Головні пам'ятки Зимне

• Святогірський монастир
• Давньоруське городище
• Стародавній хрест

Святогорський Успенський монастир

50.800917, 24.327301   

Неподалік від стародавнього Володимира Волинського – всього 5 км , на березі річки Луги у селі Зимне розташований стародавній Святогірський Успенський монастир. Окрім звичайних паломників, які приїжджають сюди до чудотворної ікони, та туристів, щоб оглянути один з найдавніших монастирів-фортець України, в Зимненський монастир приїжджають перші особи країни. Не приїхати – і не вклонитися іконі та не попросити за мудре правління вважається дурним знаком.

Монастир був заснований в XV ст. Але за деякими свідченнями, на цьому місці існували давні дерев’яні споруди монастиря. За літописами, заснування обителі належить до ХІ ст.

Комплекс споруд Святогірського монастиря (XV-XX ст.):

• церква Успіння Пресвятої Богородиці з печерами 1495 рік, кінець XIX сторіччя
• мури оборонні з баштами XV-XVI сторіччя
• церква Святої Трійці 1465-1475 роки
• трапезна XV-XVI сторіччя
• башта-дзвіниця надбрамна XVI сторіччя, 1898 рік
• школа монастирська 1899 рік

Успенський монастир був побудований як монастир-фортеця. На той волинські монастирі мало чим відрізнялися від замків, вони виконували не тільки функцію збереження православної віри, а й оборонну територій та захист населення. (Яскраві приклади, доживши до наших днів це Зимненський монастир та обитель-фортеця у селі Дермань, що на Рівненщині)

Розташування монастиря доволі сприятливе для підтримки оборонних функцій. Вся територія Зимненського монастиря була обнесена мурами, вона прямокутна форма в плані. З півночі та заходу його захищають круті схили пагорба. На цьому боці розташовано по двох рогах башти. Іншій бік – менш захищений природними умовами компенсується більшими укріпленнями – тут 4 башти. Південна стіна містила посередині круглу вежу та надбрамну башту-дзвіницю. Майже в центрі було знайдено рештки стародавньої вежі-дзвіниці. В північну частину мура вбудований Успенський собор.

На території монастиря міститься підземний храм св. Варлаама, печери ведуть до Троїцької церкви, а решта печер вела у ліс. В печерах є підземний храм. Троїцький храм знаходився поза мурами. Вважається , що саме з печер та Троїцької церкви розпочалося життя монастиря.

Підземний храм влаштовано на місці давньої каплички. Він невеликий прямокутний в плані. Саме з створення печер та підземного храму розпочалося заснування монастиря. Бо як свідчить Нестор Літописець „в монастирє, наріцаємом Святая Гора, сущи близ града Влодимера успє с міром о Господе, житію конец пріят преподобний Варлаам”. Також, завдяки археологічним дослідженням було виявлено старі поховання, надписи.

За літописами, князь Володимир Святославович збудував два храми і зимовий княжий терем.

В період 1090-1094 Зимне стає резиденцією Володимирського єпископа Стефана .

Згадку про цю обитель знаходимо в "Житті Феодосія Печорського" (в 1458 році, це перша задокументована згадка про монастир), коли тут 1073 року помер перший Ігумен Києво-Печерської лаври Варлаам, який повертався з Константинополя. Варлаам — син знаменитого воєводи Вишати з часу князювання Ізяслава Ярославовича, йому співають дев'яту пісню третього канону "Служба Преподобним Печорським" під час літургій.

Свою прибудову «Святогірський» – монастир отримав від місця свого розташування: на горі, під якою були печери — перші келії монахів, що оселилися в них.

Головним монастирським храмом, згідно з археологічними дослідженнями і переказами, була дерев’яна церква Успіня Божої Матері. Звідси походить й назва монастиря Успенський, побудована князем Володимиром Великим.

В 1460 р князь Свидригайло дарує Зимне дворянинові Памірі. По його смерті Зимне перейшло під опіку його матері, потім — до родини князів Чарторийських.

1495 року на місці старої церкви зводиться за наказом князем Федором Чарторийським новий мурований православний храм. Він унікальний і додає певної особливості серед монастирів, так як ніде подібного на Волині не зустрічається. Успенський храм розміщений безпосередньо у створі укріплень - частина храму – північний бік оборонного муру.

Успенський храм належить до оборонних і відігравав свого часу важливо роль в системі захисту . Фактично це була фортеця в середині фортеці. Згідно з досліджень Г.Н, Логвина, встановлено, що храм був без купольним, на його рогах розміщувалися чотири наріжні оборонні башти .. Нижній ярус був квадратний, верхній восьмигранним. Завершувалися вежі невисокими наметами.

Успенська церква первісно не була об тинькована ззовні, контрфорси підсилювали стіни, разом з її аскетичним виглядом вона справляла враження не храму, а справжньої суворої фортеці.

1605 року с. Зимне та монастир перейшли у володіння князів Чарторийських-Клеванських. Тоді ж монастир дістався уніатам на чолі з єпископом Львом Зеленським (спочатку здавався в оренду). Саме він потім надав наказ обстригти бороди ченцям.

В 1724 р. монастир став уніатський, а заволодів селом волинський староста Михайло Чацький.

Успенську церкву «модифікували». Так 1724 року було розібрано дві східні обороні вежі. Так церква стала нагадувати католицький храм.

Михайло Чацький розікрав родову усипальницю князів Чарторийських, пограбував дорогоцінності з померлих. Також існує легенда, що Чацького зупинила ікона, якою була благословенна у 988 році на шлюб грецька царівна Анну зі святим князем Володимиром. Він ризу і прикраси з Зимненської ікони, вигукуючи: „Що ж, православна святине чудотворна, так і не змогла ти врятувати свій православний монастир?” В ту ж мить він осліп, та через 3 роки помер.

Не пощастило комплексу у збереженні свого вигляду й у кінці ХІХ- на початку ХХ ст… Тоді проводилася реконструкція за проектом Миколая Павловича Козлова – російського архітектора, за проектами якого були зведені будівлі в Петербурзі та інших містах Росії. Отже, у будівлях Волинського Зимненського монастиря з’являються чужорідні елементи – псевдо російської архітектури ХVIIст. Які остаточно змінили первісний вигляд монастирського комплексу. Фактично, це був злочин проти нашої архітектурної спадщини. Так як ці оздоблення були притаманні архітектурі храмів Московії, але не Волині! Сильно постраждала від реконструкції Козлова Успенська церква. Було розібрано дві західні обороні вежі і замість них споруджено три верхи з «цибулинами», на вікнах з’явилося обрамлення з кокошниками та колонками.

Троїцька церква - найбільш рання кам’яна споруда (1465), невелика - 11 на 6,5м. Унікальність церкви полягає в тому, що купола спираються не на арки, а на зімкнене зрізане склепіння - трансформовану в цеглі дерев'яну конструкцію залому. Її ротонда форма вказує на оборонне значення. Будови круглої форми довше витримували атаки ворога.

Після смерті Федора виникає непорозуміння між його синами, хоча поділено було так, що Зимне лишається за Олександром, який потім прибрав до рук всю спадщину. Олександр Чарторийський подарував в 1566р. дзвін вагою 720 кг. "Си звон дал уробити Олександро Чарторіскі до Зимна". На ньому були зображені Богоматір й Христове Воскресіння. Дзвін зберігався при обителі до кінця 19 ст. В 1569р Олександра було поховано в родинній усипальні. Ще один дзвін подарувала його дружина княгиня Марія Магдалина з роду Деспотів. Він мав напис: "Сен мает бьіть звонь ну хвала Бжія й Прочтой Бжія Мтре, в монастирь до Зьмна дала княгиня".

В 1724 р монастир став уніатський, а заволодів селом волинський староста Михайло Чацький. Для перетворення церкви на католицький храм було розібрали дві оборонні башти, дві західні були залишено, таким чином храм набув вигляду костелу.

Вплив російської влади теж додав своїх рис будівлі. Нав'язування псевдоросійського стилю при реконструкції на початку ХХ ст. знищили її самобутні риси . Дві вцілівші при уніатстві башти на цей раз було розібрано і споруджено бані-цибулинки, віконця отримали кокошники, притаманні московському стилю. Також була перебудована і в’їзна башта і перетворена на дзвіницю.

Під час першої світової війни в монастир влучили три снаряди. В 1939 році монастир було закрито, під час другої світової війни він діяв декілька років, після війни монастир був ще раз закритий і будівля була віддана тракторній бригаді. За монастирськими будівлями не було ніякого нагляду, поступово з часом вони руйнувався. Те що було на початку 90их - просто руїни. Але це не завадило двом черницям з Корецького монастиря (монахиня Стефана (Бандура) та інокиня Галина (Тищук)) буквально звести з руїн монастир.

Давньоруське городище

Городище розташоване на півострові серед заболоченої заплави річки Луги

При дослідженні місцини археологи виявили ранні поселення племен епохи міді та ранньозалізного періоду, а також залишки слов'янського ремісничого центру 6-7 ст. знаряддя праці, прикраси, зброю.

У плані городище має вигляд неправильного трикутника, довжина якого 135 м й найбільша ширина 65 м

В систему укріплення поселення входили три вежі, частокол та стіни з дерев'яних колод, а також велика дерев'яна споруда, прибудована до стіни з внутрішньої сторони. На початку третьої чвертi першого тисячолiття воно було значним виробничим та полiтико-адмiнiстративним центром Дулiбського союзу.

Приблизно в середині VII ст. городище було повністю знищене аварами та припинило своє існування

Кам'яний хрест

Чудове відео Зимненського монастиря з висоти пташиного польоту веломандрівника та блогера Богдана Ліпича