Батурин

Sightseeing. Цікаві місця Батуринська фортеця

Заснований як оборона фортеця, Батурин вперше згадується в 1625 році. Був своєрідною столицею запорізького козацтва, резиденцією. гетьманів Лівобережної України. Воолодів Батурином коронний канцлер Речі Посполитої Єжи Оссолінський (Jerzy Ossoliński), потім перейшов у володіння магнатів Любомирських. З 1654 року Батурин мав статус міста з магдебурзьким правом, магістратом.

1708 року Батурин був знищений, фортеця будинки були спалене, а все вцілівше населення жорстоко вбите. 2 листопада нині день памяті «Батуринської трагедії».

У 1760 році Батурин з широкої руки подарували К. Розумовському.

Правнук Кирила Розумовського - російський поет Олексій Толстой, не забував своїх українське коріння, написав рядки:

«Ты знаешь край, где все обильем дышит,
Где реки льются чище серебра,
Где ветерок степной ковыль колышет,
В вишневых рощах тонут хутора,
Среди садов деревья гнутся долу
И до земли висит их плод тяжелый?..

Ты знаешь край, где Сейм печально воды
Меж берегов осиротелых льет,
Над ним дворца разрушенные своды,
Густой травой давно заросший вход,
Над дверью щит с гетьманской булавою?
Туда, туда стремлюся я душою!»

На території батуринської фортеці до 2008 року проводилися археологічні дослідження. Та 2008 року указом президента України В. Ющенко було постановлено про відтворення Цитаделі Батуринської фортеці.

До комплексу Цитаделі включено:

оборонні споруди:

  • укріплений ослонами рів глибиною 7,4 м,
  • міст через рів до входу,
  • головна в’їзна башта висотою 29 метрів та горішнім бойовим ярусом,
  • північна та південна замкові башти 24 та 24,5 м висотою відповідно,
  • триярусна оборонна стіна з галереєю, стіна з’єднує башти,
  • гострокіл на схилі гори,

всередині:

  • дерев’яна церква Воскресіння Господнього, діюча,
  • гетьманський будинок, з ґанком, декоративними фронтонами та мансардовим приміщенням
  • мурована скарбниця, двоярусна, вкрита ґонтом, має склепінчастий льох
  • фортечна криниця глибиною 29 метрів, вона відтворена за зразками фортечних та монастирських криниць України XVII - XVIII ст. Криниця всередині альтанки вкритої ґонтом
  • 7 гармат на лафетах (копії козацької артилерії),
  • три якорі XVIII-XIX століть
  • жорна батуринських водяних млинів
  • пам'ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 р.

«Батуринська трагедія». Російська різанина

Іван Мазепа мав наміри позбутися Московського впливу та мав домовленості зі шведським королем Карлом XII про спільні дії проти Петра І. Російський цар дізнавшись про це вирішив помститися гетьманові, гетьманській столиці, та волелюбному українському народу. Він наказує Олексію Меншикову рушати на Батурин та знищити місто. В історії факт захоплення Батуринської фортеці має офійційну версію: зраду прилуцького полковника Івана Носа. Але ймовірно, не все так просто. Читаємо наведену цитати з статті Сергія Павленка з Голосу України нижче

2 листопада 1708 року Батуринська фортеця була взята, всі мешканці Батурина були вирізані, обстріляні, порубані військом російського царя Петра І під керівництвом Олексія Меншикова. Не пожаліли вбивці ані жінок, ані дітей, вбивали навіть немовляток! Люди ховалися в надії порятунку в церквах, але що російським катам до храмів православних, палили разом з людьми. Військових же, оборонців фортеці катували до смерті та розпинали на хрестах. Російські нелюди - й зараз небожі створіння, згадати їх страшні дії зараз у російсько-українській війні над українськими полоненими у 2014 - 2020 рр.

Батуринська фортеця мала розгалужену мережу підземних ходів. Вона, як і всі значні міста з оборонними спорудами того часу, будувалася із системою сховів, тунелів. У ній, крім того, існували потайні лази, щоб можна було несподівано напасти, вислати розвідників, вістунів. Згідно з Коломацькими статтями 1687 р., у тих українських містах, де стояли московські стрільці, «от воевод и от ратних людей городовая оборона будет, а из города ходит обороняяся вилазками». Тобто вилазки — обов’язковий елемент надійного функціонування фортечного комплексу.

Усе це дає підстави зробити такі висновки про підземні комунікації Батуринської фортеці.[...]

Зазначимо, що розкопаний у Батурині 2008 р. підземний хід виявлений під час риття котловану на місці колишньої церкви. Його знайшли на глибині 7,1 м від сучасної поверхні, і він мав практично такі самі розміри, як таємна галерея через оборонний мур Києво-Печерської лаври.

По-друге, виявлення у результаті численних провалів підземних ходів у центрі міста, на Гончарівці (резиденція Івана Мазепи) засвідчує їхню розгалужену систему. Очевидно, що таємні, заглиблені на 5—10 метрів у землю, комунікації свого часу готувалися капітально для зв’язку обложених захисників Батурина зі світом, для викликання підмоги, виходу залоги з оточення тощо. Дуже ймовірно, що у такий спосіб зв’язувалася Цитадель із резиденцією гетьмана на Гончарівці. Фортеця мала кілька таємних виходів, якими могли скористатися обложені у разі небезпеки. Крім того, підземелля, очевидно, були пристосовані й для зберігання боєприпасів, продовольства, тимчасового перебування люду. Тобто цей, нижній, ярус фортеці був важливим елементом оборонного комплексу.

Важливим моментом у дослідженні Батуринської фортеці є датування її підземних комунікацій. Зрозуміло, що первинні споруди такого типу з’явилися під час облаштування валу, захисних стін після 1632 р. Археологічне дослідження виявленого у 2008 р. таємного ходу дає підстави локалізувати його появу добою гетьмана Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) (1669—1672).

Значні доповнення до розгалуження цієї системи підземного містечка зробили гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа, московські полковники під час реконструкцій, ремонтів фортеці у періоди військового напруження, очікування кримсько-турецького наступу.

Фактичним господарем підземних комунікацій майже чотири десятиліття був гарнізон московитів. Під час правління гетьмана Івана Мазепи у Батуринській фортеці несли охоронну службу 1000 стрільців. Отже, для забезпечення їхньої життєдіяльності мала бути створена відповідна службова, житлова інфраструктура (адмінприміщення, казарми, поварні, льодовні, мильні (бані), льохи, конюшні, склади тощо).

Стрілецький голова, підпорядковуючись гетьману, водночас і наглядав за ним як представник царя.

Вирушаючи 24 жовтня 1708 р. з Батурина на зустріч із Карлом ХІІ, Іван Мазепа, скориставшись своїми владними повноваженнями, відправив батуринського стрілецького полковника Івана Аннєнкова до Олександра Меншикова, а два російські полки, які тоді перебували у гетьманській столиці, вислав із Батурина у напрямку округу Сосниці. Їхнє місце у Батуринській фортеці зайняли 7 сердюцьких і козацьких полків. Думаємо, що протягом 5—6 днів вони поглиблювали рів, лагодили оборонні споруди, облаштовували суворий побут людей, які готувалися до оборони. Звичайно, новий гарнізон прибульців за ці дні міг вивчити верхню інфраструктуру фортеці. Однак не думаємо, що стрільці, тимчасово залишаючи гетьманську столицю, віддали ключі від складів, льохів козакам і тим паче розповіли їм про таємні вилазки, ходи. Та й про останні навряд чи всі вони знали, адже стрільці у гарнізоні періодично змінювалися. Секрети підземного комплексу —це, швидше за все, була прерогатива командування полку. [...]

На наш погляд, сьогодні на основі ширшого вивчення джерел є всі підстави для розгляду інших реальних версій проникнення таємним ходом.

1. Передусім до цього часу істориками оминалася роль стрілецького гарнізону в штурмі 2 листопада 1708 р. Оскільки до 1 листопада між командуванням фортеці й Олександром Меншиковим велися переговори, то російська сторона не вдавалася до радикальних заходів. Але 1 листопада вдень оборонці та прибульці почали з’ясовувати стосунки пострілами з рушниць і гармат.
Оскільки полковник Іван Аннєнков та його підлеглі офіцери добре знали «карту» вилазок, усі вузькі місця оборонних споруд, то їм без великих клопотів удалося вночі відкрити потайні «хвірточки». Їхні стрільці роками жили у фортеці, тому, потрапивши через потаємні ходи до неї, вони і в пітьмі могли швидко зорієнтуватися, добратися у зазначене місце і вчинити паніку серед оборонців.

2. Маємо ще одну версію проникнення московитів у фортеці. Долю прикутого до гармати Івана Носа та інших (у такий спосіб були покарані перекладач Стефан Зертис, козак Федір Стожок), очевидно, мав вирішити після свого повернення сам Мазепа з генеральною старшиною. Дмитро Чечель і Фредерік Кенігсек не наважувалися нічого їм заподіяти, не маючи відповідних повноважень. Тому й послали до гетьмана гінця зі звісткою про зраду, але його перехопили драгуни. Якщо взяти до уваги, що пробратися із щільно оточеної фортеці можна було лише таємною вилазкою, то не факт, що після тортур вістун міг детально розповісти про те, як він вибрався із таємного ходу. Зауважимо, що комендант Дмитро Чечель і генеральний гарматний осавул Фредерік Кенігсек здебільшого несли службу «при боці» гетьмана, на Цитаделі. Можливо, вони й не знали «карти» всіх «стрілецьких» вилазок, але про ту, яка йшла від гетьманського будинку чи церкви, ясна річ, мали уявлення. Очевидно, саме з неї намагався вийти з Батурина гонець. Проте «цитадельний» таємний хід, схоже, був не таким довгим, щоб посланець міг без перешкод пробратися за межі міста.

Під час нічного погрому 2 листопада 1708 р. частина сердюків, козаків (разом до 1000 осіб) врятувалася, найпевніше, завдяки таємному ходу. Вдалося утекти у сусідній Обмачів й полковникові Дмитрові Чечелю. З фортеці він вийшов явно потайною вилазкою, що вела до Сейму («понеже ввесь обмок»), з якого обложені брали воду. Знесилений, комендант столиці ледь добрався до свого свояка. «Однак кум его, — повідомляє Лизогубівський літопис, — в селі Обмочевкі, когда он утікал и забігал верхом обогрітись, понеже ввесь обмок, да заснул на печи, то кум пошел, ознаймил войту и прочим и так взяли его и поймали и отдали великороссиянам». Зі свідчень сердюка Корнія Семененка, якого допитували 11 грудня у Посольській похідній канцелярії, довідуємося, що залишилося після батуринського погрому в «де четырех полках сердюков, чает он, что и трехсот человек не будет».

Дослідник Батурина В. Бондаренко у своїх нотатках писав, що «знаходилися сміливці, що пробували дізнатись, куди ведуть підземні ходи». «Але більше півкілометра вони не проходили, — зауважував він, — оскільки йти було небезпечно: недостача повітря доводила до удушшя, і була загроза бути засипаним землею».

Такі свідчення про розміри, довжину потайних ходів важливі для розуміння, чи могла скористатися мережею підземних комунікацій частина вцілілих захисників міста. Навряд чи можна було їм пробитися з оточеного міста напряму, подолавши рови та оборонні стіни, бо реально корпус О. Меншикова переважав обложених утричі-вчетверо.

Палац гетьмана Розумовського

Видатна пам’ятка класицизму. Побудований під керівництвом архітектора Чарльза Камерона 1799-1803 рр на замовлення графа Кирила Розумовського.

Палац зводиться у стилі класицизму, триповерховий. Будівля має восьмиколонний портик грецького іонічного ордера заввишки у два поверхи. До ансамблю входили два двоповерхові флігелі. Усередині палац було оздоблено штучним мармуром, прикрашено грандіозними ліпленими карнизами з гідравлічного гіпсу, паркет. Коли Кирило Розумовський помер, будівництво палацу було припинено. Ніхто з родини тут більше не проживав. Лишився тільки управитель маєтку. Подейкують, що саме з його волі, щоб приховати сліди його ж крадіжок, палац був підпалений. Кілька разів у XIX-XX робилися спроби реставрації палацу, але... Потім палац було розорено, та ще настільки (люди крали вікна, двері, підлогу), що в 1955 р впала половина головної колонади.

У 2003 році я писала: «Перебуває у жахливому стані. Напівруїна. Кажуть, що виділяли гроші на нього, але Батурин не отримав ні копійки на відновлення палацу, який був досить великим, мав два двоповерхових флігеля та на території розташований парк.» Пізніше «На 2008 рік триває реставрація, відтворено палац та один з флігелів.»

І от на 2009 рік реставрація була завершена. Палац було відбудовано, разом з ним флігелі, всередині оновлено експозиції. Батуринський палац – один з прикладів, як можна відновити пам’ятку з руїни. Кожен рік Батуринський палац відвідують десятки тисяч туристів, сюди везуть на екскурсії і дорослих і дітей.

Інтер'єри та експозиція

Церква Воскресіння Господнього

Зведена 1803р. , освячена церква о восени 1802 року. Храм зводився як усипальня графа Кирила Розумовського.

В 1805 році над похованням встановлено надгробок з білого італійського мармуру у вигляді піраміди з барельєфом небіжчика та поховальною урною під флером роботи скульптора Івана Мартоса

По свідоцтвам, лікар, що робив розтин гетьмана був здивований великим розміром серця, тому і забальзамував його окремо.

У 1927 році склеп було розкрито на замову активіста рад. влади. По деяких джерелах - директор Конотопського окружного музею Олег Поплавський. Він же і пограбував склеп: нагороди, коштовності, все цінне що було у склепі, навіть забрав серце. Але рештки тіла Розумовського лишилися в склепі. Пізніше ці пограбовані речі "спливли" водному з московських музеїв. Місцева влада зачинила склеп. Він був пошкоджений В якому стані цей час тіло, яке було дуже добре збережено на 1927 рік, невідомо - нащадки Розумовського заборонили відчиняти усипальницю і проводити будь-які наукові досліди. Частина склепіння - верхня - урна і барельєф - розміщено у фондах Чернігівського музею, а плита - у Батуринському музеї. Зараз Воскресенська церква є діючою. 2013 року на місці оригінального надгробка встановлена його мармурова копія.

Будинок Кочубея

Зведений у кінці XVII на поч. XVIII століття. Саме сюди прийшов Іван Мазепа до генерального судді Кочубея просити руки його дочки, своєї коханої Мотроненьки. І отримав категоричну відмову. В будівлі розташовано краєзнавчий музей.

Мітки: Чернігівська область, Чернігів, фортеці, фортифікаційні споруди, церкви, палаци, палаци та садиби,