До села, розташованого майже на кордоні київської та черкаської областей, можна дістатися дуже поганою дорогою. А от щоб знайти палац молодшого брата відомого садівника Платона Симиренка - Василя федоровича серед повністю заросшого ліса украй важко.
Для мене і досі лишається загадкою, як можна було не подбати про палац як память про видатну людину, мецената, цукропромисловця. Людина протягом 40 років свого життя віддавала одну десяту частину своїх прибутків на розвиток української культури, він фінансував такі журнали та альманахи як «Києвская старина», «Україна», «Рада», «Громадська Думка», «Лiтературно-науковий вiсник». Він розробив унікальну технологію вироблення цукрової пастіли, яка практично побила закордонні аналоги та завойювала ринок царської Росії. Сидорівський цукровий завод був постачальником №1 на внутрішньому та зовнішньому ринку імперії.
Коротка історична довідка про село
До того як у 1861 році частину земель і цукроварню в Сидорівці купив Василь Федорович Симиренко, село мало свою історию. Коли воно було засновано мені невідомо, але на мапах першої половини ХVІІ ст. воно позначене як нове місто.
Як зазначено на сайті публічної бібліотеки Корсунь-Шевченківської ОДА, "У 1741 році село входило до складу Корсунського староства. На 1768 рік село входило до Лисянської волості. На 1782 рік село належало княгині Францизці Яблоновській. З 1816 по 1854 роки власником села був поміщик Турчевич, з часом – Онуфрій Головинський. У 1856 році Головинський продав Сидорівку батькам Гермагена Неймана і Бонавентури Турчевича. У 1860 році цукровий завод і переважна частина лісів була викуплена почесним громадянином, євреєм Балаговським. На 1864 рік село належало Бонавентурі Антоновичу Турчевичу, як спадок від батька, і Гнату Осиповичу Франківському, який купив у 1860 році від Людвіка Неймана 1195 десятин землі."
Отже, зовсім нова історія села починається з новим власником - Василем Симиренко. Він купує і землю і занедбаний цукровий заводик. Симиренки маючи розвинене фруктове господарство створили відділ з виробництва яблучної пастили «Українська», вона стала доволі відомою, бо користувалася неймовірним попитом як на внутрішньому ринку, так і за кордоном. На його заводі працювало приблизно 300 людей. Керувала виробництвом його дружина - Софія Іванівна Альбранд, а сам Василь Федорович приділяв увагу технологічному розвитку виробництва, занурюючись з головою в винайдення нових прогресивних методів цукроваріння, створення та удосконалення обладнання.
Палац Василь побудував у стилі неокласицизму. Тут він жив та працював разом зі своєю дружиною. На жаль пара була бездітною... Проте в колишньому палаці потім лунали дитячі голоси, бо подальша доля маєтку Симиренків склалася непогано- тут розмістили школу. Спочатку на чотири класи, потім семерічку і потім вже повна ЗОШ. Так продовжувалося з 1919 до 1985 року! Потім звели нову школу і стара будівля стала непотрібною, стала руйнуватися.