Баришівка

 Райцентр в КиЇвській області.

Історична довідка Історична довідка

Є припущення що Баришівка знаходиться на літописному місті Баруч, що згадується в літописах за 1125р.
Сучасне поселення вперше в історичних документах згадується лише за 1603 рік як Баришівське Городище, а вже як Баришеве у 1630 році.

Нажаль, Баришівка не може похвалитися своїми архітектурними пам’ятками., а от в районі збереглося в таких селах як Ліхнівка та Поділля, Перемога та Селище, Лук’янівка та Гостролуччя дерев’яні та муровані церкви, а в Веселинівка комплекс споруд садиби поміщиці Семиградової

Гарна мурована з елементами барокко та классики Церква Благовіщення Діви Марії – назавжди втрачений об'єкти архітектурної спадщини Баришівка. Тепер на її місці розташована «домова церква».

 

В Баришівці функціонують  два музеї:

Колишній поміщицький будинок - Баришівський історико-краєзнавчий музей

50.361104, 31.329749Точні координати  

Краєзнавчий  (на фото) музей облаштувався  у старій будівлі, яка була зведена наприкінці 19 ст. як житловий будинок землевласника Гладиша.  Під час державного перевороту у царській Росіїї, власники виїхали за кордон. Спочатку цегляний будинок пристосували як школу, а музей почав діяти зз 1977р.   В музеї міститься стенд, де зібрані пам'ятки трипільської доби, періодів кам’яного та бронзового віків. Є експозиції одягу та пердметів народного побуту, а також є гармата 17ст. ;)

 

 

 Другий музей – пам'ять про перебування поета Тараса Григоровича Шевченка в Баришівці. Саме тут він написав свій відомий твір «Розрита могила» Нижче  твір покладений на музику гурту Кому Вниз, співа Андрій Середа.

 

 

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,

Панувала... Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».

Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.

 

Мітки: втрачені Церкви, будинки, Київська область