В Кияницю їхати треба обов'язково!
Палаців на Слобожанщині не так вже й багато, але палац Лещинських, що на Сумщині, - безперечно одна з найгарніших перлин в намисті пам’яток Слобожанського краю.
Історія Кияниці була пов’язана з декількома славними родами, з рук в руки яких вона переходила: Антонови (їх садиба була в Угроїдах, але збереглися залишки церкви, побудовані на їх кошти, церква відновлюється), з родом Савичів ( багата родина володіла великою кількістю земель в Харківській губернії, нагадаю що на їх кошти було зведено церкву в сусідній Стецівці, в яку вартує заїхати!). В 1865 році Кияниця переход у власність відомого цукрозаводчика Харитоненка, який не гає часу і одразу будує тут великий цукровий завод. Зараз це вже суцільна руїна, здається скоро остаточно розберуть.
Палац Лещинських
На березі живописного озера, посеред колишнього панського маєтку, розташувалася архітектурна перлина Сумської – вишуканий палац Лещинських. Насправді , назва палацу дещо невірна.
Щоб «вбити двох зайців» Харитоненко будує палаци в Москві та в Кияниці за одним проектом – проектом архітектора Василя Герасимовича Залеського. Вже перед смертю Іван Харитоненко в своєму заповіті відписує Кияницю свої племінниці Марії Лещинській.
Садиба процвітає, як і цукровий бізнес Лещинських, який дістався у спадок. Родина лобіює будівництво залізниці.
В маєток навідуються гості. Середин них Євфалія Хатаєва. В своїх мемуарах вона згадує:
«Каждый год я и моя младшая сестра гостим у миллионеров Лещинских – старых друзей нашего дедушки. Мы живем в роскошном доме-дворце в 40 комнат, где есть белый зал на 200 человек, чудная комната-библиотека, биллиардный салон, обшитый крокодиловой кожей, замечательный зимний сад. И когда мы ужинаем, то из столовой отворяются двери в зимний сад, и мы любуемся редчайшими растениями, прекрасными цветами, фонтаном, гротом и цветными огнями в горящих электрических лампочках. Нам во время еды прислуживают два лакея в белых перчатках и две горничные в кружевных передниках. После завтрака нас катают в черной лакированной коляске, запряженной белыми или вороными рысаками. Мы сидим на скамеечке против м-м и м-е Лещинских и боимся от смущения проронить слово: даже в горле сохнет и в груди галушка какая-то. Перед вечером молодой сын Лещинских берет нас в свой автомобиль и мчит нас в полях по ухабистой дороге 80 км в час.»
Забута спадщина цукрових магнатів?
Маєток разом з палацом переживає часи становлення Радянської влади, війну… В палаці розміщується музична школа, а з часом санаторій.
Санаторія вже багато років немає, що негативно вплинуло на збереження пам’ятки. Ще декілька років будівля була в аварійному стані, занедбана та забута. Нарешті , у 2019 році пам’яткою зацікавилися, і, здається, вона отримала шанс на друге життя. Розпочалася реставрація. Будівля закрита парканом, але автору сайту вдалося зайти в середину і помітити, що приміщення розчищенні від сміття. Ведуться ремонтні роботи. Можливо вже скоро ми побачимо цю пам’ятку охайною та гарною, якою вона була колись.
Плани реконструкції масштабні. З 2018 року мало б розпочатися реконструкція маєтку. Завершення робіт заплановано на 2021 рік. На 2018 рік будівля палацу та господарські будівлі були в поганому стані.
Можливо, у ваш приїзд до Кияниці ви вже навіть і не здогадаєтеся, що тут всього декілька років тому ще «трималися» залишки колишнього цукрового заводу. Тої потужної сили що збагачувала кишеню Івана Харитоненка , а потім й його спадкоємиці.
