Млинарство завжди було поширене на території України. Цей давній промисел робив свої перші кроки ще з часів неоліту, коли для розмелювання зерна використовували зернотерки. Йшов час знаряддя праці удосконалювалися, вони ставали більшими і вже не потребували важкої ручної праці. Застосовували силу тварин, а також сили природи – воду та вітер. ХІХ століття зі своєю промисловою революцією у вигляді індустріалізації привнесло свої удосконалення в розвиток млинарської справи: з’явилися парові млини, моторові, дизельні, а з появою електрики – електричні!

Млинами користуються і досі, але багато було знищено, і на жаль, нищиться зараз. Левова частина з тих старовинних млинів, що збереглися – перебуває в стадії руйнації. А це наша не тільки архітектурна, а й культурна спадщина. ЇЇ необхідно оберігати, відновлювати та популяризувати. Це наша історія.

Цей останній вид, або як його ще називали - плавак, теж був поширений в Україні. Наприклад, у ХІХ ст. з Києва Дніпром сплавлялися наплавні млини у такій кількості, що заважали судноплавству. Й нарешті їх заборонили біля великих міст де вже був великий водний трафік. Прогрес не стояв на місці – їх витіснили величезні цегляні парові млини. Взагалі наплавні млини діяли і на Горині, і на Десні, на Пруті. . Наплавні млини зустрічалися ще в середині ХХ ст. на Дністрі.

За матеріалами будівництва млини можна поділити на деревяні, камянні та цеглягі

До речі, саме там на Закарпатті, у селі Лукове можна побачити водяний млин у його робочій дії. У 2008 році в систему млина встановили нове колесо і млин фактично розпочав нове життя. Ним активно користуються місцеві жителі.

Відеорепортаж про цей млин "У закарпатському Лукові досі мелють муку за допомогою сили води" можна подивитися нижче

З індустріалізацією світу у середині ХІХ ст. паровий млин набув поширення і на теренах України. Одним з давніх парових млинів вважається величезний млин в Новій Чорторії, що на Житомирщині. Переваги парового млина супроти водяного чи вітряка були очевидні. Він не залежав ані від пори року , ані від погодних умов, а також їх розміщення не залежало від ландшафту - його могли побудувати де завгодно і працював такий млин постійно.

Потужність млина вимірювалася кількістю кіл в ньому (від 1 до 12, а бувало й навіть більше). До речі про потужність, як зазначає Савчак Н.Г у свої статті «Вітряки і млини України: минуле і сьогодення»: «Як відомо з архівних даних, перед 1917 роком загальна потужність таких вітряків на території нинішньої України складала 1400 МВт. Для порівняння, щоб зрозуміти потужність вітряків того часу наведемо сучасні цифри. Хмельницька АЕС має потужність 2000 МВт. В той самий час, встановлено, що сумарна потужність сучасних вітроелектростанцій у країнах Європейського Союзу в 1994 році дорівнювала 1510 МВт»

Важко уявити типовий український краєвид без вітряка. І зазвичай це не був один вітряк, це були цілі групи – з десяток, а то й більше.

Продовжу цитувати Савчак Н.Г., наприкінці ХІХ на початку ХХ століття в Україні існували два типи вітряків: стовпові - коли навколо стовпа, вкопаного в землю, на основі (стільці) обертався до вітру весь корпус вітряка за допомогою дишла (водила), та шатрові, коли повертався тільки верх вітряка, а корпус був нерухомим. На Поліссі серед останніх виділялися вітряки з багатогранним зрубним корпусом – «кругляки».

Цікаво, що на Слобожанщині, Полтавщині та Півдні України, розповсюдження мали вітряки. Серед них були справжні велетні – висота будівель сягала 10 метрів!

Також географія диктувала вітрякам свій матеріал. Наприклад, на Поліссі та Волині – це були дерев’яні вітряки, на півдні у степовій зоні це були кам’яні.

Цікаво, що шатрові, або так звані голландського типу муровані вітряки , ще можна зустріти на теренах півдня. Вони майже зруйновані, і звісно наразі невідомо який їх стан після постійних обстрілів рашистських загарбників.

Дивовижно, що на півдні України існували і дерев’яні вітряки. До наших днів їх дуже мало. Я знаю два таких вітряки. Ганьбливе ставлення до вітряка у селі Задунаївка (Арцизька міська громада) неприємно вражає. Це село має навіть герб, на якому зображений млин - вітряк! А де ж совість у мешканців села, які довели свій єдиний млин до такого стану. Геть не соромно? Та ж схаменіться вже!

Взірцеве ставлення до свого деревяного вітряка демонструють мешканці села Будеї, це теж Одеська область - Південне Поділля. Тут млином опікуються. Він розташований серед поля, але огороджений, він навіть віднещодавна діючий! Уявляєте? Будеївці - ви молодці, плекаєте і свій млин, і традиції українського млинарства!

Слід зазначити, що в Україні були поширені шатрові вітряки типу Д-15, розроблені Володимиром Стрільцем на початку 50-х років ХХ століття. Конструктивно прості у виготовленні, вони мають добрі показники потужності, ефективності, надійності та економії виробничих матеріалів. Такі вітряки можна побачити у селах Черкащини - наприклад, Грищинці, Прохорівка, Бобриця, що на Канівщині, та Бубнівська Слобідка, що у Золотоноському районі. На жаль, деякі з них ще досі не внесені у реєстр пам'яток культурної спадщини!

В Україні не було села чи містечка де б не існувало млина. А зараз… зараз маємо старовинних млинів водних та вітряків з трохи більше ніж з півтисячі! Це дуже мало. Деяким млинам пощастило опинитися в музеях-скансенах, де дбають про їх стан. І, звісно, розповідають відвідувачам про їх історію та культуру млинарства. Це такі музеї як, «Шевченківський гай» (м. Львів), «Національний музей народної архітектури та побуту України» (Пирогів, м. Київ), «Мамаєва Слобода» ( м. Київ), «Чернівецький музей народної архітектури та побуту» (м. Чернівці ), «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини» (м. Переяслав, Київська область), «Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості»(с. Прелесне, Донецька область)

Слід згадати і маловідомі музеї або ті, які тільки починаючі свій шлях , наприклад «Музей етнографії та млинарства» або інша назва «Козацький хутір» у селі Стецівка, Черкаська область або приватний «Козацькі землі України» у Вереміївці, теж Черкащина, ну і комплекс «Совин Яр» у Водяниках, де теж представлено трохи вітряків. (Якщо ви маєте що додати до переліку, пишіть, обов’язково доповню )

На старі часи бути мірошником означало бути заможною та поважною людиною. Зазвичай люди платили певний процент від змолотого борошна.

Дуже прикро, що професія мірошник відходить в минуле, а з нею і життя кожного такого млина. Коли помирає господар млина, зазвичай про млин вже нема кому дбати. А дарма. Ця культурологічна традиція може і служити селу за прямим значенням млину, і бути неабиякою цікавинкою та атракцією для туристів. Хто б відмовився спекти хліб з валсне помеленої муки! Екскурсії з такою особливістю у занурення в побут українського народу мали б надзвичайний попит.

Багато великих млинів стоять руїною. Здалеку вони нагадують старовинні замки чи палаци. З дерев’яними млинами ще гірша ситуація через матеріал. Він не тільки може згоріти , він ще і гниє. В результаті споруда завалюється і гине.

2009 року була заснована «Українська млинологічна асоціація» . Це відбулося під час Першої міжнародної наукової конференції «Історія українського традиційного млинарства» за ініціативи президента міжнародної млинологічної асоціації (TIMS) Віллєма ван Бергена.

В Україні для популяризації млинарства та млинів за підтримки Українського культурного фонду видається «Український млинологічний журнал». У Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В.Г. Заболотного експонуються 30 малюнків серії «Вітряки України» 27-річного художника Олега Яриніча, було видано навіть листівки!

Карта млинів України

Окремо заслуговує уваги кропітка праця Олександра Данілова. Він створив карту млинів України, де позначив з великою точністю розташування дуже велику кількість, розділивши млини за типами вітряки, водні парові та інші. Ця велика об’ємна робота не лишила байдужими українців, вона зацікавила і віднайшла відклик в багатьох мандрівників, які почала доповнювати карту новими об’єктами та актуальною інформацію щодо вже нанесених млинів. Ви теж можете надавати актуальну інформацію по вже нанесеним на карту млинам та надати інформацію про невідомі, або виправити, якщо є неточности, інформацію потрібно надсилати на дану адресу: mills.ukraine@gmail.com

У соціальній мережі Мета (колишній Фейсбук) існує навіть спільнота «Водяні, парові, вітряні млини України та інших країв», яку організував Олександр Михайлик, молодий, але вже досить відомий український краєзнавець. Спільнота об’єднує майже 3,5 учасників і містить багато матеріалу, фотографій. Вартує зазначити, що там є і старовинні зображення млинів, і що є цінним – фотографії вже назавжди втрачених млинів на території України.

З метою популяризації млинів була визначена спецномінація «Млини» від Wiki любить пам’ятки.

На сайті «Архітектурні та природні пам’ятки України» всі млини легко віднайти за тегом «млини», якщо вас цікавлять такий вид, як вітряки - існує окремий тег «вітряки» Сайт поступово наповнюється тому поки таких об'єктів на сайті небагато.

І про сумне

На жаль, рашистська наволоч продовжує знищувати наші памятки, зокрема і млини. Так у травні наслідок обстрілів на Донеччиниі згорів паровий млин Петера Дікка в селищі Нью-Йорк. Ця історична пам'ятка є об'єктом німецької менонітської культурної спадщини Донеччини, млин був зведений у 1903 році, пережив дві світових війни...

В червні через обстріли було пошкоджено паровий млин промисловця Давіда Шредера 1894 року. Цей млин також пережив дві війни. Він був діючий до повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україні у лютому 2022 року

Російські загарбники знищують нашу архітектурну, культурну та історичну багатонаціональну спадщину.

Любителям «копіювання» нагадую, що цей текст, як і фотографії є авторськими, й вартує поважати працю авторки сайту.