Що цікавого є в Любечі?
У Любечі, одному з найстародавніших та важливих міст Русі, розташованому на високому лівому березі Дніпра, збереглися чималі важливі памятки історії та архітектури. Тут і замчище, і стародавня печера, і храм, і полкова камяниця, яка виконувала роль скарбниці.
Любеч відомий з літописів ще з 882 року, вже як політичне і економічне місто. З літопису можна навіть прослідкувати яким було це місто за значенням. "Заповів Олег давати данину руським містам (після походу на Візантію): перш за все для Києва, а потім для Чернігова, для Переяслава, для Полоцька, для Ростова і Любеча, а також для інших міст, бо в тих містах сидять великі князі, які підвладні Олегові". Вважається з літопису, що Любеч на той час був шостим за значенням містом Русі..З Любечем пов'язані не тільки цікаві військово-історичні факти, але і імена старовинних билин. Посадником у Любечі був Мал Любечанин, який після прийняття християнства взяв ім'я Микита, а в нього були діти - Малуша (матір Володимира Великого - хрестителя Русі) та Добриня (відомий як славетний богатир Добриня Нікітич). Та найбільш відомим любечанином був Антоній Печерський (заснував Києво-Печерську Лавру, Антонієвські печері на Болдіних горах - Чернігів).
Історико-археологічний комплекс "Древній Любеч"
- Давньоруське місто Любеч, археологічний комплекс, що включає:
- залишки валу середньовічної фортеці,
- городище "Замок" літописного міста Любеча,
- городища літописного міста Любеча, поселення/посад;
- Некрополь давньоруського міста Любеча:
- курганний могильник,
- курганний могильник "Коловороти",
- курган "Високе поле";
- городище "Лисиця";
- поселення "Посад городища Лисиця";
- Ближня і дальня печери преподобного Антонія, Антоніївський монастир;
- Кам’яниця Полуботка;
- Спасо-Преображенський храм, 1811-1817 рр.
Замкова гора
У давньоруському Любечі головним укріпленням міста був замок, який на той час був розміщений на найвищому пагорбі. 1097 року тут відбувся з'їзд князів, на якому було юридично зафіксовано розпад Русі на окремі князівства. Про що тепер нагадує пам’ятник, який було встановлено н стародавньому городищі 1997 року.
До комплексу споруд любецького замку входили - триповерховий князівський палац, башта-донжон, церква та сховища. Оточували замок вали, на яких височіли дубові стіни з баштами. Всі споруди були деревяними.
Антоніївський монастир
Заснований був Антонієм Печерським і освячений на ім'я Воскресіння Господнього. Монастир занепав ще до навали татаро-монголів. А відновлена обитель була 1693 року ченцями Іоною та Інокентієм. Останній відомий за своїм мирським ім'ям як Іван Щирський - гравер і поет. Інокентій так був вражений життям Антонія, що поблизу його печери викопав нову - свою печеру. На горі, над печерою у 1701 році закладено Воскресенську церкву, а в 1754 р - монастирську трапезну на честь батьків Богородиці - Йокима і Анни. Всі будівлі на монастирській горі були деревяними. За наказом Катерини ІІ у 1786 р. монастир було закрито.
Цікавим є той факт, що у Воскресенський церкві зберігалася чудотворна ікона Любецької Пресвятої Богоматері. За легендою ікона була здобута як спасіння цілої родини про що повідомляє наступна легенда. «У ще домонголські часи жив у Любечі торговець, в якого була жінка та двоє синів. Коли батьків не було вдома, один син випадково вбив молодшого брата. Дуже перелякався заподіяного і заховався в печі. Коли жінка прийшла, запалила вогонь у печі і старший син задихнувся. Повернувшись додому торговець побачив страшну картину, в розпачі вбив свою жінку, сів в човен і поплив по Дніпру, благаючи Божу Матір зробити диво. Уві сні з'явилася йому Богородиця, сказала: «Візьми мене і в тебе буде все добре». Прокинувся чоловік, побачив в руках ікону, повернувся додому і побачив, що всі живі»
Цю чудотворну ікону шанували не тільки в Любечі, а по всій Сіверщині, про неї знали по всій Україні. В багатьох храмах була копія цієї ікони. Коли почалася визвольницька війна 1653 року ікону перевезли до Софії Київської. А в 1701р. ікону відправили вже до відновленого Любецького монастиря. Й після цього ікона ніби «роздвоїлася». Одна ікона знаходилася у Софійському соборі в Києві, а друга - у Любечі. Вже потім, з анаші часи знайдена була ікона у підвалах Троїцького собору в Чернігові, куди звозили ікони з закритих радянською владою храмів Чернігова та Сіверщини. Але вважається за оцінками експертів, що це все ж таки копія ХІХ ст.
Кам'яниця Полуботка
Любеч та прилеглі землі були власністю Івана Мазепи. Після трагічних подій, всі землі було конфісковано. Любеч же цар Петро І віддав у володіння чернігівському полковнику Полуботкові. Як написано у грамоті було, «за непохитну до Нас вірність під час зради колишнього гетьмана Мазепи». Раніше йому відписали деякі села Мазепи та його племінника Обидовського, ніжинського полковника.
Тоді Павло розгорнув серйозну господарську діяльність. Він будував млини та ґуральні, гути та рудні, скуповував маєтки та землі, торгував зерном та тютюном. Разом з тим він цікавився історією , мав бібліотеку, колекцію картин та ікон.
Після знищення Батурина як козацької столиці, він один з перших прибув до Глухова, втім наказним гетьманом він вже став після смерті Скоропадського. Тоді цар висловився про нього: «Цей дуже хитрий; він може Мазепі уподібнитися», хоча і віддарував йому багато земель.
Перебуваючи на посаді наказного гетьмана Павло Полуботко здійснив низку реформ: судочинних, фінансових та соціальних.
1721 року він на чолі з 10 тис козаками був направлений на будівництво Ладозького каналу. Тоді на власні очі він бачив які умови праці, яке зневажливе ставлення до казаків і яка була висока смертність серед них.
Після смерті Івана Скоропадського 1722 року Полуботка не обирають гетьманом, а призначають. Тоді запроваджена Малоросійська колегія прибирає в свої руки усю владу в Україні, і фактично усуває її автономність. На це в принципі й були націлені цар та його оточення. Діяльність Полуботка полягала в оскарженні дій Малоросійської колегії, нововведень, і проведенні нових гетьманських виборів. 10 листопада 1723 року Павло Полуботко разом з генеральними старійшинами подають петицію (чолобитку) Петру І . Їх вмить заарештовують. До цього вже відбувалися виклики та допити Павла Полуботка.
Наказного гетьмана було кинуто до Петропавлівської фортеці, де він невдовзі й помер.
На картині художника Василя Волкова зображено як Петро І відвідує в тюрмі наказного гетьмана Павла Полуботка. Насправді це прикрашена легенда. Не винайдено фактів , щоб вказували , що Петро І відвідував гетьмана, а от священника перед смертю Павлу Леонтійовичу підіслали не стільки сповідати, скільки розвідати пр. оте, що Полуботок під час допитів не сказав. А Петро І – постать геть не сентиментальна, щоб навідуватися до ув’язненого та вислуховувати про угоди з Богданом Хмельницьким,порушення домовленостей, прав та суверенітету.
Отже, повернемося до Любеча. На той час це була вотчина Павла Полуботка. І з тих часів до наших дожила цікава споруда Полуботкова кам'яниця. Будівля ніколи не була житловою, вона служила скарбницею, тут зберігалися кошти і зброя.
Кам'яниця ще до початку 20ст. була у відносно нормальному стані. Проте ХХ століття познущалося вдосталь з неї перетворивши на руїни. У порослих хащами будинку-привиді з голими обдертими стінами без даху ще у 2000-их важко було впізнати памятку історії. Тільки 2008 року кам'яницю включили до створеного історико-археологічного музейного комплексу «Древній Любеч», й розпочали реставрацію, яка була завершена 2010 року. Тепер у найгарнішій будівлі міста Любеч розміщено там музей.
Кам’яниця одноповерхова з підвалом, прямокутна в плані розмірами 11,7 х 8,6 м. Складається з основного приміщення та передпокою, поділеного майже навпіл (друга, менша частина містить сходи, що ведуть у підвал). Відповідно до цього причілок має двоє дверей.
Декоративне оформлення фасадів лаконічне: спарені пілястри акцентують кути споруди й місця прилягання внутрішніх стін до фасадних; стіни увінчує карниз; вікна мають лучкові перемички й прості наличники з лучковими мандриками. Під вікнами містяться фігурні ніші. Відкоси вікон і дверей були зруйновані, але збереглися залізні ковані петлі від віконниць, якими вікна закривалися зсередини, петлі дверей і гнізда від дверних засовів. Дверний отвір, що веде до підвалу, мав подвійні двері й три засови. Останнє свідчить про зберігання в підвалі найціннішого майна.
Головне приміщення перекрито зімкненим склепінням, основа якого розташована дуже низько — на рівні підвіконня; тому над вікнами, дверима й нішами утворені розпалубки.
Передпокій перекрито коробовим склепінням, у сходової камери — похиле коробове склепіння. Склепіння мають залізні затяжки, заанкерені в муруванні стін. Такі ж затяжки з анкерами є у товщі стін.
Стіни дуже масивні, муровані з цегли формату 29 х 14 х 6,5 см дуже поганого випалу. Первісно стіни зовні та в інтер'єрі були потиньковані й побілені. Будівлю накривав чотирисхилий дах із заломом, первісно укритий тертицями (згорів 1943, зараз укритий покрівельною сталлю). Вечерський В. В. Кам'яниця Полуботка у Любечі
Спасо-Преображенська церква
Колись в Любечі на початку ХХ ст. було сім церков. Преображенська церква розташована на Червоній площі у центрі міста. Збудований храм був на кошти родини Милорадовичів у 1811-1817рр., як родинна усипальниця. Але всі члени родини були поховані в Чернігові і Санкт-Петербурзі. За стилем храм відноситься до ампіру, саме в такому стилі було приписано будувати церкви в Російській імперії Священним Синодом РПЦ. Церква велика и простора, цікавою архітектурною особливістю є те, що купол спирається не на стіни, а на 16 колон розміщених всередині храму. Наприкінці ХІХ ст. зовнішній храм було змінено, західний портик було розібрано, прибудовано приміщення притвору із дзвіницею.
Храм закрили в 30-ті роки минулого століття, пристосували будівлю під кінотеатр, розібрали два яруси дзвіниці. Храм відкрився під час війни - у 1942 р. , там проводились богослужіння аж до 1962 р., коли його було закрито знову. Храм перетворили на склад сільпо! Стан будівлі у 70-ті роки ХХ ст. жахав: не збереглося покрівлі, на стінах повиростали дерева. Ані ікон, ані іконостас не зберігся. Храм було відновлено та відремонтовано, русти на зовнішніх поверхнях стін пофарбовані в темно-червоний колір, архітектурні деталі в білий. Храм діючий.
Антоніївські печери
Найбільш відомий Любеч завдяки Антонію Печерському та його "печері". Насправді тут є дещо цікаве. Одна печера - Ближня, інша має назву Дальньої. Й обидві ймовірно ніякого відношення до Антонія не мають.
Ближня печера облаштована на території маєтку Милорадовичів, неподалік від їх палацу. Зараз на тому місці - Палац культури. А від колишньої садиби лишилося тільки господарська будівля - колишня стайня. Печера була знищена та засипана після . Тепер зовнішній зріз печери обкладений цеглою, вхід закритий залізними дверима.
Цю печеру створив сам граф Милорадович у 1870 році. До неї стали ходити мешканці Любеча у хресній ході, через прикрашений квітами та іншими рослинами сад маєтку. Коли печеру відкрили, то її висота була 2 метри а ширина 90 см. Але вона була повністю засипана, всередині напевно було обкладено цеглою, яку розбили і змішали з землею.
Друга печера має назву Дальня. Її 1892 викопали щоб не ходити тільки у день пам'яті святого Антонія , а в будь-який час.
Розташована ця печера у районі так званої Слобідки, і лісистій місцевості. До печери ліпше йти пішки, до неї ходять частенько, тому можна спитатися місцевих точну дорогу. Приблизно це тут координати: 51.696437, 30.639021 У кутку вулиці Комарова, комарів там добряча кількість.
Відомо, що на честь святого Антонія 1692 року монах Іннокентій Шерський створив печеру на схилі Дніпра біля Антоніївського монастиря. Цікаво, що ніяких відомостей про цю печеру після закриття монастиря не було.
Історик та археолог Якимович проводив дослідження у 1906 році на території садиби Баглія, який володів цегляним заводом. У віднайденій печері було вивезено, як повідомлялося у звіті, декілька возів людських кісток, сокири,срібні браслети. І було встановлено, що ці знахідки відносяться до другої половини XI ст. (з інтерв'ю Володимира Руденюка "Україні молодій"). Дослідники вже спілкувалися з сучасними власниками будинку на місці садиби Баглія, і зясували, що тут і справді було підземне приміщення, в якому ховалися мешканці під час війни. Чи дійсно це та сама Антонієва печера = пки невідомо.