Червоний корпус Університету
Університет урочисто відкрили ще до зведення будівлі - 27 липня 1834 р. у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, на честь якого і був названий заклад.
Ідея створення Університету в Києві виникла на початку ХІХ ст. Реалізація його вже почала здійснюватися після закриття двох великих навчальних закладів: Кременецького ліцею (м. Кременець, Тернопільська область) та Імператорського Віленського університету у Вільні (нині м. Вільнюс, Литва).
Першим ректором Університету св.. Володимира став Михайло Максимович - професор ботаніки, історик, видатний вчений-енциклопедист. На той час йому виповнилося 30 років!
В перший рік свого існування в університеті мав лише один факультет - філософський. Він мав два відділення: історико-філологічним та фізико-математичним. У 1835 р. було відкрито юридичний факультет, а в 1841 р. - медичний.
Два навчальні заклади в Кременці та Вільно стали свого роду донорами Київського вишу. Так в Університет з Кременеця перевезли бібліотеку (34 378 томів), хімлабораторію (540 апаратів), кабінети: мінералогічний (15 538 експонатів), фізичний (251 інструмент і прилад), зоологічний (20 487 експонатів), нумізматичний (понад 17 000 монет, майже половина античні), образотворчого мистецтва (450 предметів), та гербарій (1500 видів флори). А в 1840 році з Вільна перевели Віленську медико-хірургічну академію з її матеріально-технічною базою, бібліотекою та більшою частиною викладачів, та значну частину видатної університетської бібліотеки.
Отже, в свої перші роки заснований Університет мав перших студентів, але не мав свого приміщення. Нарешті 1835 року проєкт архітектора Вікентія Беретті було особисто затверджено імператором Миколою І.
Велична будівля у стилі модерн повинна була з’явитися на пустирі посеред Києва, перший камінь мав закладати імператор 1937 року. І тут трапився фінансова оказія, кошторис університету склав 8 млн., скандальна ситуація та категоричність Миколи І скоротили вартість будівництва більш ніж у два рази.
Червоний корпус був зведений в період 1837 - 1842 рр. Це доволі велика будівля з просторим внутрішнім двором. Довжина фасаду сягає 145,68 м.
Напроти Університету поставили пам’ятник його засновник імператору Миколі І. Тепер же на цьому місці наш Тарас Шевченко.
Чому Червоний корпус червоний?
Версій багато, від смішних до абсурдних.
Найпоширеніша така, що колір мав би бути більш стриманого кольору, такого як тоді був Імператорський університет в Петербурзі, однак помилилися при змішуванні фарб, і утворився яскраво червоний тон.
Інша версія, що колір обрав сам імператор щоб, таким чином присоромити студентів, які мали доволі неприйнятну поведінку. Вартує додати, що своїми діями студенти й направду відрізнялися. Чого вартує тільки парк напроти корпусу, де, як відомо, на хлібне місце приходили дами легкої поведінки. Але не тільки це цікавило студентів. Київський воєнний губернатор Дмитро Бібіков у своїй промові студентам попереджав зосереджувати свою увагу на жінках, аніж вести революційну діяльність:«Ви, панове, танцюєте, граєте у карти, упадаєте за чужими дружинами, відвідуєте повій, бийте повій, але політикою не займайтеся, а ні, то вижену з університету».
Прогресивні ідеї, політичне життя - завжди цікавило студентів масштабніше, аніж легковажні пустощі. Так, упродовж 1830-1860-х рр. університет св. Володимира був одним із центрів польського національно-демократичного руху. Й саме в університетських стінах у 1845-1847 рр. тут діяло Кирило-Мефодіївське братство.
Офіційна ж версія кольору Червоного корпусу така. Стіни корпусу пофарбовано у червоний колір, а чавунні бази та капітелі колон — у чорний - в кольори стрічок ордену Святого Володимира, на честь імені якого й був названий. Університет взяв й девіз цього ордену «Користь, честь і слава».