Історична довідка
Ці землі в давнину заселяли скіфи, таври, сармати, греки, готи, потім татари та турки. За часи римської імперії тут була фортеця Ктен, поруч якої були каменоломні. Матеріали що там видобувалися ще здавна використовувалися для будівництва. Саме сюди був висланий римським імператором у першому столітті нашої ери римський Папа Климент I. Він був освячений апостолом Петром, та сам був апостолом з семидесяти. Це тих кого Ісус обрав для проповідування в різні землі. Мощі Климента зберігалися у Десятинній церкві у Києві. А чесна голова Святого Климента зберігається в Києво-Печерській лаврі. А в VII ст. сюди потрапив у вислання Папа Мартин І.
Історія Інкерману тісно пов’язана з її основними пам’ятками фортецею, православним монастирем, та штольнями.
З шостого століття фортеця дістала назву Каламіта. Ця середньовічна візантійська фортеця мала грецьку назву Καλαμήτα Поруч з фортецею був зведений і монастир. До речі, сучасна назва Інкерман з’явилася завдяки туркам, які назвали завойовану і відбудовану ними фортецю Ін-кермен («Печерна фортеця»). Про фортецю детальніше можна прочитати трохи нижче.
Щодо штольнь, то каміння з них видобувалося для будівництва храмів та будинків. Наприклад, Херсонес був побудований з інкерманського каменю. Навіть, згадка про інкерманський камінь фігурувала у радянській назві міста – Білокам’янськ (з 1976 до 1990рр). В каменоломнях за радянські часи розташовувалися склади заводу шампанських вин. Також тут були секретні об’єкти, цеха. Маловідома трагедія Інкерманських штольнь тільки відносно недавно набула розголосу.
За часи Другої Світової війни переховувалися військові та мешканці Севастополя. В штольнях діяв шпиталь, цех з шиття одягу, а також тут був розташований дуже великий склад боєприпасів. Влітку 1942р ці сховища боєприпасів висадили в повітря перед відступом разом з людьми, серед яких були поранені бійці, були цивільне населення жінки та діти. Їх мали евакуювати. На засіданні Військової Ради Чорноморського флоту, було вирішено підірвати Інкерман… разом з 30-ма тисячами!!!! людей! Це злочин радянського союзу проти власного населення огидною плямою лишиться в історії. «Діди вбивали своїх».
В 2004 році були проведені роботи з розмінування штольнь. Тоді було вилучено багато снарядів, гранат, мін. Тоді вже безпечні штольні привернули увагу кінематографів («Консерви», «Залюднений острів», наприклад). В деяких штольнях навіть лишилися реквізити від зйомок).
До вторгнення росії на український півострів Крим в Інкерманських штольнях розташовувалося найбільше в Європі виносховище, де дозрівали в бочках марочні вина заводу Інкерман.
Залізниця
До речі, вартує згадати, що перша залізниця в Криму, була прокладена саме в Інкермані! І відбувалася ця подія у 1843р! Хоча довжина першої кримської колії була смішна – всього один км і вона була на кінній тязі, але виконувала вона досить потужну роль. Завдяки їй транспортування матеріалу з каменоломень до пристані - до самих пароплавів стало дуже легким і зручним. Дорогу побудував мічман Волохов. Потім вже через 30 років будується ділянка Лозово-Севастопольської залізниці. Вона проходила старою залізницею, при чому прямо під Монастирською скалою. Ця колія існує і нині.
Фортеця Каламіта
В Криму архітектура будівництва значно залежала від природного ландшафту місцевості. Влучно висловилися автори "Історія містобудування. Том 2." - А. В. Буніним и Т. Ф. Саваренська: "План замка отримував неправильні опуклі чи кутові обриси, які повторюють собою всі вигини та злами природної скали, вершину якої завершував замок. Такі живописні обриси плану надавали замку художню природність. Видні ззовні замкові вежі та стіні здавалися продовженням, ніби породжуючи архітектурні форми замка. Оскільки природа не любить повторів, на стільки й архітектура замків, так тісно пов’язана з природою, ставала індивідуальною."
На будівництво фортеці в Інкермані вплинув природний рельєф. Укріплення зводили на горі. Фортечні споруди оточували тільки північну-східну частину плато, а південний та північних схили скелі круто обривалися у долину, і по цим схилам неможливо було піднятися, тому тут укріплень і не було. Фортеця складалася з шести веж, з’єднаних чотирма куртинами. Висота веж сягала 12 м, а куртин - 8-10м. Загальна довжина фортеці складала 234м.
Вежа, яка стоїть у західного обриву скали, мала в’їзні ворота. До цієї вежі приєднувалося укріплення, яке захищало вхід до фортеці з боку підземних приміщень монастиря. Турки перебудували вежу у XV ст., вони винесли її частину трохи вперед, закруглили її і зробили дві амбразури для стрільби з пушок. Зверху вежі зберіглася частина парапету і оглядові отвори.
Біля цієї вежі знаходиться ще одна. Спочатку вона була прямокутною в плані і триярусна. В стінах вежі видно закладені у XVII ст. амбразури для стрільби з лука XV ст. Ще була вежа розмірами 14 на 14 м
Досить добре зберіглася вежа, яка винесена за лінію рову і з’єднана з фортечним муром невеликою стіною, по верху якої можна було переходити з фортеці до вежі. Висота вежі 10м, кругла в плані діаметром 9м. Ця вежа використовувалася турками як в’язниця.
Було ще дві вежі. Одна з них майже не зберіглася, поруч неї стояли ворота та проїзд до них був висічений в скалі, він був закладений ще в раннє середньовіччя. Інша, шоста, вежа стояла біля краю південного боку плато. Від неї лишився тільки фундамент.
Фортеця дуже постраджала під час Другої Світової війни. На аерофото дуже добре видно як
Свято-Климентський монастир
Місцерозташування Інкермана обителі чудове за своєю красою. Вид зі вершини скали чи з балкону церкви св. Климента- чудово величний. Тут видно і грозну могутність, й кротку велич природи. Поволі весь захоплюєшся відчуттям трепетного благовоління до Творця. Над головою стіна з величезним нахилом нависла наче відрізок готичного своду, а на ній теж ледь не висять вцілівши вежі та зубці стін, ніби погрожуючи щохвилинно впасти та поховати в своїх уламках монастир; під ногами біля скали, порізаної гротами та печерами, неймовірними зігзагами тягнеться залізнична колія, а далі з-за прибережної зелені виблискує Чорна ріка. Взагалі, краєвид звідси дуже позитивно захоплює кожного і мимоволі хочеться забути всю життєву метушню і хвилювання і прагнення всією душею до Господа - молитися та молитися"
з "Опису Інкермана та Свято-Климентського монастиря за 1912р"
Православний монастир в Інкермані був заснований у VIII-IХ ст. візантійськими монахами. Ще в І ст. 99 року сюди, як я писала вище, на інкерманські каменоломні, за наказом римського імператора Траяном був засланий за проповідування християнської віри святий Климент.
Св. Климент народився в родині римського сенатора, його мати була царського походження. В Олександрії він зустрів апостолів Павла та Варнаву, які розповіли йому про Христа, слова так запали в душу, що він одразу прийняв в серце Ісуса і поніс слово Боже до інших людей. В Кесарії він прийняв хрещення від апостола Петра. Після цього він супроводжував Петра. За проповідницьку діяльність Климент був рукопокладений в єпископи.
Св. Климент був третім єпископом, Папою Римським та автором «Послання к Корінфянам. св. Климент був апостолом від семидесяти. Він шанується Католицькою та Православною Церквами, тобто це святий нероздільної християнської Церкви . День його пам'яті 23 листопада.
Так як Климент масово навертав людей в християнство, не зважаючи на заборону, імператор Траян його послав в каменоломні недалеко від Херсонесу. На каменоломнях вже працювали близько двох тисяч християн-рабів та існували великі проблеми з чистою прісною водою. За легендою, св. Климент молитвами забило в скалі джерело. Цим дивом пригорнув до себе увагу навіть язичників, які слухаючи проповіді святого приймали християнство. Легенда розповідає, що протягом одного року завдяки новонаверненим на півострові зникло язичество і було встановлено 75 церков. Вражаюче число. Від храмів того періоду мало хоча б хоч щось зберегтись. Але перші християнські храми були в основному в печерах та житлових будинках. Так то чи не так, але чутки про поширення християнства св. Климентом дійшли до римського імператора, який наказав стратити Климента втопивши його в морі. Це відбулося на території сучасної Козачої бухти. Через рік після страти море відступило і люди побачили мощі Климента. Відтоді, за легендою, кожен рік протягом до VI ст. морський відлив дозволяв християнам пройти і вклонитися мощам святого. Потім на маленькому острівці посеред бухти виник храм, за легендою побудований янголами. Чи будували його янголи чи християни невідомо, але насправді храм таки там був.
У 861 році Кирило та Мефодій перенесли мощі св. Климента до Херсонесу та Риму. При хрещенні великий князь Володимир взяв благословення на правління Руссю та частинку мощів св. Климента до Києва. Таким чином мощі опинилися в Києві.
У ХІІІ ст. францисканський монах Гійом Рубрук перебував в цих містах і він написав: «Ми прибули в область Газарію, чи Касарію, як собою уявляє трикутних, на якому з заходу розташоване місто, яке називалося Керсон, в якому був замучений святий Климент. Пливучи цим містом, ми побачили острів, на якому знаходився відомий храм, споруджений, як кажуть, руками янголами».
У 1793 р. Пітер-Сімон Паллас зробив план та опис . В 1890 р на острів навідався археолог К. Косцюшко-Валюжинич. Він знайшов декілька приміщень, оточених невеликим двориком та каплицю, в якій колись зберігалися мощі св. Климента .
середньовічний монастир
Як повідомляє опис початку ХХ ст., після смерті Климента, християнство було придушено на цій території, і лише з приходом Єпископів Василя та Єфреми почало трохи відновлюватися. В каменоломнях виник монастир. Пізніше в Інкермані заходилася кафедра Готської Єпископії.
Коли місцевість увійшла у князівство Феодоро, над монастирем возвеличувалася фортеця Каламіта, яка надавала захист монастирю. Храми влаштовувалися у печерах, в середині з каменю вирубався вівтар та престол. Келії та господарчі приміщення теж знаходилися в печерах видовбаних в скалі. Все це з’єднувалося між собою видовбаними в скалі сходами.
Жилося монастирю при фортеці і при портовому місту дуже добре. Жилося ще б краще, якби не напад у 1434р. на Каламіту ґенуезців з сусідньої фортеці Чембало (Балаклава). Воїни оточили фортецю Каламіту і запропонували здатися. Вночі мешканці лишили фортецю. А зранку тут вже панували ґенуезці. Фортеця була розорена та спалена. Що сталося з монастирем невідомо.
під владою ісламу
З 1475 р. Каламіта та місто стали Інкерманом – Крим завоювали турки. Малоймовірно, що християнський монастир міг співіснувати з мусульманським містом. Як вважають вчені, ченці могли лишити турецьке місто і піти на мис Фіолент та заснувати там Георгіївський монастир
На 1634 рік обитель була в жалюгідному стані. В "Нотатках Одеської спільноті Історії та давнини" є спогади про монастир священика Якова Лізлова, який був при московському посольстві в Орді
"Під містечком (Інкерманом) в напівгорі є давня християнська Церква, висічена з каменю, як у Пскові у Пречистої Богородиці. В церкві усюди старовині надписи, від багатьох років вицвіли, вівтар розорений; в ній чотири стовпи, - товщина навколо 4-х п’ядей. Позаду лівого клірос стоїть кам’яний гробівець. Довжина 12 п’ядей, висота в пояс, широта - як двом лягти, а в гробниці земля, а під гробівцем вироблена конура, як у Петра Митрополита, в наві у конури писані Саваоф, а по боках його пророки. Над гробівцем на стіні написані два святих[...] один невисокий.. одежею як у Димитрія Царевича,[...] другий [...] ростом великий, одежею як у Димитрія мученика Солунського[...] в гробівці лежать мощі голі нетленні. Біля тих мощів - інші – тільки кістки. Біля того гробівця - інший, в церковному помості, де багато людських голів та кісток.[...] В помості церковному - рака як лягти 3-4 людям, і в ній 7 людських голів та голі кістки.[...] Прямуючи до храму - праворуч трапеза, а ліворуч два приділи також розорені. [...]На горі багато розорених християнських церков, а поміж гір живе багато вірмен та християн, як благочестя розгубили серед татарського поселення."
У 1773р штурман російського фрегата І. Батарин на свої карті позначив біля фортеці Ін-Кермен собор святого Георгія Переможця. При переселенні християн з Криму, монастир лишився безлюдним. Відроджуватися він став лише після приєднання Криму до Росії.
російська доба
Отже, після 1850 року, коли інкерманський монастир опинився в працьовитих руках завзятого архієпископа Інокентія, було реконструйовано три печерних храми. Завдяки пожертві купця Красильникова був відроджений храм , який називався у середньовіччя Георгіївським. Після його реновації, храм переосвятили на честь св. Климента. За легендою святий Климент сам колись вирубав цей храм в скалі. Зі старовинних фресок, про які писав отець Яков Лізлов (цитувалося вище), лишилося тільки зображення Ісуса, що сидить на престолі.
Коли розпочалася Кримська війна у 1853 році, союзна армія обстріляла фортецю Каламіту, в якій на той час перебували російські війська, дісталося й монастирю. Від снарядів та куль лишилися сліди на стінах. Англійців не зупинило, що це християнська святиня. Вони пограбували монастир. Після війни обитель знову відродилася.
Печерна церква освячена на честь св. Мартіана була відкрита у 1867 р. Тоді ж було зведено домову церкву св. Трійці та будинок настоятеля. У 1896 році будується готель для паломників, яких стало значно більше після запуску залізниці.
Монастир розширювався. Так у 1895 з’явився новий храм у візантійському стилі і освячений на честь св. влм. Пантелеймона у пам'ять про спасіння російської імператорської родини на станції Борки. Цікавий факт, що вівтарна частина цього храму була видовбана в скалі. А у 1905 р. на території монастиря споруджують одразу декілька храмів. З часом були побудовані корпуси для братії, церковно-приходська школа.
згубні радянськи роки. нове життя
Після встановлення радянської влади, землі монастиря було націоналізовано, ченці увійшли в трудову артіль. У 1926 році Георгіївський та Інкерманський монастир було закрито. Собор св. Миколая побудований на території фортеці було підірвано у 1932 р. Багато споруд було розібрано. Після закриття монастиря, тут залишилися жити настоятель архімандрит Венедикт, отець Прокопій, два старці отець Герман та отець Митрофан.
Відродження монастиря почалося у 1991 році завдяки архімандриту Августину (Олександру Половецькому). У 1996 р архімандрит Августин загинув у ДТП. Його було поховано у на території відродженого їм Свято-Климентського монастиря.
Монастир св. Софії
Оповідаючи про памятки Інкермана, вартує і згадати про монастир св. Софії.
