Відроджена обитель
Побудований Михайлівський собор онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем у 1108-1113. При хрещенні Святополк був наречений християнським ім’ям Михайло, тому фундувавши собор, назвав на честь свого святого. Храм був хрещато-купольний шестистопний храм с трьома навами та одним позолоченим куполом, від якого і пішла назва Златоверхий.
Треба зазначити, що монастир був побудований на місці Дімитрієвського. Після смерті Святополк був похований у монастирі, як потім і його деякі родичі.
«Чи ви знаєте, хто є патрон нашої землі?
Сам святий Михайло, що ненавидить Сатану, що не хоче прощати його,
архістратиг, небесний маршал.
Мені колись казав знайомий чех:
“Страшного маєте патрона - будете великим народом...»
Леонід Мосендз
Михаїл - ім'я воїна Божого, заступника князів в походах військових. Храми, зведені князями присвячувалися святим воїнам, тому Святополк храм Димітрія Солунського доповнив саме Михаїлом, якого здавна в Візантії вважали за заступника імперії та армії, поклоніння йому прийшло і до Київської Русі.
Михайлівський монастир пережив монголо-татарську навалу, значно потерпівши від ушкоджень, але вистояв, він згадується в джерелах за 1398 рік . А після Берестейської унії був одним з головних православних соборів, адже тоді Софія була під уніатами. Кафедральним собором Михайлівський стає в 1620 року, тоді з'являється при ньому друкарня.
Протягом XV-XVIII ст. вид собору змінюється, здійснюються різні перебудови, і наразі він набуває барокового вигляду. Але ці перебудування ледь не зруйнували собор, як пише В. В. Вечерський: «Коли в 1715 і 1731 роках до давньоруського ядра храму прибудували бічні приділи, пробивши великі арки у давніх північній і південній стінах, ціла будівля почала давати нерівномірну усадку й ті приділи мало не розірвали навпіл старий собор.»
Гетьмани щедро жертвували на монастир. Так на кошти Богдана Хмельницького була заново позолочена по міді баня собору, а Скоропадський подарував новий вівтар, його зробив майстер Григорій Петров з Чернігова, а ікони до вівтаря намалював київський священик Стефан Лубенський. Бокові вівтарі були високі п’ятиярусними, мали назви Катерининський та Варварівський. Дзвіниця збудована у 1716-1719 роках, а перебудована у ХІХст.
Смертельний вирок винесло політбюро компартії за 27березня 1934р. Відтоді храм почали повільно вбивати. Спочатку був наказ зняти всі найцінніші фрески та мозаїки. "Євхаристія" була перенесена до Софії, також сцени з "Благовіщення", фрагменти фігур "Стефан и Фаддей", мозаїку "Дмитрий Солунський" й верхню частина фрескової фігури Самуїла поділили між собою Третьяковська Галерея в Москві та Російський Музей в Санкт-Петербурзі.
А тепер жахайтеся: 172кг смальти - знищена мозаїка Михайлівського собору зберігається в сховищах Софійського заповідника, а близько 200кг було передано Києво-Печерській Лаврі. Золото радянські службовці обідрали, знищили бароковий іконостас.
І от влітку 1937 року 14 серпня, у православне свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, у першій день Успенського посту серця багатьох киян наповнились болем - Михайлівський собор підірвали разом з дзвіницею.
За 60 років після вироку було прийнято рішення про відновлення Михайлівського собору. тоді Генеральним проектувальником визначено "Київпроект" за участю творчої архітектурної майстерні Юрія Лосицького, генеральним підрядником - корпорації "Укрреставрація". Термін був визначений з міркувань - треба встигнути до Різдва Христового 2000 р. Роботи велись безперервно. На день Києва 28 травня 2000 року храм було освячено.
