Що цікавого в Котюжанах
Палац родини генерала Ценіна, парк, дзвіниця церкви.
Мурованокуриловецький район, Вінницька область
Котюжани на початку ХХ ст. належали Ценіним .
Палац родини Ценіних
Перший палац був побудований у 1885р. Він був одноповерховим. І збудований,ймовірно, ще до володіння родиною Ценіних Котюжанами. У 1910р. під час селянських заворушень старий палац було підпалено та значно пошкоджено. У 1912 вже вдова відставного царського генерала – Євгенія Ценіна відбудовує новий палац. Архітектором проекту нового палацу в Котюжанах різні джерела називають відомого на той час петербуржця Оскара Мунца.
З під його руки виходять сотні проектів дохідних будинків, банків, іншої міської архітектури, храмів, і навіть ГЕС, багато проектів реалізовано у Петербурзі, Гомелі, Харкові, і на той час території Подольської губернії. Про нього пишуть, що він майстерно поєднував мотиви модерну та неокласицизму, особливу увагу надаючи внутрішній обробці інтер’єрів. Про нього так і відгукуються «дійсний художник інтер'єрів». Так що вже, на жаль, можна тільки здогадуватися про інтер’єри палацу в Котюжанах.
Фасад палацу прикрашає ренесансна аркадна лоджія розташована на другому поверсі, її завершує аттик з декорованими вазами по краях. Такі самі вази знаходяться на кутах на даху будівлі. Вікна першого поверху прикрашені складними барочними наличниками, а вікна другого поверху - псевдобалконами. Фасад прикрашають вставки з ліпнини на міфологічні теми. В пустій ніші можливо була скульптура.
Як зазначає Дмитро Малаков, зодчий надав будинку помпезного вигляду мінімальними засобам, при чому стилістично котюжанський палац близький лівадійському, побудованому приблизно у ті ж самі роки.
У 2008 році мені вдалося побувати всередині палацу, коли тут функціонував інтернат. Я б не сказала що інтер’єри збереглися. Але все чисто, охайно. З першого поверху на другий ведуть старі дубові сходи. На другому поверсі невелика зала з якої йде коридор зі спальнями та учбовими класами.
Ще декілька фотографій
На жаль в мене вже не було часу прогулятися старим парком, тому наведу абзац з книги Д. Малакова "По східному Поділлю": "Старий фруктовий сад й великий парк спускаються до Лядової (прим. - ріка). Місцевість цілковито казкова, неначе призначена для пейзажного парку. М`який скат переходить в байрак – крутий, рваний, одягнений камінням й густим чагарником. Всюди б`ють джерела з дивної чистоти смачною водою. Над шумним водограєм височіє, спираючись на скелю, романтичний триарковий міст-віадук, з котрого видно каньйон, куди спадають води річки – притоки Лядови, здається ще глибшим, таємничішим – весь в зелені, цівках потічків, в невгамовному пташиному щебетанні.»"
І от, дивовижного листопада 2020 року я його нарешті побачила і пройшлася, там де колись була вода.
Костел
