У 2008 році про Бронницю я написала так "Непозначене в путівниках село Могилів-Подільського району відоме більшості як прикордонний пропускний пункт до Молдови. Населення становить всього 1268 осіб. Але у Бронниці, яка розташована на скелястих берегах Дністра знаходяться одні з найбільших у Придністров'ї печери. В них переховувалися мешканці ще під час турецько-татарських нападів та під час інших війн. "Історія міст і сіл" повідомляє про існування фортеці. Фортецю тут я не знайшла. Але от за допомогою свого супутника Бориса Олександровича, який мені відкривав Вінниччину, побачила в парку садибу фельдмаршала Петра Вітгенштейна. Він був учасником війни 1812 року, командувачем 2-ї російської армії.»

Петро Християнович російський воєначальник німецького походження, його батько був на російській службі за царювання Єлизавети Петрівни, був генералом російської армії.

Після того, як він вийшов у відставку, оселився в своєму маєтку у селі Кам'янка (зараз це Молдова) і серйозно почав займатися виноробством. Замовив спеціальні виноградні лози та запросив на Поділля виноградарів з Німеччини. Було побудовано виноробний завод з на тоді найсучаснішим обладнанням. Місце свого проживання він перетворив на курорт, де відпочівальники смакували вино та кумис. Наскільки часто він бував у Бронниці невідомо. Але йомовірно, що й Бронниця його зацікавила саме джерелами мінеральних вод.

Якщо пройти далі у напрямку Дністра, то можна знайти печеру під назвою «Бабина дюра»

Як пише Гульдман Віктор Карлович у своїй праці «Памятники старины в Подолии»:

В селі Бронниця, під горою, напроти ріки Дністер, на приватній садибі існує земляний хід, щось схоже на погреб, який має в довжину 2 сажні та в ширину 1 сажень. Хід цей має у місцевих назву «Бабина дира». У 60-их рока власних маєтку Вітгенштейн проводив дослідження, та знайшов там людський череп, залізну сокирку та приблизно 3 аршини мідної проволоки.

Печера, як показали дослідження має як мінімум два виходи. В більшості її довжини , висота складає майже повний зріст людини, ходи доволі широкі. В основі печери пісковик, в якому зустрічаються мушлі. Печера ця довга, можливо з кілометр. В печері є розгалуження. При описах Придністровських містечок завжди згадується, що люди ховалися від набігів ворогів в печерах. Ймовірно й ця печера могла бути створена як раз для таких випадків. Але в описах печера, та й на власні очі не видно якихось приміщень для тривалого перебування.

Увага! Печера має на стелі хоч і давні, але розломи. Основний матеріал – пісковик. Лазити далеко в печері без спеціального спорядження та страховки – категорично не вартує. Існує ймовірність завалів. Те, що колись лазили діти за часів існування санаторію, не аргумент, що печера не аварійна.