Підземний сакральний Чернігів
Штучні печери зустрічаються не тільки в самому Чернігові, а й в багатьох інших населених пунктах області. Саме тут, на Чернігівщині, було розповсюджене пустельництво, люди відокремлювалися, будували печери, вели аскетичний спосіб життя. Це відбувалося навіть до 50-рр ХХ ст.
Чернігівські печери - це рукотворні печери. Засновником печеробудівництва як уникнення від мирського життя та усамітнення став Преподобний Антоній, який вважається засновником Києво-Печерської Лаври.
Після перебування на Афоні (Греція), та після заснування Києво-Печерської Лаври, Антоній повернувся в Чернігів. Там він і заснував Богородичний монастир. Як написано в Іпатіївському літопису:"И пріслав Стьслав нощью поя Антония к Чернігову. Антоній же прішед к Чернігову і взлюби Болдіну гору і іскопав пешеру, і ту всєліся, и єсть монастирь святое Богородіци на Болдіних горах і до сіх дні". Болдіни гори і дійсно більш за все підходили до печерного складу монастиря. Також відомо було, що тут в давнину були поганські капища, недалеко був і поганський курганний могильник. Монастир було закладено за прикладом скельних православних монастирів. Обитель виглядала немов печерне місто і складалася з багатьох підземних споруд. На цій території, як стверджують археологи, було не менш ніж сім (а ймовірно, і набагато більше) підземель.
Монастир мав як підземні приміщення (келії для монахів, печерні некрополі, також і кістниці-кімітірії, підземні храми), так і наземні (трапезна, келії, амбар, церкви - до нашого часу збереглася тільки Іліїнський храм).
Після монголо-татарської навали в XIII-XIV ст. в печерах ще жевріло життя. Але більше служило як сховище. Тому підтвердження дають археологічні дослідження. Саме в цей час про підтримку рукотворних печер не дбали і траплялися обвали. Тут було знайдено кістки хлопчика, який загинув від голоду або від нестачі кисню.
Новоантонієві печери це комплекс, який складався з декількох підземних храмів та галерей з поховальними нішами в мурах. Він поєднується з Іліїнським храмом та Антонієвими печерами критою галереєю. Новоантонієві мали довжину в 200 м, зараз після обвалів вони складаються з трьох різних підземель, довжина самого більшого 50м
Сучасність
Зараз печери зовнішньо відрізняються від тих, які були ще двісті років тому. Справа в тому, що все що ми бачимо було реконструйовано, для того, щоб відвідувачі могли не блукаючи відвідати святі місця. Реконструкція тривала досить довго, в результаті якої було знищено давні підземелля монахів, але було складено підземний храмовий комплекс огорнутий в цеглу. Зараз печерний комплекс складає довжину в 350 метрів, складається з двох ярусів, які об’єднуються в церкві Феодосія Тотемського.
Церква Антонія Печерського це напівпідземна будівля, і має розміри 11,7 х4 м. Храм Феодосія Тотемського має висоту в 8м 40см. По сходах можна потрапити в маленьку капличку. Тут зберігаються кістки вбитих монголо-татарами монахів. До речі, цікавий факт. Археологічно доведено що на території монастиря не було масового знищення людей, також відомо що татаро-монголи часів Чінгіз-хана та Батия доволі лояльно відносилися до монахів. Якщо загадати про стародавні обряди поховання монахів то цілком ймовірно, що версія про вбитих монахів неправдива.
Обряд поховання й зараз практикується, наприклад, в Афонському Пантелеймонівському монастирі й виглядає він так: померлого монаха закопують у землю без труни, потім через три роки виймають, кістки та череп промивають (виварювають) і перекладають в спеціальні приміщення. Більш того в грецькому монастирі існує ціла бібліотека черепів. Бо черепи підписувалися і складали на полички.