Що цікавого в Бігачі?
Мурована церква побудована у стилі класицизму. Храм перебуває в стадії руїни та потребує негайної реставрації . Відновлення можливе, яскравий приклад подібного відновлення у селі Великий Листвен
Бігач був моїм останнім пунктом в мандрівці по визначним місцям та пам'яткам архітектури Чернігівщини, тому, на жаль, фотографії не дуже якісні, бо зроблені увечорі. І от за два роки, я знову побувала у Бігачі. Це була непривітна погода пізньої осені.
Троїцька церква
Бігач був власністю чернігівського полковника Якова Кіндратовича Лизогуба з 1689 року. у 80-х роках XVIII ст. Бігач належав родині Кейкуатових. Ганна Яківна Лизогуб у 1770 р. вийшла заміж за колезького асесора князя Петра Івановича Кейкуатова, то ж Бігач був Ганні за посаг...
З невідомих причин новий господар Бігачу Петро Іванович у 1786–1788 роках будує новий Свято-Троїцький храм замість вже існуючого. Завдяки дослідженню Алли Доценко в Державному архіві Чернігівської області була знайдена точна дата будівництва та освячення храму. Тому що в Інтернеті та різних джерелах існує досить розбіжні у часі дати. Навіть 1839 рік! Отже, закладений храм – 30 червня 1786 року, закінчене будівництво – 19 травня 1788 року, освячений – 1 червня 1788 року.
Про авторство проекту, за яким був зведений храм нічого не відомо. Ймовірно - це міг би сам князь Петро Кейкуатов.
Цікаво, що храм жодного разу не перебудовувався, чи добудовувався. Під час Другої Світової війни споруду храму зазнала пошкоджень: зруйнована покрівля, верхній ярус дзвіниці, галерея. Певно за причини аварійності храму, дзвіниця та галерея були розібрані.
Споруду хотіли відреставрувати та віддати під приміщення краєзнавчого музею села.
Троїцька церква в Бігачі – пам’ятка національного значення з… 1979 року! До тих пір 20 років її приміщення використовували як склад міндобрив. Після набуття статусу мало що змінилося. Храм перебуває в стадії руїни, її стан аварійний та незадовільний!
Тарас Шевченко та Бігач
В Бігачу перебував деякий час Тарас Шевченко, він навідувався в гості до Кейкуатових. З Михайлом Кейкуатових (онуком князя Петра Кейкуатова) Тарас Григорович познайомився у Мойсівці (Черкаська область, до речі, там зберігся храм).
Шевченко написав портрет молодої дружини Михайла – Катерини (у дівоцтві Бутович) та створив начерки портретів трьох дітей Кейкуатова. В різних джерелах зазначається, що Шевченко написав портрет Єлизавети Василівні Кейкуатової, але це помилка. Вона була дружиною брата Михайла – Віктора, і проживали вони у Макіївці (нині відноситься до Носіївського району).
Вважається, що саме дружина Михайла Кейкуатова надихнула на написання повісті «Княгиня», яку Тарас Шевченко писав вже у засланні.
Головна героїня повісті Катерина видана заміж за нелюба: «...Просватала за князя мою бесталанницу Катрусю...»
В поемі князь виступає жорстокою людиною. А як було насправді? Історик М. Маркевич, який зустрічався з Кейкуатовим та його дружиною на балу у Т. Волховської записав: «З примітних осіб за красою була княгиня Кейкуатова, а за бридкістю її чоловік».
Князь відрізнявся своєю жорстокістю та грубістю, міг рукоприкладствувати. Катерина була третьою дружиною Михайла. Прожила вона недовго. Була молодшою за чоловіка на 21 рік.
Від маєтку Кейкуатових, де гостював Шевченко не лишилося ані сліду лише "панський сад"… Але логічно, що Кобзар не міг не бувати у Троїцькій церкві. Отже, зрозуміло, що храм свого роду теж є Шевченківськім місцем.
