Найстарший бароковий палац Лівобережжя

Що дивитися у Мерчику? На жаль, вже не на найстаріший бароковий палац Лівобережжя, а його рештки

Сумна сучасність палацу Шидловських

Почнемо не з історії виникнення маєтку, а з його останніх років життя.

У 1996 року на палац в Старому Мерчику винесли повний вирок: було підписано указ про передачу державного майна ліквідованого Старомерчицького технікуму ветеринарної медицини. За декілька років розкрадено майно та інтер’єри, за декілька років будівля почала руйнуватися. Цілий палацовий комплекс було окуповано бомжами. В той же час неодноразово були проведені і надані креслення по відновленню маєтку.
Вартує зазначити, що при створенні тут технікуму, вже робилося перепланування для потреб навчального закладу. Так, наприклад, велику залу було поділено на кімнати та коридор, деякі двері було знищено, двоповерховий службовий будинок, де жила прислуга та розміщувалася кухня, став гуртожитком для студентів. На території маєтку був родинний цвинтар власників. Аморальними молодими шукачами «знань та пригод» його було розкрадено, а черепами мертвих колишніх власників грали у футбол.

Ще у 2005 р. в палаці були вибиті шибки, хоча в деяких джерелах пишуть, що з 2001 року палац почали консервувати, на мій перший візит (березень ,2007 року) вже всі вікна були закладені цеглою, на двері поставлений замок.

На старих, архівних, фотографіях у Мерчику вирує життя, а на нових відчувається присутність людей без дому. На мій перший приїзд двері були трохи відкриті, що дало змогу подивитися, що ж лишилося з інтер’єрів, а нічого, зовсім. Завалено брудом. Так само і у флігелях. Біля палацу був шикарний парк, зараз він як і палац доживає свій вік. Тут же, в колишньому парку, неподалік від палацу розташований і старий грот, від нього збереглася лише нижня частина. Колись тут можна було відпочити від літньої спеки. Тепер тут були хащі, і важко впізнати в цих руїнах гарну колись споруду. На жаль інших паркових будівель я не знайшла.

Оновлення 16 квітня 2018 року сталася пожежа, внаслідок якої були знищені дах, міжповерхові перекриття, ліпнина, стелі. Вважається, що це був підпал. Я тієї ж думки. Тепер стоїть будівля-коробка пусткою.

Оновлення за лютий 2021 року. Палац продовжує стояти, ніяких робіт з відновлення не відбувається. В останній тиждень любтого в повітрі вітають плани щодо консервації залишків палацу та передачу уцілілих будівель церкві.

Оновлення за травень 2021 року. Вартує нагадати, що Палац Шидловських входить в реєстр пам’яток національного значення. Але ані палац Шидловських, ані палац в Шарівці, ані Пархомівський художній музей ім. Луньова, та ще декілька знакових памяток у так звану «Велику Реставрацію» від пана преЗЕдента не потрапили. Яка подальша доля мерчинського палацу невідома.

Давайте зануримося у минуле і взнаємо як виглядав палац століття тому, та познайомимося з його історію та передісторією

Історична довідка

На території селища Старий Мерчик існували поселення ще найдавніших часів. Археологічні знахідки, як то посуд та зброя, відносяться до ритуальних поховань ІІІ століття до н.е., були знайдені не так давно - всього десять років потому (2006 р.). Цікаво, що і не так і давно камінь на території маєтку Шидловських виявився язичницьким жертовним каменем.

Заселення Слобожанщини козаками мало декілька хвиль. Одна з самих найбільших відбулася після Білоцерковської угоди 1651 року. Тоді Чернігівські та Ніжинські полки разом з майном та родинами заснували місто Острогозьк, Білоцерковський полк розмістився в поселенні, яке дістало назву Суми, так же в 1654р засновано Харків, 1662 Богодухів. Тоді створювалися і слобідські полки Острогозький, Сумській, Охтирський, Харківський, Ізюмський. Полки поділялися на сотні. Царська Росія надавала грамоти на оплату. Але гетьманату не було. Лише на початку XVIII ст.. Росія назначає своїх полковників з московським рангом бригадира. Таким полковником був Федір Шидловський. Обраний в 1696 р. ізюмським, а в 1706 р. харківським. Федір був одружений був на донці полковника Григорія Донца-Захаржевського. Він отримує багато земель і фінансово збагачується. Він являється гарним прикладом для свого племінника Лаврентія Івановича Шидловського. Який, як і дядько, здобуває військову славу, здобуває звання ізюмського, а згодом і харківського полковника (17260). Він, також як і дядько, бере вигідний шлюб з донькою сумського полковника Кондратьєва. Тепер Лаврентій Шидловський заможний землевласник. Саме він і засновує поселення Старий Мерчик. Пізнійше спадщину ділять між собою його сини - Григорій та Роман. Старим Мерчиком з часом володіє онук Лаврентія і син Романа - Григорій. Потім змінюються власники маєтку в Старому Мерчику - спочатку власником недовгий час був герой Вітчизняної війни граф Орлов-Денисов. У другій половині ХІХ ст. власником стає інженер Євген Духовський. Маєток при ньому розвивається в виробничому напрямку, тут вже діє кінний та спиртовий заводи. Тут розміщувалися молотилкі, локомобілі, трактори. Власниками Духовські були до 1917 р. 1919 року Духовські з частиною майна емігрують до Дрездена, друга частина майна, як і маєток лишилася на призволяще.

Майно націоналізовано.

1938 року Старому Мерчику було надано статус селища міського типу.

В 1993 році в смт. Старий Мерчик почалося добування газу, було проведено газопровід до Харківської ТЕЦ-5. У селищі діяла (діє?) меблева фабрика та цегляний завод. До 1996 року в приміщенні палацу Шидловських діяв Ветеранарно-зоотехнічний технікум.

палац Шидловських

Первісно на території маєтку був старий невеликий палацик Лаврентія Івановича. Онук Лаврентія - Григорій та його син Федір в 1776-1778 рр. звели новий великий двоповерховий палац. Садиба розширюється, для маєтку взято більше території, будуються поруч палацу службові приміщення.

Парк був закладений трохи раніше ніж відбулося будівництво палацу. Щодо автора закладення парку питань не виникає - це Паліцин, відставний ад'ютант фельдмаршала Рум'янцева-Задунайського, був людиною творчою. В його маєтку на хуторі Поповка збираються дворяни, художники, архітектори, письменники. Чого тільки варті імена - Глинка, Ярославський, Станевич. Своєю шикарною бібліотекою та колекцією живопису та графіки Олександр Паліцин подає приклад навколишнім поміщикам купляти стародруки, картини, книги, займатися перекладами з французької. Постійні збори однодумців іменуються "Поповською Академією". Чого вартує висловлювання Петра В'яземського: «Якщо не їхати до Вольтера в Ферней, то необхідно їхати в Поповку до Олександра Паліцина». Олександр Олександрович виступає автором декількох проектів садиб та храмів, і також автором парку в Старому Мерчику - в маєтку свого друга Григорія Шидловського. При будівництві ставків їх дно укріплювалися суцільною цегляною кладкою. Парк прикрашали альтанки, містки, романтичні руїни (модна на той час інсталяція, як наприклад в Качанівці), скульптури. «Харьковские Губернские Ведомости» за 1850 рік писали: «Вы встретите в разных местах сада изящной архитектуры великолепные беседки, павильоны, ротонды, палатки. Из обширного озера проведены в сад пруды чистой воды, одушевленные стадом прекрасных лебедей…».

Цитуючи ПАМУ, " Вековые деревья, пруды, зеленые поляны, белоколонные беседки, мостики и другие объекты формировали пейзажи парка. В парке три пруда. Произрастают дуб, клен, ясень, липа. Есть также ель серебристая и канадская, сосна прямохвойная. Всего около 30 видов и форм деревьев".

Якщо з авторством творця парку все зрозуміло, то досі не знайдено точного підтвердження хто ж саме був автором проекту палацу. Тривалий час були припущення що це був Бартоломео Растреллі. Хоча якщо Лукомський жодним чином не обновлюється про Растреллі, а навпаки припускає, що це могли бути або Петро Ярославський, або сам його вчитель - Баженов, або племінник харківського архітектора, що пішов по слідах свого рідного дядька, архітектора Василя Ярославського. До речі, останній був доволі частим гостем в маєтку Паліцина. Не виключено, що сам палац це авторська робота декількох архітекторів.

При Олександрі ІІІ садибно-парковий комплекс у Старому Мерчику отримав статус державного заповідника.

На жаль від цвинтаря не лишилося нічого. При останньому власнику маєтку Духовському, родинний цвинтар Шидловських був в повному занепаді, нові господарі не соромилися перетворити його на смітник. Важко зрозуміти, що саме рухало власником мати таке відношення до пам’яті колишніх господарів маєтку: на колишній цвинтар виносилося сміття з дому та кухні, декілька пам’ятників лишилося на момент візиту історика архітектури та художника Г.К. Лукомського. Надмогильний пам’ятник Олександри Семенівни Шидловської дещо перекликався за стилем з пам’ятником графа Браніцького в Білій Церкві. Був він у бароковому стилі у вигляді колони увінчаної урною, «з чотирьох боків до колони поставлені труни з черепами та алегоріями.» Також зберігся на той час пам’ятник у вигляді арки зі статуєю схиленої жінки в античному одязі. Але майже всі колишні надгробні скульптури були у вигляді каміння на загальній купі, серед якої можна було виділити залишки скульптури Христа, херувимів, вази та факели.

Враження Георгія Лукомського про Старий Мерчик

Отже, цікаво навести враження Лукомського, українського мистецтвознавця, дослідника пам’яток архітектури, про сам палацовий ансамбль: «Повернувши з великої дороги... потрапляємо в великий cour d'honneur, - і забуваєш про те, що знаходишся в селі, в глуші, в Росії... Картина, що потрапляє в очі, дуже цікава багата та вишукана, що не віриться, як в такій збереженості могла бути садиба часів Катерини»

Зараз важко зрозуміти захоплення Лукомським палацовим ансамблем, але маємо надію, що таки після реставрації ми зрозуміємо про що йдеться мова. Зараз лише можна подивитися старовинні фотографії, які були зроблені під час мандрівки Лукомського Слобожанщиною.. Безперечно, Старий Мерчик йому сподобався щонайбільше. Продовжу цитувати:

«Усі фасади палацу такі гарні, що важко визначити, який з них головний та найкращий. На жовтому фоні прикраси у вигляді білої ліпнини чудової композиції та виконання. На фасаді з боку під’їзду, в центрі сильне «пляма» з стовпів, одягнутих канельованими пілястрами. Над ними у фризі консолі, увесь портик вкритий аттиком, бічні частини фасаду прикрашені аналогічними пілястрами. Але в них не має віконних отворів, а зроблені прекрасні ніші з вазами в них... Чудові сходи, на пілонах яких поставлені пушки та багаті газони у парадного доповнюють картину.»

Фасад з боку саду виконаний і прикрашений був трохи інакше. «обробка інша... Середній виступ прикрашений чотирма пілястрами, але вони вже не мають форми стовпів. Інакше оброблений аттик». Вартує зазначити, що замість герба Шидловських при останніх власниках, на його місці був герб Духовських.

Архітектура палацу

Можна додати, що в плані палац прямокутної форми з криволінійними торцами, але суха мова архітекторів мало що скаже туристу, тому краще приїхати і побачити це самому, звертаючи увагу на фасади , барельєфні композиції, пілястри, вази.

Щодо інтер’єрів, то не думаю, що слід вірити 4-томнику Пам’яток Архітектури та Містобудування: «частково збереглися декоративна ліпнина парадного другого поверху.» Стан палацу в середині занадто аварійний, щоб ризикувати оглядати всі кімнати. Я бачила овальної форми залу пофарбовану в рожевий колір з залишками білої ліпнини, чи була на той час розетка, що прикрашала колись стелю я не пригадую. В деяких кімнатах убогі залишки від колишнього багатого інтер'єру.

З книги «Маєтки Харьківської губернії» Г. Лукомського, дізнаємося, що ліпнина в овальній залі ще старих часів, також були «орнаменти епохи Олександра ІІІ. Бюсти та вінки над квадратами для картин поганої ліпнини, але архітектоніка їх композиції відмінна. Портрети в залі дуже великі, але виглядають наче копії. Величезні пальми, мармур бюстів, бронза, люстри, нові меблі утворюють імпозантну картину. Їдальня та вітальня типові для епохи Олександра ІІ... У вітальні хороші портрети Лужниної та кн. Голіциної. В спальні гарні шпалери: синій малюнок на срібному фоні. Рама з саксонського порцеляну... Меблі будинку в стилі рококо, занадто багатої різьби, керосинові лампи в руському стилі з порцеляновими вставками та сюжетами з селянського побуту.»

Одну з кімнат палацу займав музей пам’яті брата власника - туркестанського генерал-губернатора Духовського. Тут були зібрані блюда, східні тканини, килими, старовинна шафа.

Уваги при огляданні пам’ятки в Старому Мерчику заслуговують і службові приміщення. Можна і досі побачити ростовку, пілястри, гірлянди віночків над вікнами флігелів.

Якщо палац вже охороняється, то в 2007 флігелі були "житлові", купа сміття разом з брудним одягом при вході відбили в мене всяке бажання з'ясовувати, що збереглося з інтер'єру.

Безумовно і беззаперечно палацовий комплекс в Старому Мерчику заслуговує уваги туристів, як один з самих старих маєтків Харківщини, а щоб не відлякувати туристів, потрібно все ж таки привести в ошатний вигляд, і зробити реставрацію комплексу, а також провести рятувальні роботи в середині самого палацу, ну і в охайний вигляд привести парк. Тоді трикутник «Володимірівка – Шарівка - Мерчик» буде приваблювати туристів все більше й більше.

Храм Всіх Святих

Неподалік палацового комплексу розташована церква Всіх Святих. Храм колись входив до маєтку Шидловських. Побудована церква 1760-их рр.. (в Лукомського дата трохи інша – 1788 р.), дзвіниця та трапезна прибудована пізніше Євгеном Михайловичем Духовським у 1881 р. З 1921 року церква була закрита і залишена напризволяще. До 1995р будівля була в занедбаному стані. Лише коли було зареєстровано релігійну спільноту, будівля храму набула друге життя. На території церкви похований Григорій Романович Шидловський.

Ще дещо цікаве в Старому Мерчику

Рухаючись по вулиці, яка перпендикулярно головній, ц бік залізничної станції Мерчик, зверніть увагу на камені при церковній огорожі. В одному камені явно вгадується скіфська баба без голови, другий камінь - це той самий жертовний язичницький.