Замок

У 1640-х роках в Сидорові будується за наказом Марцина Калиновського, який став нащадком багатьох земель на Поділлі, мурований замок, призначений захищати його землі та мешканців від татар, турків та козаків. Розташування твердині було обране вдало - високий пагорб, з трьох сторін який оточує річка Суходол. Розташування робило його неприступним. У плані замок витягнутий в плані, своєю архітектурою пристосовуючись до плато, на якому стоїть. Сидорівський замок побудований з пісковику та вапняку. Твердиня мала дві оборонні стіни, які з'єднувалися під гострим кутом. Як можемо побачити на плані, один бік мав три, а другий бік чотири напівкруглі вежі. До північно-західної частини були прибудовані укріплення казематів, житлові та господарчі будівлі. Ця частина фортеці має підвищення всередині території. Південно-східна частина зруйнована, але звідтам відкривається вид на якусь будівлю біля річки.(про це мені доповіла місцева дівчинка, хто хоче може з'ясувати що то таке, млин?).

На півночі розташована дозорна двоярусна вежа, вона трикутна в середині, а зовнішньо заокруглена, по кутах північного трикутника фортеці розміщалися двоярусні напівкруглі бастіони і невелика частина зовнішньої частини палацу. На південному боці зберіглася в’їзна брама, двоярусна ззовні та одноярусна всередині, укріплена контрфорсами.

Яким би неприступним як здавалося замок не був, але 1672 року, замок Калиновського взяли яничари султана Мухаммеда IV. Й хоча землі відбила, але на короткий час. Вже за чотири роки турецькі війська знову захоплюють Сидорів та його замок аж на довгих тринадцять років.

Звісно замок при багаточисельних штурмах страждав. Після повернення Поділля до Речі Посполитої, Сидорів повернувся у власність родини Калиновських. Тепер замок відбудовує нащадок коронного гетьмана – кам’янецький каштелян теж Марцін.

Калиновські володіли замком та Сидоровим аж до початку ХІХ ст. Потім ці землі продають барону Ігнацію Пягерту. Родина Пягертів володіє цими землями до 1939 року. 1840 року син Ігнація – Юзеф зводить тут маєток, палац. Замок непридатний для житла, та й не потрібний. Але Пягерти не дають його зруйнувати. Він так і стоїть окремо романтичними мальовничими руїнами, яких було набагато більше ніж зараз. А все тому, що вже за радянські часи – у 1950-их рр. замок хотіли підірвати, і від підриву знищена була південно-східна стіна. Вартує додати , що і від маєтку Пягертів нічого не лишилося. Скромний палац та флігель були розібрані.

У вересні 2012 року на території замку пройшов фестиваль «Козацькі розваги». А у червні 2016 та у серпні 2017 році "Свято замку".

Коли від костелу йдеш такою собі стежкою поміж дворів, то помічаєш паркани з старого каміння. Цікаво чи це від муру поруч костелу чи від замку. Цікавий той факт, що в підвалі дозорної вежі хтось від імені Хазяїну замку написав, щоб каміння не брали, і зауважив, що "від нині прощати не буду". Мабуть подіяло бо на всій території чисто і замок не відрізняється від тогорічного, але сміття, яке лишається після сільських week-end'ів все ж таки кидають сюди.

Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії

Фундатором Костелу був Марцин Калиновський (гетьман коронний). Костел було зведено 1726-1730 рр. у класично-бароковому стилі за проектом Яна де Вітта. Унікальний план - сухою мовою архітекторів «однонавовий з більш вузьким обсягом пресвітерію, що закінчується гострою апсидою з злегка увігнутими бічними гранями. На головному західному фасаді дві кутові вежі. Нижній обсяг веж, що примикає за всією висотою до нави і виступає за лінію фасаду, зовні п'ятикутний, усередині – круглий. Верхні обсяги веж квадратні в плані, що височіють над спорудою, пов'язані в композиції фасаду строгим трикутним фронтоном. Увігнуті грані веж відзначені пілястрами тосканського ордера з профільованими імпостами, які у поєднанні з розкріпаченням карнизу надають фасаду динамічності..» (Пам’ятники Архітектури та Містобудівництва) пояснює польський путівник за 1928 рік – «побудований в плані за гербом фундатора». Отже в плані він має двозіркову стрілу з родового герба.

30 вересня, 2005 року. Всередині надзвичайно просторо, але страшно від запустіння храму. Через головні двері сюди не потрапиш, лише обійти ліворуч, храм дихає на ладан, ситуація не така як в Підгайцях (наприклад), але скоро буде близько до того. Реконструкція його була в 20-х рр. ХХ ст. про що свідчить хрест і надпис біля головного входу, на дзвіницю збереглися сходи, але все в аварійному стані. В Сидорівському костелі зберіглися навіть рештки органу, але то скоріше вже мертвий інструмент: пацієнт мертвий аніж в комі. Окремої уваги привернув в мене вівтар, а місцева дівчинка, що супроводжувала мене, була здивована – «тут же ж півтора місяці тому була ікона». Зараз ікони не має, особисто в мене велика надія, що її взяли на реставрацію чи як? Але... храм відкритий - зайти може будь-хто... невже вкрали?

UPD. 2021 Виявилося наступне, з сайту нащадків Пагертів я дізналася, що ікону таки вкрали. Потім вже у 2011 році здається на двері повісили замок, але його збили. І вже потім, коли було створене «Надзбручанське товариство польської культури та мови» , костелом стали не просто опікуватися , а й потрохи реставрувати. Сучасні фотографії інтер’єрів костелу вселяють надію що храм буде повністю відновлено. Дуже чекаю на наступну зустріч з костелом та й Сидоровим взагалі, дуже хочеться побачити зміни на хороше на власні очі.

Під вівтарем в костелі розміщувалася крипта, де були поховані деякі з Калиновських, серед них й самого Марціна. Ще на початку 2000-их тут були відкриті труни, розкидані людські рештки, черепи та кістки. Тепер же крипта замурована. Мертвих більше не потурбують ані допитливі туристи, ані деякі мешканці.

Біля храму стоїть в дуже поганому стані монастирська будівля. Тут діяв кляштор до кінця ХVIII століття. Потім був закритий і більше не відновлювався. Споруду використовували як будинок священика.

Біля костелу зберігся і давній мур, який оточував святиню.

Церква Різдва Богородиці

Неподалік від костелу розташована церква. Вона була побудована 1812 року. Чомусь я її не зафотофіксувала.

Склеп Пайгертів

Вірш Адама Пагерта про Сидорів - "Моє село"

„O mojej wiosce” – Adam Pajgert, 1856 r.

„O mojej wiosce” – Adam Pajgert, 1856 r.
O ty moja wiosko rozłożona dołem,
Z sinym dymu wiankiem nad słomianym czołem,
Chaty twe wzdłuż rzeczki do ziemi przylgnęły,
Płoty w swe ramiona twe sady ujęły,
A jak ule w lecie wyroją się pszczołą,
Pracowitym ludem tak roi się sioło.

A nad siołem wyżej zieleni się wzgórze,
A mruczący potok myje mu podnóże,
Na wzgórzu szeroko zamek się rozpiera,
Baszt swych strzelnicami na chaty spoziera,
Z herbami nad bramą, swym kamiennym stropem,
Góruje nad siołem jak pan nad chłopem.

A za zamkiem wzgórza drugiego wierzchołek,
Wzwyż nad zamek rośnie, a na nim kościółek,
Wieżyczkami dwoma ku niebu wystrzela,
Nad wieżami błyszczy krzyżem Zbawiciela,
I pogląda z góry ta pańska świątnica,
I na chaty kmiece, i na gród dziedzica.

To porządek dawny. Kto się tu budował,
Może sam bez wiedzy taki ład zachował:
Zamek pośród sioła czujnie patrzał z góry,
Bo dla chat puklerzem stały one mury,
Jak szlachcic dla ludu tarczą był od wroga,
Nad nim błogosławiąc stoi kościół Boga.

Dzisiaj inne czasy! Posępnie ku wiosce
Patrzą baszty stare, niby w cichej trosce,
Z daleka od sioła, w zacieniu dąbrowy,
Na równie za siołem mieszka dziedzic nowy:
Na fali, na cichej odbity przeźroczu,
Dom jego samotny stoi na uboczu.

Stąd wychodzę nieraz o wieczornej zorzy,
Kędy chaty kmiece, kędy kościół Boży,
I patrzę na stare wśród sioła zamczysko,
Moich poprzedników puste dziś siedlisko,
I na dom, co w inną powędrował stronę,
Gdy kościół i chaty stoją niewzruszone.

A kościelny dzwonek głosi Anioł pański,
Nocne leci ptactwo na gród kasztelański,
I w szczelinie baszty smutnie puszczyk krzyczy,
A do chat swych z pola wraca lud rolniczy;
Ja w milczeniu czuwam przy zachodzie słońca,
O tem co ma koniec, o tem co bez końca!