Історична довідка про Таракташ
Дачне це вже майже передмістя Судака. Сюди ходить міський автобус Дачне-Уютне. Розташоване село між двома горами Таракташ та Бакаташ, що в перекладі з татарської мови означає Скельний Гребінь та Кам’яна жаба. Стара назва села – Таракташ - Taraq Taş (qırımtatar tili). Біля однойменної гори були знайдені руїни двох античних храмів. За часи ґенуезців Таратаксія входила до Солдайського консульства і підлягала Каффі.
Село Дачне - Таракташ захищав оборонний мур, залишки якого можна було ще побачити наприкінці ХІХст. Після приєднання Криму до Росії багато татар емігрувало до Туреччини. На місці сучасного села Дачне у ХІХ ст. знаходилося два села Біюк Таракташ та Кучук Таракташ. Як писали сучасники, тут було "повне недоторкане мусульманство". А саме Євген Марков, російський письменник-мандрівник, етнограф, кримознавець писав про поселення: «Великий Таракташ схований в складці гір і виглядає наче кавказький аул. Будинки з темного каменю, двоповерхові над ярами — стрільниці стрільницями. Малий Таракташ усюди дороги, з яскраво вдягненими татарками, з білими старими чалмах. Тут суцільне непочате мусульманство, ніщо чуже не розхитало його, не вросло в нього».
Х.Г.Г. Гейслер. Вид на ланцюг Таракташа, попереду виноградна долина Судага, вдалені однойменне село - Таракташ та сади, 1793-1794 рр.
У Таракташі проживала татарська княжна, сестра останнього кримського хана. Після першої чверті ХХ ст. до переселення татар у 1944 р. село ще зберігало дух давнини, колорит традицій та культури татарського народу.
Мечеть Аджі-бей Джамі
В Дачному збереглася мечеть Аджі-бея, яка була зведена наприкінці XVIIІ ст. Молитви в мечеті велися до 1930-х рр. У 1939 р. було зруйновано мінарет, в кінці 40-х років засмітили фонтан. Вода до фонтану йшла з джерела св. Георгія. За роки радянської влади в будівлі мечеті деякий час діяв клуб, а після Другої світової війни - гуртожиток. На сьогодні мінарет відстроєно, триває реставрація мечеті.
Вважається, що ця мечеть була зведена на місці більш старшої - мечеті Хаджі-бея, про яку згадував у 1666 р. Евлія Челебі.
З 1992 року мечеть пам’ятка архітектури та історії місцевого значення.
