Перелік памяток Тайкур
- рештки замку
- руїни костелу
- церква
Історична довідка
Перша згадка про Тайкури відноситься до 1570 року. «Таємні гори», так пояснюють польські джерела походження назви села. За версією Володимира Рожка, назва походить від імені ченця який тут жив заснував тут монастир, на місці якого був побудований костел. На користь стародавності поселення свідчать і «археологічні знахідки, знайдені в околицях Тайкур, свідчать, що місцевість ця була заселена в добу неоліту, а серед могил-курганів, розкопаних у кінці ХІХ - початок ХХ ст., виявлено давнє волинське поховання за старовинним похоронним обрядом» (В. Рожко).
В квітні 1614 року Тайкурам було надано магдебурзьке право та королівські привілеї на торгівлю та ярмарки. Також визначено й міський герб, що мав використовуватися на печатці: зображення св. Юрія Змієборця. Цей герб дано було в честь патрона Юрія Вишневецького
Перша згадка про Тайкури відноситься до 1570 року. «Таємні гори», так пояснюють польські джерела походження назви села. За версією Володимира Рожка, назва походить від імені ченця який тут жив заснував тут монастир, на місці якого був побудований костел. На користь стародавності поселення свідчать і «археологічні знахідки, знайдені в околицях Тайкур, свідчать, що місцевість ця була заселена в добу неоліту, а серед могил-курганів, розкопаних у кінці ХІХ - початок ХХ ст., виявлено давнє волинське поховання за старовинним похоронним обрядом» (В. Рожко).
В квітні 1614 року Тайкурам було надано магдебурзьке право та королівські привілеї на торгівлю та ярмарки. Також визначено й міський герб, що мав використовуватися на печатці: зображення св. Юрія Змієборця. Цей герб дано було в честь патрона Юрія Вишневецького
Тайкури побували у власності Кірдеєїв-Тайкурських, Чаплицких, Вишневецьких, Сапегів (1650 р.), Чолханських.
На початку XVIII ст. власниками Тайкур стала родина Пепловських, з 1822 року власниками стали родина Ілінських
Ця земля є батьківщиною для Яна Павла Вороняча (1757-1829) - польський поет, письменник, діяч Католицької церкви.
Замок Вишневецьких
Скупі залишки замку ховаються на пагорбі до якого потрібно пройти через дуже великі та непрохідні хащі (привіт, моя біла курточка, насправді можна піднятися ще трохи вгору і пройти стежками через начебто ліс). Колись кам’яний та цегляний замок мав кутові вежі, їх єднали мури, був підйомний міст. Замок в плані був регулярним. Цей замок був побудований на початку 17 ст. Вишневецькими на місці старого дерев’яного. На той час гору оточувала річка Сорока з одного боку, а з іншого гора мала різкий обрив. В 1825 замок занепав після пожежі. А з щедроти Олександра Іллінського у 1876р був проданий іудеям на розібрання цегли для будівництва. Зараз збереглася південна вежа, була вона висотою під 30 метрів та виконувала роль дозорної. Як завжди існує припущення, що з замку вів підземний хід до костелу. Мабуть саме там, де зараз росте гарна яблуня оплутана хмелем. На початок вересня видовище неймовірної краси!
Костел святого Лаврентія
Костел св. Лаврентія був побудований у 1710р. в стилі бароко. Надав кошти на будівництво - Вавринеч Пепловський. Місцева легенда розповідає, що собака цього пана вирив з землі скарб. Щоб віддячити Богові за такий щедрий подарунок він зводить храм. Будівля костелу цегляна, храм однонефовий з витягнутою апсидою та двома низькими капелами. Фасад католицької церкви доволі скромний – позбавлений декору, інтер’єр прикрашають лише пілястри з профільованими імпостами. Колись тут був його портрет, а також портрет біскупа Чоланського. Також зберігалися старовинні церковні речі ХVI-XVII ст.
Сиротлива табличка про те, що будівля охороняється законом, ще існувала на вересень 2007р. Крипта ще давно пограбована – всередині пусто. Костел перебуває в аварійному стані і він вже не кричить, бо боїться, що завалиться від власного крику. Улюблене місце прогулянок підлітків села, молодь теж тут дечим займалася, про що свідчили сліди. То про яку долю волає покоління, якщо виховане на гулянку в колишньому храмі? Чи встигне він дочекатися поки до нього дійде черга по відновленню поляками «своїх» святинь невідомо. А поки що стоїть колишній красень з потужною дзвіницею оточений товстим муром і чекає. Чи дочекається?
Сиротлива табличка про те, що будівля охороняється законом, ще існувала на вересень 2007р. Крипта ще давно пограбована – всередині пусто. Костел перебуває в аварійному стані і він вже не кричить, бо боїться, що завалиться від власного крику. Улюблене місце прогулянок підлітків села, молодь теж тут дечим займалася, про що свідчили сліди. То про яку долю волає покоління, якщо виховане на гулянку в колишньому храмі? Чи встигне він дочекатися поки до нього дійде черга по відновленню поляками «своїх» святинь невідомо. А поки що стоїть колишній красень з потужною дзвіницею оточений товстим муром і чекає. Чи дочекається?
Покровська церква
Побудована церква в 1731 на кошти поміщика Пепловського та освячена на честь Покрова Богородиці. Стиль в якому побудована церква походить від дерев’яних українських храмів і типовий для храмів XVII-XVIII ст. в Україні. Але у храму в Тайкурах є особливість - він п’ятикутної (замість шестикутної) форми. Перекликається мурований храм з дерев’яними в композиції об’ємів. Особливо показовий в цьому відношенні другий ярус. Але на відміну від єдиного за об’ємом другого ярусу мурованих пятикамерних храмів Київщини або Лівобережжя другий ярус церкви в Тайкурах вирішено як об’єднання окремих замкнених камер, які поставлені щільно одна до одної і є підбанниками верхів. У північному куполі 1882 року влаштовано дзвіницю на кошти парафіян.
І тут стався ледь не вперше за всі мої мандри разом взяті інцидент! (Ха це був перший, упродовж наступних 14 років мене ще трічі підозрювали J ) Отже, я итаю в жінки яка прибирає в храмі чи можна сфотографувати, йду до священика за дозволом. Недавній випускник Рівненської духовної семінарії отець Андрій Станіславчук начинений вже незрозумілим ставленням жінки до мене просить паспорт. Дивиться на мою київську прописку, а жінка видає конгеніальну фразу: «Ви тут по фотографуєте, а потім в нас ікони покрадуть» Я вже йду до храму думаю ну побачу там щось просто неймовірне…. Ну самі дивиться. А ту жінку бідолашну я простила… А молодого попа з таким ставленням до людей шкода…
Ще трохи
Сиротливо стоїть на пагорбі "Невідомий Солдат", і таке наші люди швидко забувають. На мій візит він схилив свою нещасну голову, а зараз голови вже і немає. Він до речі виступає непоганим орієнтиром - де саме знаходиться замок.
Якщо встигнете, то можете ще прогулятися на старий цвинтар де збереглися давні кам’яні хрести ХІV-ХVІІ ст. На початок 20 ст. їх налічувалося близько 200. Тут спочивають ті, хто загинув в битві з татарами. З сайту Кіфаренка Сергія дізналася, що тут ще є і напівзруйнована капличка. Що ж вузлик на пам'ять.
На літографії Наполеона Орди ми можемо побачити ще живий замок в Тайкурах та славний діючий костел.
Як дістатися до Тайкур
З Рівного автобусиком з залізничного вокзалу. На все-про-все ви маєте близько години (але уточніть у водія), щоб мати змогу повернутися їм до обласного центру.