Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії
Головною пам'яткою Білого Каменю безумовно є архітектурний ансамбль католицької церкви Успіння Пресвятої Діви Марії – яскравий представник вдалого переплетіння рис ренесансу та бароко.
Римо-католицька парафія у Білому Камені розпочала своє життя ще на початку XVII ст., коли власник замку Юрій Вишневецький та його дружина Тереза Чапличівна фундують зведення костелу у 1613 році. Юрій Вишневецький - каштелян Київський і другий представник роду Вишневецьких , який перехрестився на католика. Отже, його бажання заснувати в Білому Камені латинську парафію цілком зрозуміле. Наступним власником Білого каменю стає Ярема Вишневецький. Він разом з дружиною Гризельдою Констанція із роду Замойських 1640 року костел перебудовує костел - він стає більшим. Більшою стає і парафія, до якої приєднано вже декілька сіл.
Під час визвольної війни, постійних нападів козаків, татар, будівлі Білого Каменю значно пошкоджені, зазнав руйнацій й костел. Далі думки розгалужуються. Наприклад, Александер Сас Чоловський, польський історик та архівіст, зокрема автор праці «Dawne zamki i twerdze na Rusi Halickiej», датував споруду 1700 роком. На самій споруд, а саме порталі західного фасаду костелу зазначена дата «25 жовтня 1737 року» . Але цілком ймовірно, що костел було відновлено – реконструйовано, а дата – це день переосвячення костелу на честь Успіння Богородиці.
За деякими джерелами вважається, що саме тоді, під час реконструкції 1737 року костел набув декор у стилі бароко. У 1766 р. будівлю храму знову відновлено та значно розширено: до хору з півночі прибудовано приміщення-каплицю. Скоріше, саме тоді, обійстя оточили кам’яним муром з двома кутовими дзвіницями, в’їзною брамою.
Під костелом розташована система підвалів. Вважається що був підземний хід, який з’єднував замок та костел. Типова легенда.
У 1910-х роках будівлю знову костелу оновлюють. Інтер’єр прикрашають новими розписами.
Костел цегляний, у плані хрестовий, із п'ятигранною апсидою. Фасади розчленовані пілястрами композитного ордера, кути бічних гілок наполовину висоти відзначені діамантовим рустом, Будівля завершує повний антаблемент. Головний, західний фасад завершено фігурним барочним фронтоном із пружними волютами. Розчленовані маси споруди утворюють жорстку динамічну композицію, завершену ажурною сигнатуркою. В інтер'єрі внутрішній глибинно розкритий простір має бічні рукави-каплиці. Будівля перекрита системою хрестових і напівциркульних склепінь, апсида - зімкнутим склепінням з розпалубками, що сходяться в центрі. Члену фасадів в інтер'єрі відповідають пілястри тосканського ордера. (За талмудом «Пам’ятки містобудування та архітектури УРСР»)
Під час Другої світової війни німецька влада ліквідувала парафію, а будівлю храму стала використовувати як склад зброї. Після війни, радянська влада влаштовує в приміщенні колгоспну комору, на території розміщуються склади міндобрив та гаражі. Пам’ятку архітектури та історії було доведено до аварійного стану. Були знищені розписи, склепіння падало, пошкоджені вікна та старовинні двері. Костел напевно так би і «вмер» вже тоді, якби не рішення зробити в приміщенні костелу виставкову залу, філію львівської картинної галереї! Одну з провідних ролей відіграв в житті костелу Борис Возницький.
Реставрацію у 1977- 1982 рр. проводила Львівська спеціалізована науково-реставраційна виробнича майстерня на чолі з архітекторкою Уляною Піхурко. Тоді було розібрано прибудову, відновлено декор, проведено благоустрій території.
Й нарешті у костела в Білому Камені замайоріла надія на повноцінне життя, а у самого села прапорець однієї з точок маршруту головними пам’ятками історії та культури області. Майже 10 років прослужив костел виставковою залою. А потім…
Розглядаючи на сучасні фотографії, що зроблені всередині храму, не віриться, що ще у 1996 році тут діяла виставкова зала, як філія Львівської картинної галереї. Яким чином можна було довести будівлю до такого стану вам ніхто вже не розкаже. Але факт лишається фактом: після того як у червні 1996 року виставкову залу було закрито, костел став занепадати. Вівтар Білокаменського костелу ще тоді було перенесено до музею в Олесько, фактично, цим його і врятовано.
Замок (не зберігся)
Храм Святої Трійці
Перший храм на честь святої Трійці у Білому Камені був дерев'яним. Та церква датувалася 1681 роком і згадується у грамотах, якими Костянтин Кріштоф Корибут Вишневецький, воєвода белзький, надав місцевій церковній парафії орні землі, сінокоси та право на вільну вирубку лісу. 1720 року стару церкву розбирають і зводять нову, теж дерев’яну. Наступна церква була трикупольною, складалася з соснових брусів, стояла на дубових підвалинах. Поруч неї поставили дерев’яну дзвіницю з дубових дошок.
Але й цю церкву час не пощадив, за 160 років вона почала завалюватися, ставати аварійною. Отже, вирішено було звести нову і вже муровану церкву. Але тільки 1895 року було освячено наріжний камінь, а за шість років відбулося освячення храму Митрополитом Андрієм Шептицьким. З 1946 року з ліквідацією в Україні Греко-католицької церкви, храм в Білому Камені став православним і підпорядкований РПЦ. Після 90-их рр. храм було передано УАПЦ, яка з часом стала ПЦУ. Тобто нині храм - православний.
Церква святої Трійці - єдина архітектурна пам’ятка в селі, яка добре збережена і храм, який діє досі.
Втрачені пам'ятки Білого Каменю
До нашого часу окрім замку не дожили й інші пам’ятки Білого Каменю, такі, як наприклад монастир шариток.
Монастир Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля у Білому Камені було засновано 1899 року і розміщувався він у колишньому маєтку власник Білого Каменю - Йосифа Шнайдера. Він помер бездітним, й заповів маєток на створення монастиря та сиротинцю. Черниці взяли під опіку дівчаток-сиріток. Також, на початку ХХ ст., при монастирі було відкрито шпиталь для потребуючих, де могли лікувати дло 60 хворих, а ліки в аптеці при шпиталі видавали безкоштовно. На території монастиря було зведено каплицю. 1939 року радянські окупанти вигнали черниць, хворих, та сиріт, та розташували в приміщеннях війському частину. Під час німецької окупації у Другій світовій війні, монастир відродився, але ненадовго, бо військові повернулися і тут розмістилися нквд-сти. Колишній монастир було спалено упівцями, а потім розібрано мешканцями села.
Не пощастило й синагозі. Євреї складали значну долю від всього населення містечка. А юдейська божниця була зведена ще у XVII столітті і знищена під час Другої Світової війни німцями.
Неподалік від синагоги був кіркут. Та й від нього не лишилося ані сліду, лише топонім Окописько. Так як іудейська громада Білого Каменю була численна, тут існував ще один єврейський цвинтар. Він розташовувався напроти українського. Був знищений вже після Другої світової, ділянка була розпахана під колгоспне поле, а більшість мацев використали для ... створення дороги.
Старе польсько-українське кладовище теж було фактично знищено. Тепер, тут, посеред старих могил, випасається скотина.
До речі, якщо вам пощастить потрапити в музей при школі, то ви зможете дізнатися більш детально про історію краю та села Білий Камінь, особливо про історію його замку, костелу та монастиря. Також представлена в музеї етнографічна колекція, де доволі добре представлені предмети українського побуту кін. XIX — поч. XX ст. Але так як музей працює при школі, длоступ за попередньою узгодженістю. Я цього не знала.