Колись не так вже і давно, на місці заповненому водами Дністра було селище Бакота, яке було затоплене при будівництві Новодністровської ГЕС у 1981. Назавжди зникла колишня столиця Дністрянського Пониззя.
Само слово «бакота» (наголос на перший склад) означає бажане місце. В це нескладно повірити, як тільки бачиш ці мальовничі краєвиди.
Історична довідка
Перша згадка про Бакоту датується 1240 роком, як раз під час монголо-татарської навали. З літопису можемо дізнатися трохи про історію міста в ХІІІ ст.:
«Бояри ж галицькі Данила князем собі називали, а самі всю землю держали. Доброслав же Суддич, попів онук, укняжився був і грабував усю землю, а ввійшовши в [город] Бакоту, все Пониззя забрав без княжого повеління....Отож, коли Данило довідався [про це], він послав Якова [Марковича], стольника 9 свого, з великою жалобою до Доброслава, кажучи до них, [бояр]: «Князь ваш я єсть, [а] ви повеління мойого не сповняєте і землю грабуєте. Чернігівських бояр я не велів тобі, Доброславе, приймати, а дати волості галицьким. А коломийську сіль залишіть для мене» 10. І він, [Доброслав], сказав: «Нехай буде так». ..У РІК 6749 [1241]. Потім же Ростислав [Михайлович] зібрав князів болохівських і останок галичан [і] прийшов до [города] Бакоти. Але Курило-печатник 1 був тоді в Бакоті, посланий Данилом-князем і Васильком списати грабунки нечестивих бояр, [і] він утишив народ.»
Територія ця входила до складу Київської Русі (чи тепер Русі) з середини ХІІ ст. до виникнення Галицько-Волинського князівства.
Згідно іпатіївського літопису, в 1255 році містом заволоділи монголо-татари. В 1258 р. було зруйновано Бакотський замок.
Іпатіївський літопис свідчить:
«У ті ж роки, чи раніше, чи потім, приїхали татари до [города] Бакоти, і прилучився Милій, [старший города], до них. Данило тоді пішов на війну проти Литви, на Новгородок, але тому, що була розкаль, послав він сина свого Льва на Бакоту, [а] Лев послав двірського 4 перед собою. Напавши зненацька, схопили вони Милія і баскака 5, і привів Лев Милія до отця свого, і стала знову Бакота королевою, отця його.
Потім же, порадившися з сином, він, [Данило], одпустив його, [Милія], а поручником був Лев, [запевнивши отця], що той буде вірним. Але коли знову приїхали татари, то він, [Милій], учинив обман і оддав її, Бакоту, знову татарам.»
Через століття Бакота потрапляє у володіння братів Коріатовичей з щедрої руки князя Ольгерда. І вже в литовському літописі за 1362 рік, згадується про давно існуючий скельний монастир. Також тоді відбувається ряд укріплень міста, які повинні були надавати достойний опір татарам
У 1431 році Бакота стає нейтральною прикордонною територією, як наслідок перемир'я, утвореного між Литвою та Польщею. Мешканці організовують повстання та проголошують про свою незалежність. Через три роки Польща придушила повстання, зруйнувала замок. Бакота перестала бути містом. Хоча життя вирувало до останнього.
Цікавий факт, що за дослідженням вчених, було встановлено, що площа території, яку займало місто на ХІІ ст., дорівнювала приблизно 10 га із населенням 2 - 2,5 тис. чол., що відносить його до 3 групи міст того часу.
Археологічні дослідження розпочалися в 1883 року під керівництвом відомого своїми відкриттями професора Антоновича. На жаль, те, що було знайдено все було втрачено, зберігся лише опис речей в праці Сіцинського. З середини ХХ ст.. інтерес до історичного минулого Бакоти відродився. Було знайдено ряд пам'яток черняхівської культури, цінні знахідки V та IX ст.
Впродовж останнього століття свого існування Бакота мала більш-менш спокійне життя. Після 1918 року містечко стало прикордонним, був зведений кам’яний двометровий мур, по іншій бік була «ворожа» Румунія. Голод 1933 р. обминув Бакоту. Монастир в ті часи було закрито, пізніше припинено будівництво нової церкви. Бойових дій Другої Світової на території Бакоти не було. Лише голодомор 1947 року відбився на житті мешканців. А у 70-рр. життя Бакоти змінилося назавжди. Тоді було наказано переселятися бакотчанам зі своїми речами, худобою в інші місця. І в 1981р. село припинило своє життя опинившись під водами Дністровського водосховища. Під водами Дністра лишився й унікальний багатотисячний культурний шар.
Скельний монастир в Бакоті
До монастиря з двох сторін веде вузька стежка. Одна з гори, інша вздовж берега з табору.
На старому сайті я пояснювала способи добирання до монастиря. У вік сучасних гаджетів, карт з супутниками, це вже зайве.
Природа, краєвиди тут настільки вражають, що починаєш розуміти ченців, які вирішили тут заснувати монастир. До речі, за легендою монастир заснував преподобний Антоній (родом з Чернігівщини, Любечу, він був ченцем, поживши в монастирі на горі Афон, повернувся на рідну землю, заснував Києво-Печереську Лавру, та Антонієвські печери в Чернігові).
На жаль, обвал 1996 року верхньої скелі Білої гори знищив келії, печери, усипальницю. Те, що ми сьогодні можемо побачити, це невеликі печерки, в одній з них розміщується маленька церква. Тут завжди (до туристичного буму) тихо і не багатолюдно, лише в церковні свята збирається народ і священик править службу. Тихенько помолившись, тут можна лишити записки з проханням відслужити службу за здоров’я та за упокій.
З розвитком туризму в Україні, Бакота стала найулюбленішим місцем й відпочинку, для польотів на пара плані, і просто для милування Бакотськими краєвидами. Тут вже обладнано велику парковку. Бакота – стала однією з найпопулярніших локацій
Археологічні розкопки виявили, що недалеко були поганські капища. Антонович відкрив три печери. Перша печера була розмірами 8,5 х 1,6 х 2,13, друга - 6 х 1,5 х 2,13 м., третя 10 х 1,7 х 1,77 м. В стінах коридорів вибито 17 довгастих ніш, довжиною 1,6-1,9 м, в підлозі печер – дев’ятнадцать ніш, в деяких з них виявлені людські кістки. Недалеко від монастиря на південній стіні напис «Благослови Христос Григория игумена, давшего силу святому Михаилу». За дослідженнями цей надпис відносять до кінця XI ст. Як вже зазначалося, всі знахідки Бакотського монастиря було втрачено, лише опис Сіцинського стверджує, що фрески відповідають високому рівню на ХІІ-ХІІІ ст.
Наприкінці ХІХ ст. Бакотський монастир відвідав єпископ Подільський і Брацлавський пресвятий Димитрій. На початку 1960-их років служба в храмі монастиря була припинена. Знищено ікони, хрести, книги, зруйновано церкву, пустимилишилися печери.
Тим не менш, Бакота живіша за живих. Сюди приїжджають колишні мешканці та їх нащадки, туристи та паломники.
На сторінці сучасні фотографії автора сайту 2005, 2006, 2016, 2017 та 2019 років.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці був зведений з дерева у 1750-ті роки. Храм мав три сферичні бані, поруч була розташована кам'яна дзвіниця. Фото зі спільноти "Пам’ятки України на фото першої третини ХХ ст."
Джерело
Біля монастиря є декілька джерел питної води. Періодично поду перевіряють на склад, про що повідомляють в результатх поруч.