Історична довідка про село Сніжна
Сніжна входило до складу Новофастівського ключа і була власністю Ганських. У 1790 володарем став Стефан Любовіцький (Любовідзький), генерал-майор коронних військ. Після смерті генерала-майора у 1808 році новофастівський ключ разом зі Сніжною перейшов як спадок до його сина - Едварда Любомира, маршалка шляхти повіту ставицького. З часом, коли Едвард переїхав до Варшави, Сніжну придбав молодший його брат Воцслав. Від дружини Дороти Пружинської він мав двох доньок. Одній з них, Сецілії, у спадщину перейшло село Сніжна. Цецілія була дружиною за Тадеушом Саріуш-Залізьким. Останнім власником Сніжної був їх син – Станіслав Саріуш-Залізький.
Історично Сніжне складалася с двох частин. До «Руїни» село було розташоване трохи північніше - в урочищі Верба. Але, як зазначав краєзнавець Лаврентій Похилевич ще у ХІХ ст., вже на той час там верб і не лишилося. Цікава легенда дожила до наших часів. Що буцім-то в тому урочищі Верба були дві могили, а десь неподалік від них захований скарб, який розбійники закопали над труною мерця, що вдавився. Отаке 😉
На 1890 рік місто складалося з 942 православних, 21 католика та 27 іудеїв. В Сніжному 1859 року звели церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Храм звели на місці церкви, зведеної у 1848 р. Пароєнієм Омелянівським. Нова церква була зведена стараннями сина священика – Павлом та коштами Вацлава Любовицького. А самий перший храм був православний і побудований у 1770р. Але, у 2008 році дерев’яної церкви я не побачила. Ще тоді припустила, що її вже не існує
Палац Залеських . Руїни
Перший палац у Сніжній був зведений за проектом італійського архітектора Генрик Гіацинт Сальватор Іттара для Едварда Любовідзького, як зазначає роман Афтаназі, у стилі класицизму. Сам маєток складався з палацу, флігеля і стайні. Саме цей – перший палац ми й бачимо на малюнку Наполеона Орди.
А палац, руїни якого ми можемо відвідати сьогодні, був зведений вже пізніше та для іншого, вже останнього, власника села - Станіслава Саріуш-Залеського.
Ймовірно, існують фотографії палацу до початку його руйнації. Буду щиро вдячна, якщо поділитися ними. Публічних фотографій або зображень за ці роки, на жаль, віднайти не вдалося.
