Жулин розташований в мальовничій місцині - звідти видно вже гори - це підніжжя Карпат.
Село лежить неподалік від траси Львів-Мукачево, за 12 кілометрів від міста Стрий.
Сюди вартує заїхати щоб побачити дві пам'ятки архітектури та історії.
Костел Небовзяття Пресвятої Богородиці
Костел в Жулині був споруджений впродовж 1797—1802 рр. за кошти дідича села каштеляна волинського Францішека Млоцького (Franciszek Młocki).
За часів радянської України, після Другої Світової війни, в приміщенні костелу влаштували склад мінеральних добрив. Таке використання, звісно, дуже пошкодило внутрішній стан храму. Стіні увібрали отруйний запах хімічних речовин, і навіть зараз, через стільки років, можна досі відчути неприємний запах. У 2020 році греко-католицька громада села вставила скло у вікна будівлі. Деякі церковні речі, як то образи та розп’яття з костелу перенесли до греко-католицької церкви.
Дуже цікава історія пов’язана з костелом. З Підгірців сюди перевезли образ - копію ікони «Salus Populi Romani» («Спасіння римського народу»), оригінал якої датується VI століттям і зберігається нині в італійському соборі Санта-Марія-Маджоре. Ця ікона вважається головним Богородичним образом Рима. Свята реліквія має східне походження і відноситься до іконографічному типу Одигітрія. Традиційно цей образ пов'язують з чудом снігу і часто називають Мадонною снігу чи Марія Сніжна.
Отже, щодо копії, яка теж вважається чудотворною, й мала 9 срібних шат та декілька мішків вот(в основному золоті речі, даровані іконі вірянами як подяка за зцілення) . Коли костел Небовзяття Пресвятої Богородиці освятили (а це відбулося 1802 року) і до приходу радянської влади цей список «Salus Populi Romani» («Спасіння римського народу») перебував у костелі. Потім, ікону, як і деякі речі з костелу, перенесли до дерев’яної церкви, де за радянських часів створили музей. Розміщення в церкві музею й спасло храм від понівечення, руйнування та мародерства, бо майже все, в тому числі і іконостас лишилися в церкві!
Не так давно, настоятель храму отець Олег Корда, коли вирішив відновити дерев’яну церкву (про неї згадаємо згодом), роботи дійшли і до інтер’єрів, і тоді в іконостасі майстри-реставратори знайшли цей образ. Він був схований під п’ятьма шарами фарби! Реставрація ікони тривала рік. Ось так одна ікона пов’язала два храми в селі, і була дивом винайдена і відновлена.
На 2018 рік в костелі стояла дивом збережена похвальна скриня з написом: «Вічний дім. Анничка, яка прославилася бажанням до боротьби у столітті. Тут вона похована 16 лютого 1817 році». Хто ж така ця сильна Анничка, мені невідомо.
Біля костелу споруджено дерев’яний хрест з розп’яттям. Будівля костелу, здається надана греко-католицькій громаді.
Цікаво, що в Польщі існує однойменне село Жулин, з храмом, який був православною святинею, а нині римо-католицька церква.
Фасад виконаний в стилі бароко, доволі скромний, фронтон костел прикрашений по периметру пілястрами, з бічних сторін між якими розташовані по чотири вікна, містить кругле вікно на фасаді – троянду, також фронтон прикрашають чотири вази, увінчує верх хрест. Внизу праворуч та ліворуч від входу на фасаді зроблені ніші, в яких можна побачити зображення Пресвятої Діви Марії та Ісуса Христа. Ймовірно зроблені набагато пізніше. А перш початково в нішах могли стояти скульптури святих. (Хто точно знає, виправте мене)
Церква Святої Трійці
В Жулині є пам’ятка архітектури місцевого значення - дерев’яна церква св. Трійці. Належить храм греко-католицької парафії та був споруджений 1892 року на місці більш давнього храму Святої великомучениці Параскеви.
Церква має три зруби, до вівтаря з обидвох сторін прибудовані ризниці, до бабинця з південного-заходу - присінок, з північного-заходу - прибудова незрозумілого призначення. Церква оточена піддашшям. Низький світловий восьмерик над навою накритий банею, яку завершує великий сліпий ліхтар з маківкою. На південь від церкви стоїть двоярусна дзвінниця (з вигляду мурована)
Перші письмові згадки про парафію в Жулині фіксуються 1507 і 1515 роками. Коли була зведена попередній нинішнії церкві храм, я не знаю, але, як зазначає сайт http://decerkva.org.ua/ на карті Galizien und Lodomerien (1779–1783) - First Military Survey храм вже був позначений. У 19 столітті храм був в недужому стані, і його відремонтували, спочатку планували спорудити новий, але будівництво нового завдяки майстрам відклалося на більше ніж півстоліття.
Коли з’явився новий настоятель парафії Олег Корга(сторінка парафії), то на той час храм був оббитий вбивчим для дерева пластиком, а деякі образи перемальовані. За його ініціативою парафія вирішила позбутися вагонки і перекрити наново церкву. Відновити інтер’єр, так як стіни всередині були потиньковані та покриті фарбою, до первісного дерев’яного виду, та реставрувати ікони та іконостас. Саме завдяки цій ініціативі і ним була винайдена чудотворна ікона, яку перенесли з жулинського костелу і яка до цього перебувала в Підгірцях храмовою іконою старого костелу. Єдине, що шкода, що церква має непритаманні українській архітектурі "золоті куполи". Дуже бажаю храму набути справжнього даху, ймовірно, гонтового.
Фотографію церкви я не зробила, тому запозичу тимчасово у Вікіпедії
В Жулині також є хресна дорога, яка складається з 15-ти станцій і 14 хрестів.
Між Жулином і Семигиновом виявлено курганне поховання кінця III — початку ІІ тисячоліття до нової ери, що належить до підкарпатської культури з центром у Кавську.
В Жулині був замок, але від нього не лишилося навіть рельєфу.
Історична довідка
Село засновано 1466 року, правда є версії більш раннього датування. Письмові згадки про село Жулин відносяться до 1482, 1495, 1504 років та містяться в податкових реєстрах. Власником земель в документах зазначений шляхтич Юхно Нагваздан зі Станкова (Juchno Nagwazdan ze Stańkowa), який 1482 року продає свої маєтності Рафалові Лещинському (Rafał Leszczyński).(Grzegorz Jawor, Osady prawa wołoskiego i ich mieszkańcy na Rusi Czerwonej w późnym średniowieczu, Lublin 2000, s. 212, 223)
На початку XVII століття власником Жулина був Миколай Станинський (Mykołaj Staniński) (Studia nad zamkami i dworami ziemi przemyskiej od połowy XIV do początków XVIII wieku)
У період між 1620—1622 роками татари спалили село, деяких мешканців вбили, решту (600 за деякими даними) забрали в полон. Поступово Жулин відродився. Селяни займались рільництвом, тваринництвом, ремеслами, рибальством. З 1638 року власником маєтку був Андрій Кшечковський (польськ. Andrzej Krzeczkowski). Пізніше Жулин належав Каролю-Станіславу Гіджинському ( Karol Stanisław Gidziński), який значно укріпив жулинський замок і звів фортифікації навколо всього поселення (Łoziński Władysław. Prawem i lewem. — Lwów, 1931.)У 1790 році австрійський цісар надав Жулину статус містечка з магістратом та щорічними ярмарками. В 1797 році власником Жулина став волинський каштелян Францішек Млоцький, після смерті якого Жулин як власність відійшов до його сина Казимира, потім Жулин був у власності його онука - Францішека.
Місцеві селяни впродовж XVIII — початку XIX століть сплавляли дерево річкою Стрий для будівництва річкових суден. Давніше існувала солеварня, де виварювали кухонну сіль із солоних джерел на теренах села. На початку XIX століття в Жулині споруджено залізну гуту, що діяла до середини століття. Також жителі торгували і працювали в місті Стрий.
На початку XX століття село перебувало у володінні вдови Клотильди Баранської з Лодзинських (Klotylda z d. Łodyńskich Barańska h. Ślepowron). Останнім власником Жулина до 1939 року був її син, Володимир Валерій Тадеуш Баранський ( Włodzimierz Walery Tadeusz Barański ) , інженер-лісівник, власник лісових маєтків Семигінів, Розгірче, Жулин член Товариства мисливців на лисиць. Його спіткала трагічна доля, як і його брата: арештований у 1939 р., ув’язнення у Стрию, потім у Дрогобичі та розстріляний у Биківні. Його ім'я було в тому ж списку разом з ім'ям його брата, а доля Гізелі Баранської невідома. На місцевому кладовищі зберігся родинний склеп Баранських.
(скомпільовано з Вікіпедії)
