Що цікаве є у Балаклаві
Балаклава чудове дуже привабливе за своєю красою місто, розташоване в живописній бухті. Тут є залишки ґенуезької фортеці Чембало, гарна набережна, а в бухті качаються білими лебедями красуні-яхти, напроти набережної засновано військово-морський музейний комплекс "Балакалава". Колись, тут була військова база, тому Балаклава за радянські часи була секретним закритим містом!
Гортаючі сторінки історії Балаклави
В VII-VI в. до н.е. на місці Балаклави мешкали таврські поселення.
У 60-і рр. I ст. н.е. римські легіони розгромили тавро-скіфське військо, яке тримало в облозі Херсонес. Після того як римські гарнізони були введені у Херсонес, на мисі Ай-Тодор зводиться фортеця Аракс, а в балаклавській бухті, яка називалася на ті часи Сюмболон, розташувався військовий табір.
У 240 рр. римські легіонери залишають Крим. Балаклава стає переважно грецьким поселенням. Воно було завойоване та зруйноване гуннами у 370-х рр. На початку VII ст. тут з’являється грецьке поселення Ямболі ( назва перекручена з Сюмболон), де 702 р. тут переховується імператор Юстіан ІІ.
На початку XIII ст. Ямболі входить до князівства Феодоро, але перебуває в його складі недовго. У 1345 р. на місто завойовують ґенуезці, потім татари, й у 1357 році знову ґенуезці. Розпочинається будівництво великої фортеці Чембало (тепер перекручене від слова Ямболі).
У 1380 році кримський хан Тохтамиш підписав угоду, в який визнав за ґенуезцями право на користування Чембало, а також територією від Алушти до Балаклави. Ця територія називалась капітанство Готія (Capitaneatus Gotie), яке тривалий час була темою для постійних суперечок між Кафою (Феодосією) та князівством Феодоро.
Місто-фортеця Чембало
Старовинне ґенуезьке місто Чембало поділялося на дві частини - Верхня та Нижня. Верхня - місто св. Миколая з головною домінантою - замком та вежею консула. Це була головна частина міста. Тут стояла ратуша та церква, яка виконувала роль усипальні. Декілька років тому, внаслідок бурі обвалилася велика частина 15м головної вежі. Тепер консульська вежа вся в лісах. Саме через цю вежу відбувалося постачання води Верхньому місту. По керамічних трубах вода поступала у водосховище вежі з джерела, яке виходило на поверхню аж на сусідній горі. У місті святителя Миколая жили воїни, перекладачі, обслуга консула. Простий народ мешкав у Нижній частині - святого Георгія. Тут розміщалися житлові будинки, майстерні, лавки. Вхід до гавані перегороджував великий міцний ланцюг, натягнутий між двома баштами. Нижнє місто захищали фортечні мури з трьома вежами. Всього веж було шістнадцять. Одна зі збережених навіть має назву. Деякі з консулів встигали будувати свої вежі. Так як спочатку консули вибиралися з місцевої знаті кожні три місяці, а вже потім назначалися на рік з самої Генуї. Місто охороняли всього 40 воїнів.
1433 року кораблі Мангупського князівства прорвали ланцюг та увійшли в бухту. Фортецю було завойовано. Але вже через рік Карло Ломеліно з військом не тільки звільнив від завойовників Чембало, але й захватив фортецю супротивника - Каламіту. Влітку 1475 р. турецькі війська завоювали Чембало, таким чином місто увійшло в склад Османської імперії та отримало нове ім’я - Балик-Юве (Balık yuva) в перекладі з турецької «риб’яче гніздо». Назва трансформувалося в «Балаклава». У фортеці розмістився турецький гарнізон, а саму фортецю використовували як vip-в'язницю - тюрму для знаті - тут тримали кримських ханів, які за певної причини не догодили султану.
За часи Кримської та Другої світової війни, руїни фортеці використовували за призначенням - як оборонні споруди. Зараз фортеця Чембало є філіалом заповідника «Херсонес Таврійський». Тут вже довгий час тривають археологічні дослідження, які кожен рік приносять нову інформацію про середньовічне місто Чембало. З 2002р біля фортеці проводяться історичні фестивалі.
З новітньої історії міста
У 1774 за Кючук-Кайнарджийському перемир’ям турки залишилися Балаклаву, а місто зайняли козаки. Це було перше місце стоянки для російських кораблів.
У 1787 році в Балаклаву приїхала цариця Катерина ІІ, її зустрічав кінний загін зі 100 перевдягнутих в "амазонок" балаклавських дівчат та жінок-гречанок. Вражена таким яскравим прийомом цариця подарувала командуючий ватажком Олені Сарандовій персня с діамантом.
У Кримську війну Балаклаву англійці при осаді Севастополя вибрали за основну базу. Англійці провели в Криму першу залізну дорогу, в Балаклаві побудували набережну, яка зараз є головною вулицею міста. Тут розміщувалися магазини, готелі. А у 1855р тут затонув англійський фрегат "Чорний Принц", який мав доставити золото для Британського експедиційного корпусу.
Наприкінці ХІХ ст.. Балаклава почала розвиватися як курорт. Першою людиною, яка поставила на Балаклаву як на курорт, коли в цей час вже Південний берег Криму був модним місцем відпочинку аристократії, був Скирмунт. Він поселився у місті, на основі свого будинку відкрив пансіонат. Ним же у 1888 була відкрита лікарня. У 1887 був відкритий готель "Гранд-готель", пізніше "Росія". У 1904 було прибудовано до готелю "Росія" будівля на 12 номерів для прийняття морських ванн. Тут виростали як гриби дачі різних багатих людей - князів Юсупова, Апраксина, Гагаріна, графа Наришкіна.
Особливою красою виділялася дача Апраксина (на фото), яка була побудована у 1903-1905рр за проектом академіка М.П. Краснова, архітектора Лівадійського палацу. Дача була побудована у неогрецькому стилі, будівля була прямо врізана у скалу. Дачу оточували терасні сади. Дуже шкода, що дачу підірвали німецькі війська, лишаючи Балаклаву. Від дачі лишився фундамент та підпірна стіна.
В період з 1900 до 1910 рр. було побудовано близько ста дач.
У 1921 Балаклава - центр Балаклавського району Кримської автономії, а у 1957р. Балаклава увійшла в склад міста Севастополя. Тоді ж розпочалося будівництво заводу для ремонту підземний човнів. Відтоді аж до 1991р. Балаклава стала закритим містом. Тепер Балаклава одне з найгарніших міст, його гаванню любуються кожен рік тисячі туристів. Кожен рік проводиться парусна регата "Кайра".
Храм Дванадцяті Апостолів
Адреса: вул. 9-го Травня
Знайдена при реставрації таблиця вказує, що храм нібито був побудований у 1357 р. "за час управління мужа Симоно-де-Орто, консула та каштеляна". Але мають припущення що камінь на якому був цей надпис був повторно застосований при будівництві у 1794р. Храм був пошкоджений за часи Кримської війни. У 1875році храм відновлений прихожанами і освячений на честь св. Миколая Чудотворця.
За радянські часи тут розміщався будинок піонерів, потім клуб ОСОАВІАХІМ. У 1990 р. будівля була передана православній громаді. Храм був нарешті відновлений - реконструкція була проведена київським архітектором Юрієм Лосицьким. В храмі зберігаються частки мощів св. преподобного Сергія Радонежського та святого блаженного Василя.
Військово-морський музейний комплекс "Балакалава"
У 1994 році останній підводний човен лишив завод і він припинив діяльність Зараз частина "Об’єкт 825ГТС" відкрита для туристів. Завод був побудований так, що витримав би прямий атомний удар міцністю до 100Кт. Відвідувачі можуть пройтися коридорами та приміщеннями заводу, загальна площа всього заводу 9600кв.м., підземна площа 5200кв.м. В екскурсійних залах можна подивитися макети підводних човнів, бомби, різні знаряддя. Музей працює кожен день в літній період, крім понеділка, в безсезоння – по вихідних. Режим роботи з 10-00 до 15-00. Обов’язково беріть з собою теплі речі, всередині дуже холодно.
Для будівництва заводу були відібрані кращі гірничо-будівельні бригади СРСР, та обрані найкращі метробудівельники Москви. Гірські породи підривали та вивозили на вагонетках (на фото.) Завод був сконструйований так, що на час війни в ньому могли сховатися всі мешканці Балаклави та підтримувати нормальну життєдіяльність. Також сховище могло прийняти 9 малих або 7 середніх човнів. Завод будувався у строгій секретності так, що навіть прості місцеві не могли здогадуватися, що це за дивні поштовхи та звуки лунають навколо. Маскування заводу виконували незаселені хатки.
Коли ви будете проходити до музею, то під вашими ногами буде понтонний міст. Коли човен входив на завод, а це відбувалося тільки вночі, понтон осушували й човен на малій ході в надводному положенні заходив всередину.
Перше що нас зустрічає, так це протиударні величезні ворота, вага їх 20 тон! Човен входив у док, вода спускалася, доречи, лишалося чимало риби! Потім човен виходив по іншому каналу, глибина якого при виході була 32 м, у відкрите море вже під водою.
Старовинні зображення Балаклави та фортеці Чембало
Дві картини художника Карло Боссолі
