Палац Тарновських
Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»
Палац в Качанівці посідає особливе місце серед памяток Чернігівської області, і не тільки. Цей палацово-парковий ансамбль унікальний на теренах України тим, що єдиний який так комплексно зберігся на сьогодні.
Мистецький центр ХІХ ст.
Маєток в Качанівці був своєрідний арт-простором для художників, музикантів, поетів. Тут збиралися відомі особистості, жили та створювали свої шедеври. Гостьовий альбом налічує більше 600 автографів митців та вчених, громадських та культурних діячів: М.Гоголь, М.Врубель, П.Куліш, Д.Яворницький, М.Маркевич, М.Костомаров, Л.Жемчужніков, М.Максимович, та багато інших відомих людей.
Тут на вакаціях проводили свій час та творили митці. Наприклад, Василь Штернберг упродовж 1836-1838 рр., який саме тут написав кращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород. Улітку 1838 року у Качанівському маєтку Тарновських жив Михайло Глинка, тут він плідно працював над оперою «Руслан і Людмила», написав чисельні пісні та романси, а також кантату на честь Г.Тарновського «Гімн господарю». У палаці влаштовувалися музичні вечори, на яких виконували у супроводі місцевого кріпосного оркестру, яким диригував сам маестро його твори. На пагорбі височиє на Майорським ставом біла альтанка, названа на честь композитора.
Неодноразово у Качанівці бував і Тарас Григорович Шевченко. У травні 1843 року він з Петербурга їхав у Качанівку, куди перед тим переслав свою кращу картину «Катерина» у подарунок своєму другу – власнику маєтку Григорію Тарновському. Останній візит Великого Кобзаря відбувся 21 серпня 1859 року. В садибному парку збереглась галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музикантами. А неподалік від сього місця розташований курган - могила художника Григорія Честахівського, товариша і духівника Т.Шевченка, який передав у Качанівку особисті речі, рукописи, художні твори Кобзаря.
Й сьогодні це місце надихає багатьох митців на створення своїх витворів.
Історія
Садиба в Качанівці була заснована на місці хутора. Це була одна із резиденцій графа П.О.Рум'янцева-Задунайського - президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії. За проектом російського архітектора Карла Бланка, український зодчий Максим Мосцепанов побудував розкішний палац у романтичному стилі та спланував регулярний парк при ньому.
Перша споруда палацу була одноповерховою, мала двосвітні центральні зали. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами. За стилем палац був романтично-східної архітектури. Так забажав замовник-власник — герой російсько-турецьких воєн. Романтичний палац у Вишеньках теж має східні елементи.
1808 року Рум'янцев продав маєток українському поміщику Григорію Почеці та його дружині Парасці Андріївні (за першим шлюбом Тарновської). Другий будівельний період садиба переживає у 1808-1824 роках за цих нових власників. Тоді розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк.
Після смерті Григорія Почеки, Качанівські маєтності переходять у власність до сина Параски від першого шлюбу - Григорія Степановича Тарновського, дворянина та мецената. Серде його друзів були Т. Шевченко, В. Жуковський, К. Брюллов, С. Гулак-Артемовський, М. Глинка, В. Забіла.
Саме відтоді розпочинається найцікавіший період Качанівки - створення культурно-мистецького осередку. Щира гостинність господарів Григорія та Ганни Тарновських, архітектурно-художнє середовище, надзвичайна гарна природа та паркові ландшафти. Все це надихало творити.
1828 року завершується будівництво Георгієвського храму. Маєток набуває форм класичної садиби: палацу з флігелями і баштою, двох служб — північної і південної та церкви-усипальниці.
Родина Тарновських володіла Качанівкою 70 років. За цей час палац п'ять разів здійснювалися будівельні роботи. Таким чином палац набув другий поверх та купол на барабані над його середньою частиною, портики, галереї у флігелях та центральній частині палацу.
- В'їзні пілони
- Будинок керуючого маєтком
- Головна алея
- Палац
- «Інтимний» скверик
- Альтанка Михайла Глінки
- Пристань для човнів
- Романтичні руїни
- Арковий місток
- Ландшафтний район «Пуста криниця»
- «Повітряний» місток
- Дуб Миколи Гоголя
- Могила художника Григорія Честахівського
- Галявина Тараса Шевченка
- Галявина «Зірка»
- Георгіївська церква
- «Зелена» альтанка
- Білий міст та гірка «Вірність»
- Гірка «Кохання»
- Псарня та будинок електростанції
Найліпший період Качанівки
В період господарювання Василя Тарновського-молодшого (1837-1899) Качанівський маєток набуває свого найбільшого розквіту. Меценат Василь Васильович Тарновський фанатично збирав українські старожитності. Його колекція вражає мистецтвознавців. Саме Він перетворив садибу у справжню архітектурно-художню перлину, яка й нині викликає захоплення у відвідувачів своєю величчю і чарівністю.
За його володіння садибний парк набув найліпших пейзажних форм.
"
Колекціонуванням В.В.Тарновський захопився ще в студентські роки. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху. Не менш цінним був і шевченківський розділ, який нараховував 758 одиниць.
Це був справжній музей українознавства, заповіданий колекціонером-меценатом Чернігівському губернському земству для створення музейних експозицій. Качанівська колекція оцінювалась сучасниками в кілька сотень тисяч карбованців сріблом. Насправді ж, вона була й залишається, хоч і в розрізненому вигляді, безцінною.
Інтерес до колекції привів у Качанівку 1880 року Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Протягом майже всього літа художник з натхненням замальовував козацькі реліквії, писав портрети господарів садиби, пейзажі, захоплено працював над картиною «Вечорниці».
"
Качанівський парк
Качанівський парк, дбайливо виплеканий трьома поколіннями Тарновських, сьогодні є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Але не в розмірах його унікальність, а в тому, що він увібрав в себе все найкраще, чим багате світове паркове мистецтво і українська природа. В різномаїтті кольорів і пахощів, в кришталевій чистоті джерел, в дзеркальній гладі великих і малих ставків (площею 125,63 га) зачаровує парк своєю неповторною красою. Тут збереглись паркові мости, овіяні легендами гірки Кохання і Вірності, «Романтичні» руїни на березі Великого ставу, які є унікальною пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII ст. В парковому масиві нараховується понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, птелея, катальпа.
ПісляТарновський період Качанівки
Значні витрати на благодійництво й колекціонування, широкий спосіб життя, прийнятий в Качанівці, поставили Тарновського на межу розорення. 1897 року він змушений був продати викохану садибу мільйонеру-цукрозаводчику, теж відомому колекціонеру-меценату, Павлу Харитоненку (1852-1914). Новий господар розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду: з'являються нові садибні будівлі, більшість із яких збереглась до наших днів. За рахунок придбання сусідніх лісових ділянок розширився парк. Садиба була електрифікована і телефонізована.
Останніми господарями садиби протягом 1914-1918 років була старша донька «цукрового короля» Олена та її чоловік Михайло Олів. При них садиба, як і раніше, процвітала. Тут розміщалась картинна галерея, велика бібліотека, зберігались кращі традиції минулого, гостювали цікаві люди, зокрема художники М.Добужинський і Петров-Водкін. Але культурне життя Качанівки поступово завмирало.
1918 року садиба була націоналізована Радянською владою. У період 1925-1933 роки в Качанівці розміщувалась дитяча комуна ім.Воровського. Потім коммуну перевели в колишній маєток у Вишеньки П. Рум'янцева-Задунайського, першого власника Качанівки. У Качанівському маєтку з 1932 році до середини 1933р перебувала військова частина)
Надалі садибний комплекс використовувався в оздоровчо-лікувальних цілях. Спочатку це був курорт, а потім вже тут розміщувався лікувальним закладом іншого профілу - туберкульозний санаторій)
Час не пощадив цю славну в минулому перлину національної історії та культури. Протягом останніх десятиліть палацово-парковий ансамбль приходив в запустіння, руйнувався, втрачав свою колишню велич і красу.
І тільки після оголошення його заповідником слава Качанівки починає відроджуватись. її високі естетичні якості гідно поціновані вітчизняними та іноземними спеціалістами. Садиба не втратила своєї чарівності. Як і раніше, вона приваблює, захоплює, іноді навіює смуток і завжди дарує щастя від спілкування з прекрасним. Палацово-парковий ансамбль Качанівки включено в Державний реєстр національного культурного надбання, до національної системи туристичного маршруту «Намисто Славутича». Екскурсійно-туристичне значення Качанівки підсилюють розташовані неподалік інші цікаві пам'ятки садибної культури XIX ст. — знаменитий дендропарк «Тростянець», палацово-паркові ансамблі в Сокиринцях і Дігтярях. Враховуючи велике значення Качанівки у справі збереження особливо цінних об'єктів історії, культури, архітектури, що унікально поєднані з ландшафтом, Указом Президента України від 27 лютого 2001 року заповіднику надано статус Національного.
Зусиллями нащадків колишніх господарів садиби Тарновських, що проживають у Великобританії, Німеччині, Києві створено і активно діє Міжнародне товариство «Друзі Качанівки», яке ставить за мету залучення коштів та спонсорів до сприяння відродженню палацово-паркового ансамблю, і перетворення його на міжнародний культурний центр.
Качанівський "замок"
Декілька років (ой, вже певно з 15 тому примі. 2021 р) тому вийшов диск "Замки України", в якому робилася сенсаційна заява: "Знайдено руїни нікому невідомого замку в Чернігівській області". Мова йшлась про «таємничі руїни, розташовані у тихому затишному куточку парку в Качанівці, що розташувався неподалік від сусіднього села Власівки. То невже це дійсно був замок або палац? Невже у відомому на всю Україну парку в Качанівці збереглися руїни невідомого досі замку... Народні перекази приписують будівництво власникам Качановки за часів Петра І - польським магнатам Рагудзинським, інші кажуть, що руїни - це залишки справжньої козацької фортеці…»
А!!!!!!! Цікаво? От не тільки вам це було цікаво. Поки набираємося терпіння та читаємо. Походження містичних руїн зацікавило Василя Тарновського, тому в 1859р. він проводить археологічні дослідження руїн. А ще за декілька років у журналі "Пчела" публікується, а згодом передруковується в "Историческом веснике", репродукція картини Василя Штернберга, але підписана вона як "Руїни будинку Б. Хмельницького в Суботові з начерку Шевченка" Тарас Григорович і справді бував в Качанівці. Але Василь Штернберг перебував у Качановці раніше ніж Шевченко в 1836-1838рр. Потім хтось (а не Тарас Григорович) зробив з картини ескіз олівцем і додав надпис. Так, ми трохи розібралися і з малюнком: на ньому зовсім не рештки будинку в Суботові, а все ж таки качанівські "руїни". Цікаво, що романтичні руїни зображені і на полотні художника Констянтина Маковського "Вахканалія" На жаль, блукала ця картина між Парижем та Москвою, але досі невідомо де саме вона є зараз: чи в Парижі, чи в сховищах Третьяковській галереї.
То ж від якої споруди ці руїни, з яких Тарновський хотів зробити приміщення для своєї колекції українських старожитностей? За останніх власників Качанівки – родини Харитоненків, тут виготовляли свічки, а за радянських часів, з того залишилось після пограбування мешканцями з сусіднього села камінчиків собі на господарство, зробили пекарню. Щоб отримати відповідь на хвилююче питання, звернемося до другої половини ХVIII ст. та тодішніх власників Качановки. Достовірно відомо, що за графа Рагузинського ніякого парку ще не було, а закладений він був вже за наступного власника – графа Румянцева у 1770-их рр. Вподобання графа до екзотики, надання романтичності свідчать паркові споруди в його маєтках у Вишенках та Черешенках. Тож тоді стає зрозумілим, що саме за Румянцева було "зведено" ці романтичні руїни. Перед руїнами покладені величезні брили, які підсилюють враження від того, що це руїни могутньої оборонної фортифікації. Можливо ви трохи розчаровані, сенсаційна знахідка не виявилася руїнами замку, а всього лише романтичною прикрасою для парку. Але, насправді, це унікальна пам'ятка садово-паркового мистецтва, аналогію можна провести з пам'ятками у Павловському парку, що неподалік Санкт-Петербурга (Росія).
На жаль, в наш час і руїна може бути в руїні. Така незвична рідка пам'ятка потребує ремонту та консервації. Вже кілька років споруда в аварійному стані, про що вказують попереджувальні таблички.
Де переночувати в Качанівці
На території колишнього маєтку Тарновських передбачені умови для розміщення з різними умовами. Ціні від 200 грн., поліпшені умови 500 грн з особи. Також в сусідній Петрушівці є садибний готель "Соколиний хутір".
Кафе, ресторани в Качанівці
На території історико-культурного заповідника Качанівка діє приватне кафе-їдальня "Легенди Качанівки". З фаст-фудової інфраструктури тут поки що все. Вартує розраховувати на харчі, взяті з собою заздалегідь.
Як доїхати до Качанівки
Як не сумно, але за стільки років існування музею, досі й не існує прямих рейсів до Качанівки. Я можу написати способи, але за розклад автобусного сполучення ручатися не можу. Отже, з Прилук можна дістатися до Качанівці автобусом, який прямує до Парафіївки, або з Ніжину до Іваниці. Качанівка як раз на маршрутах. з Києва та Чернігова можна доїхати до Парафіївки автобусами , що прямують до Талалаївки. Завжди питайтеся і взнавайте про можливість вернутися додому, якщо ви запланували одноденну подорож. Останній автобус може відправлятися досить рано.
Найліпший транспорт це авто або екскурсійний автобус. Як правило, екскурсійні маршрути включають відвідання пару в Тростянці та палацу з парком в Сокиринцях
