Чортків

Sightseeing. Цікаві місця Історично-архітектурні пам’ятки Чорткова:

  • Замок Гольських 1610 р.
  • Костел св. Станіслава, 1619—1909 рр.
  • Дерев’яна Успенська церква, 1635 та дзвіниця XVII ст.
  • Дерев’яна Церква Вознесіння Господнього 1717р.
  • Полкова церква, 1904—1909 рр.
  • Синагога, XIX ст., вул. Шевченка, 33
  • Синагога, 1682—1688 рр., вул. Гоголя, 2
  • Стара ратуша, XIX ст. ,1905—1908 рр.
  • Міська ратуша 1926—1930 рр.
  • Народний будинок поч. XX ст. вул. І. Франка, 1
  • Готель і ресторан «Брістоль» (мур.) XIX ст. вул. Шевченка, 13
  • Міська забудова:
    • Житлово-торгові кам'яниці та будинки на площі Ринок,
    • Житлові будинки та вілли, 1910- 1920рр., по вулиці Зеленій
    • Житлові будинки та вілли, 1910- 1920рр., по вулиці Росляка
    • Жилові будинки, початок ХХ ст., по вул. Степана Бандери
    • Житлові будинки, по вулиці Шевченка
  • Цвинтарна каплиця родини Михайлівських, 1929 р.

Костел св. Станіслава

Католицька церква у Чорткові була зведена у 1610 році. Костел був фундований Станіславом Гольським. Засновник костелу та монастиря був похований у підземеллях костелу. Храм захищали високі мури з бійницями. Під час нападів місцеве населення переховувалося тут. Костел зазнавав руйнацій.

У 1663 році під час військового походу на Смоленськ тут був проїздом польський король Ян Казимир, який відвідав замок, монастир і богослужіння в костелі.

Під час свого походу 1663 року Ян Казимир подарував чудотворну ікону Матері Божої Розалії чортківським отцям домініканцям. На іконі містився такий надпис латинською мовою: "Ян Казимир, король Польщі, був у Чорткові з чудотворним образом з Островні". Ікона займала шановне місце, вона була прикрашена срібними коронами і шатами, коштовностями.

Ця ікона - опікунка полонених і поневолених була знайдена в Островні, що під Вітебськом. Потім період експансії росіян білоруських земель чудотворний образ Божої матері було вивезено до Львова і залишено в костелі св. Марії Магдалени (1645 р.) За десять років образ прославився великою кількістю див, їх нарахували приблизно з вісімдесят.

У 1683 році, повертаючись із походу на Кам'янець, храм відвідав вже наступний король Польші - Ян III Собеський та вклонився шанованому образу.

Як вижила чудотворна ікона в криваві та буремні часи ХХ ст. невідомо, і це справді диво, що вона вижила. У 1945 році ікона була вивезена до Кракова. З вересня 1983 р. виставлена в каплиці Котовських костелу св. Яцка у Варшаві. Зараз у Чорткові зберігається її копія, так би мовити список.

Повернемося ж до історії костелу св. Станіслава у Чорткові.

У другій чверті XVIII храм відбудували наново. Матеріал для костелу брали з решток замку в Шманківцях. Храм освятив єпископ Адам Оранський на честь святого Станіслава.


Наприкінці XIX - початку XX століття стало зрозуміло, що приміщення костелу не вміщає великої кількості людей. Чортківська парафія налічувала більше ніж шість тисяч вірян. Тому його перебудовують, а фактично зводять наново, за проектом польського архітектора професора Краківського університету Сас-Зубжицького у стилі надвіслянської готики. Цьому архітектору належать 120 реалізованих архітектурних проектів релігійних та світських споруд. За його проектом був перебудований костел у Козові, зведено костел св. Анни у Товстому, у Товстому Михайлівську церкву, костелу та монастиря капуцинів у Замарстинові (тоді ще передмістя Львова) . Скульптурні фігури святих для чортківського костелу виробили скульптори Чеслав Стовп та Даміан Станкевич. Внаслідок такої перебудови костел та монастир втратили оборонне значення, частину мурів та вежі було розібрано. Нижня частина костьолу збудована з каменю вигнанського і синяківського кар'єрів, верхня з червоної цегли. Окремою гордістю нового храму став чудовий орган. Його у 1911 р. подарував храму бургомістр Людвіг Носс, чортківський бургомистр, меценат та громадський діяч. Закінчення будівництва нового костелу припало на початок Першої світової війни.

Дзвони зняли під часу нападу російські війська. Зняли всі крім одного – самого великого, бо був занадто важкий, і відправили на переливання у гармати, великий одразу зняти не змогли. Його потім через рік розбили і спустили вниз. А за два роки, 1919 року, дзвони повернули.

Перед приходом німців у 1941 році костел підпалили. Тоді відбулася дуже страшна сторінка з історії парафії. Жахлива доля спіткала монахів домініканського монастиря св. Станіслава 2 липня 1941 року, коли нквдісти розстріляли вісім монахів, четверо - в приміщенні домініканського костелу серед них був 85-літньій ігумен Гієронім, а інших на березі Серету. За що? За те, що були поляками. Тих , що вбили на березі, місцеві наспіх поховали в землі. Тільки через 50 років - 2 липня 1991 відбулося урочисте перепоховання чотирьох мучеників на міському цвинтарі під домініканською капличкою, де знайшли раніше спокій останки чотирьох закатованих в приміщенні монастиря. Вічна пам'ять невинноубієнним!

До 1946 р. храм діяв як римо-католицька церква, потім його передали православній громаді. Але і так він протримався не довго. В 1959 році будівлю костелу було перетворено на склад міськторгу, а славетний орган розтягли на кольорові метали. За декілька днів потужний великий музичний інструмент розтрощили, видираючи з нього труби. Потім набагато пізніше чи то з Дрездену чи з Відню прийшов лист-пропозиція щодо органу: місцеві мистецькі діячі охоче б купили цю, як виявилося четверту частину старовинного органу, але продавати радянський владі навіть за великі гроші вже було нічого.

Друге життя в костел прийшло в 1989р – костел було передано домініканцям. Тепер тут кожен день правляться служби. Повна назва храму Костел Матері Божої Святого Розарія та святого Станіслава. Храм складає неповторний елемент чортківського міського ландшафту.

Замок Гольських у Чорткові

Чортківський замок розташувався біля ріки Серет, під горою. Побудований він був у 1610 році Станіславом Гольським на місці більш давнього - дерев’яного. Той старий замок зводив перший власник Чорткова - Єжі Чартовський, цю оборонну споруду спалили татари під час чергового нападу. Станіслав Гольський зводить мурований замок, який у плані складав не правильний п’ятикутник. Тому замок часто називають "пентагон" Товщина замкових стін сягала 2 м, а висота становила 6-12 м. Всередині до оборонних мур замку були прибудовані господарські та житлові приміщення. Станіслав Гольський був одружений з Анною Потоцькою. Шлюб був бездітним. Нащадком його власності став Ян Гольський, але дружина його Софія Замєховська з Стефаном Потоцьким укладають угоду. На півтори століття замок опинився в руках Потоцьких - до 1777 року з деякою маленькою перервою на період турецького господарювання. Замок, як і все місто Чортків, повернувся у власність Потоцьких після перемоги Яна Собєського під Хотином у 1673 році. Само місце для замку було вибрано досить невдало, він знаходився під горою і дуже проглядався для обстрілу. Потоцькі здійснювали перебудову замку, укріплювали його. Його постійно відновлювали, бо твердиню декілька разів здобували. Наприклад, 1648р замок штурмували козацькі полки на чолі з Максимом Кривоносом, не вгамувалися козаки й наступного року - теж взяли замок штурмом. А у 1655 році облога замку козацько-московським військом тривала чотири дні. В наслідок її був взятий в полон на 13 років Павло Потоцький. А далі на замок часто напади звершували турки з татарами. Тоді у 1672 році, після укладання Бучацького миру, Чортків опинився у складі Туреччини. У замку Потоцьких було влаштовано резиденцію субпаші Подільського пашаликату.

Замок було реконструйовано, він втратив своє оборонне значення, зведено палац у стилі пізнього ренесансу, ризалітами якого служили вежі.

Садовські - наступні власники замку після Потоцьких: 1777 року Вінцентій Потоцький продає Чортків разом замком та присілками Станіславу Садовському, своєму швагру. Чортківський замок став резиденцією Садовських всього на два роки, потім вони здають в оренду австрійському уряду під тютюнові склади. Потім деякий час тут були військові склади, навіть в'язниця (у 1863 р. ). Останній власник замку Гіеронім Садовський наприкінці ХІХ століття передав замок жіночому монастирю сестер-кармеліток, як благодійність.

На сьогодні зберіглося дві башти та оборонні мури. Стан замку останні роки був аварійний. На початку ХХ ст. на території замку розміщалося відділення Подільського туристично-краєзнавчого товариства, яке провело консервацію та часткову реконструкцію

Після цього його жодного разу не намагалися відбудувати, реставрувати або консервувати. Цікаво, що у 2001 році це була наче приватна власність, на території замку стояли машини. На його території діяла тривалий час заправна газова станція. Тому туристів всередину офіційно й не пускали. На моє здивування сторож погодився пустити на територію, сказав: "Та тут і дивитися нічого". Руїни й справді були сховані під хащами.

2010 року чортківський замок увійшов до складу історико-архітектурного заповідника «Замки Тернопілля». Тоді територію було розчищено. 2015 року на території замку відбувся фестиваль «Гольський FEST». А 2021 року замку вдалося потрапити до урядової програми «Велика реставрація». Кінець реставраційних робіт мав би закінчитися груднем 2021 року. Станом на жовтень 2021 рік реставраційні роботи ще тривали.

Успенська церква в Чорткові - одна з найстаріших на Поділлі

Храм Успіння Пресвятої Богородиці було зведено у карпатському стилі. Це традиційний тридольний храм, який складається з вівтарної частини, нави і бабинця, має двохпадовий ґонтовий дах, купол та вінчаючий його хрестом. Основні його об'єми різні за висотою.

В інтер'єрі церкви просторові об'ємі об'єднані. Низький бабинець має верхній ярус хорів, що виходить в наву фігурним вирізом.

Поруч розташована дерев'яна триярусна дзвіниця. Верхній ярус перекритий шатровим ґонтовим дахом.

Нинішня церква Успіння Пресвятої Богородиці, ту , яку ми бачимо зараз – пам’ятка дерев’яної архітектури XVII ст. – одна із найстаріших дерев’яних церков Тернопілля. Всередині зберігся іконостас XVIII ст.

Церква була зведена зведена 1635 року. замість зруйнованої старої церкви яку зводили ремісники міського братства у 1581-1584 рр. Та церква не витримала ворожого набігу. Нова ж будівля храму теж постійно страждала від нападів на місто. Але вистояла та вижила. Змогла вижити в лихолітті воєн та непрості «червоні» часи. До 1989 року вона була закритою, а тоді розпочалася досить серйозна реставрація святині. Після цього храм був переданий автокефальній церкві.

У Чорткові ще є один дуже гарний дервяний храм - церква Вознесіння Господнього.

Ратуша

Однією з цікавинок та особливостей Чорткова - є дві ратуші. При цьому одна з них - старіша - справжня родзинка Чорткова, яка надає йому неповторність та чимось нагадує західноєвропейські містечка. А все завдяки тому, що ратуша має дерев'яну фахверкову вежу. Такої ратуші в Україні більше ніде не має! Зведена вона була наприкінці ХІХ ст. На ратушній вежі встановлено годинник з чотирма циферблатами, виготовлений у швейцарському місті Берн. Шпиль ратуші прикрашає флюгер у вигляді півня.

Покровська церква

На місці старої дерев’яної церкви, яка вже була в аварійному стані такому, що могла завалитися і наробити лиха, вирішено було побудувати новий храм – мурований. На будівництво були потрібні великі кошти.Отже, 1898 року почали збирати кошти. Основну частину склали парафіяни Долішньої та Горішньої Вигнанки, села Переходи, присілка Чорний ліс, хутора Липники, села Пастуше, а також міста Чорткова. Кожен вважав за потрібне допомогти чим міг. Наведу спогади мешканця Чорткова Петра Білінського:,,Мій дід, Теодор Плецан, був активним будівником церкви. На той час 1903р, як розпочалось її спорудження, завершувалась будова залізниці сполученням "Станіслав-Гусятин", де він працював п’ять років, заробивши значну суму грошей, з котрих пожертвував на будову церкви 1000 ринських. Дід мав пару гарних коней та бричку, возив керівників будови до залізниці (а це були австрійці). Дружина діда варила їм український борщ, вареники. Пізніше тато з дідом попросили виділити їм кілька вагонів каменю на будівництво церкви. Той камінь дід разом із трьома синами та дочкою перевіз на місце будови. За активну участь у будові храму дід мав честь сидіти на першій лавці у церкві, де була прикріплена табличка з його прізвищем." Надавали матеріальну допомогу також українські монастирі отців Василіан та отців Радемптористів Львова, Бучача, Станіслава, Жовкви, Христополя.

Церква Святої Покрови була побудована у 1903-1905 рр. у класично-романському стилі за проектом львівської архітектурної компанії під керівництвом архітектора Миколи Шашкевича та чортківського будівничого Андрія Дражньовського. Камінь для будівництва брали з вигнанських та скалецьких каменоломень, пісок з синяківських та білецьких кар’єрів. А головний дзвін виписали з міста Надвірна.

40-метрова дзвіниця прикрашена позолоченим куполом побудована набагато пізніше- в 1996р. На фронтоні дзвіниці мозаїчний образ Богородиці. Екстер’єр дзвіниці доповнюють мозаїчні зображення Петра і Павла, Святого Миколая, Архангелів Михайла та Гавриїла. На дзвіниці встановлено скульптури святих Володимира і Ольги, зображення Всевидючого Божого Ока, яке ніби застерігає від гріха, заглядає у найпотаємніші кутки людських душ. На службу кличуть 4 дзвони, один з яких, найбільший (5 т), виготовлений у Дніпропетровську, три інших залишилися із старої дзвіниці. У травні 1998 року, напередодні 2000-літнього ювілею християнства, був встановлений годинник на дзвіниці церкви. О сьомій годині ранку і сьомій вечора лунає мелодія церковного гімну "Боже великий, єдиний"

Біля церкви Святої Покрови є капличка Божої Матері, посвячена вона 14 жовтня 1908 року на свято Св. Покрови. У ніч з 6-го на 7-ме липня 1944 року капличку було зруйновано фашистською бомбою, але скульптурне зображення Матері Божої вціліло, не зазнавши ушкоджень. Саме в той час біля каплички таємно від командира та замполіта, як переказують місцеві старожили, молився радянський солдат. Після війни парафіяни відбудували капличку з дерева, і такою вона залишилась до 1981 року, коли її переробили на муровану. Наступне оновлення каплички відбулося з нагоди 2000–ліття народження Ісуса Христа. Тоді ж було встановлено Хрест, по якому тече свята вода, омиваючи його.

Біля каплички відбувається освячення води Йорданське(на Водохреща), а також на Зелені Свята. Зліва від каплички Божої Матері викладено символічну гору Синай, на якій молився Мойсей, і де він одержав від Господа Бога Скрижалі із Заповідями. Влітку 2001-го року неподалік від каплички забило нове джерельце.

На подвір’ї св.Покрови зроблена Хресна дорога, на окремому камінні показана кожна сцена з так званих «Станцій» - «Зупинок». По інший бік церкви на подвір’ї описані на подібному камінні благі справи та смертні гріхи. Це є фонтан, біля якого знаходиться просто неба купальня, над нею є дашок. До купальні ведуть сходи, викладені річковим камінням, а вода в ній постійно тече і в такий спосіб оновлюється.

Собор апостолів Петра та Павла

Греко-католицький Катедральний собор Верховних апостолів Петра та Павла побудована досить недавно - вже в наші часи у вигляді державної символіки - тризуба, в сучасному стилі, який поєднує стиль традиційної візантійської базиліки та сучасні віяння. Наріжний камінь було освячено у 1991 році. А за 10 років храм було вже зведено - 2001 року. Його висота — 51 м, а діаметровий перетин — 40 м. Тоді, коли я вперше побувала в ньому у серпні 2001 року, всередині майже нічого не було, а вже в 2004 році було затишно і святково вбрано. Тоді, в перший раз, вразив внутрішній простір, і сірі голі стіни та червоні блиски сонця тільки створювали якусь дивну атмосферу й середньовіччя, й майбутнього. Тихі відповіді дітей, котрі сиділи на стільцях і повільна монотонна розповідь монахині все це заколихувало.

Мітки: Тернопільська область, замки, фортифікаційні споруди, костели, костели, кірхи та реформаторські храми, церкви, ратуші, дерев'яні храми, синагоги, синагоги та кенаси, міська архітектура, будинки, вілли,