючин

Ця невелика дерев'яна блакитна як більшість церков на Волині датується 1877 роком зведення.. За нею доглядають. Як раз на мій візит відбувався ремонт церкви. Біля церкви козацький (?) білий кам'яний старий хрест. Всередині церква невелика. Над входом Богородиця. Іконостас простий невеликий, але незважаючи на свою скромність він затримує погляд на своїх образах. Про іконостас краще як ніхто дуже гарно висловилася Лариса Квасюк у своїй дисертації "Іконопис і словесність у культурі Україні XVI-XVIII":


«Розуміння духовної сфери, представлене в іконах святкового ряду іконостасу XVIII століття Покровської церкви села Лючин Острозького району, репрезентує особливий тип народної естетичної свідомості, для якого, як і для апокрифів, характерна розвинута уява в поєднанні з натуралістичною конкретністю, прагнення до межового вираження зображеного, ствердження його матеріального буття. Народна образність, майже осяжність, матеріальність – ось ті риси народної свідомості, які прийшли від східних слов’ян і впливали на церковну естетику, яка прагнула виразити нове – барокове світовідчуття, в основі якого лежала компромісна згода ренесансної духовної культури з системою середньовічних християнських цінностей.

Тому іконопис епохи бароко характеризують такими духовними та естетичними цінностями, як ясність і простота викладу з переконливим усвідомленням релігійних позицій іконопису, а також органічний зв’язок людини з природою, не позбавлений емоційності, більш глибоке проникнення в людську душу. Це було прагнення гармонійно розкрити духовний зміст образу, збагатити його естетичними ідеалами епохи, але в межах ікони, в межах її традиційної призначеності та пластичної ясності, звичної колористичної та образної тональності. Це досягалося через оновлення виражальних засобів, а також колористичні варіації, зокрема, силою естетичного вислову при хроматично-ахроматичному зіткненні у святкових сценах на тлі архітектури та умовного краєвиду, вживанням для експресивного піднесення одного кольору як найбільш цінного.

Автор іконостасу трактує традиційні євангельські та апокрифічні сюжети згідно з основними рисами стилю українського бароко: лики святих у нього зорієнтовані на українські обличчя, тривимірний простір сприймається як обов’язковий, найважливіші постаті тлумачаться з глибоким психологічним відчуттям. У святкових сценах іконописець тяжіє до драматичного напруження дії, бурхливого вияву емоцій, виразу крайнього здивування персонажів усім, що діється.»


Про іконостас краще як ніхто дуже гарно висловилася Лариса Квасюк у своїй дисертації "Іконопис і словесність у культурі Україні XVI-XVIII":

«Розуміння духовної сфери, представлене в іконах святкового ряду іконостасу XVIII століття Покровської церкви села Лючин Острозького району, репрезентує особливий тип народної естетичної свідомості, для якого, як і для апокрифів, характерна розвинута уява в поєднанні з натуралістичною конкретністю, прагнення до межового вираження зображеного, ствердження його матеріального буття. Народна образність, майже осяжність, матеріальність – ось ті риси народної свідомості, які прийшли від східних слов’ян і впливали на церковну естетику, яка прагнула виразити нове – барокове світовідчуття, в основі якого лежала компромісна згода ренесансної духовної культури з системою середньовічних християнських цінностей.

Тому іконопис епохи бароко характеризують такими духовними та естетичними цінностями, як ясність і простота викладу з переконливим усвідомленням релігійних позицій іконопису, а також органічний зв’язок людини з природою, не позбавлений емоційності, більш глибоке проникнення в людську душу. Це було прагнення гармонійно розкрити духовний зміст образу, збагатити його естетичними ідеалами епохи, але в межах ікони, в межах її традиційної призначеності та пластичної ясності, звичної колористичної та образної тональності. Це досягалося через оновлення виражальних засобів, а також колористичні варіації, зокрема, силою естетичного вислову при хроматично-ахроматичному зіткненні у святкових сценах на тлі архітектури та умовного краєвиду, вживанням для експресивного піднесення одного кольору як найбільш цінного.

Автор іконостасу трактує традиційні євангельські та апокрифічні сюжети згідно з основними рисами стилю українського бароко: лики святих у нього зорієнтовані на українські обличчя, тривимірний простір сприймається як обов’язковий, найважливіші постаті тлумачаться з глибоким психологічним відчуттям. У святкових сценах іконописець тяжіє до драматичного напруження дії, бурхливого вияву емоцій, виразу крайнього здивування персонажів усім, що діється.»


Результат останнього ремонту суцільне покриття дерев'яною нефарбованою вагонкою, церква втратила свою архітектурну привабливість

Мітки: Рівненська область, дерев'яні храми,