Урочище Святошин - густий сосновий гай між верхів'ям річки Сирець і Старо-Житомирським шляхом. Назва Святошин пов'язується з ім'ям Чернігівського князя Святослава Давидовича - це була його вотчина. ОТже й назва лісу Святий ліс, вочевидь походить від народного імені князя - Святоша. Так його назвали за благочинне та святе життя. Князь Святослав прийняв чернецтво під іменем Миколай. Й досі його образ називають Микола Святоша.
Перенесемося у ХІХ століття. За рішенням губернської адміністрації Святошин став дачним передмістям Києва. Землі надавалися в оренду на 99 років, а оплата ділянки за сезон не перевищувала 200 карбованців. Кожні п'ятнадцять хвилин від Тріумфальних воріт до Києва курсував трамвай. Святошин мав розвинену інфраструктуру. Це був справжнє місто-курорт. Тут приймали пацієнтів лікарня та санаторій доктора Сувальського, санаторій Рокочі, діяла лазня, можна було відпочити у чайних, а сфотографуватися на згадку у фотоательє Роштанова, також тут були усі атрибути повноцінного міста: пошта, телеграф, бібліотека, комерційне училище Долинської та приватна школа.
В Святошин 1911 року зявився навіть перший кінотеатр, який збудував Ріхард Штремер. Але відпочиваючі перш за все цінили спокій та тишу, отже кінотеатр власник був змушений перевезти в інший район- Біличі.
До початку ХХ ст. вулиці Святошино освітлювалися керосиномми ліхтарями. А з 1901 року з'явилося електричне освітлення.
Святошин став елітним місцем - тут переважно або знімала, або з часом будували собі житло відомі та багаті люди. Це були міські голови, олігархи, професори, лікарі, підприємці. Тут проживали власник відомої друкарні (саме там було видано першодруки українських авторів, зокрема Тараса Шевченка, Марко Вовчок та інш., багато світської та релігійної літератури ) Григорій Корчак-Новицький, відомий київський кондитер, засновник цукеркової фабрики, хазяїн знаменитої кондитерської на Хрещатику Бернард-Оттон Семадені, Терещенко, медик, громадський і політичний діяч, київський міський голова в 1900—1906 рр. Василь Проценко, цукропромисловець, меценат і колекціонер О. Терещенко, родина піаніста Володимира Горовица, "ковбасний олігарх" Карл Бульон та інші.
Після жовтневого перевороту найгарніші дачі націоналізували та розмітили в них різні заклади, як то лікарні, профспілки, табори для оздоровлення та відпочинку. На жаль, більшість дач-вілл, не збереглася. Те, що лишилося - лише мала частина.
До Святошино можна було доїхати або на трамваї або потягом. Тут свого часу утворився та розвинувся залізничний вузол.
Отже почнемо прогулянку від старовинної станції
Будинок залізничної станції Святошин
вулиця Святошинська 13-а
Введений в контексті проекту забудови селища Святошин за типовим проектом залізничних станцій поч. ХХ ст. Проект, можливо, архітекторів О. Хойнацького та О. Кривошеєва, що забудовували все селище, виконаний на високому професійному рівні. Первісно на фронтонах будинку були ажурні дерев’яні шпилі, які не збереглися.
Одноповерхова, цегляна, тинькована, у плані наближена до прямокутника, перекриття пласкі по дерев'яних балках, дах багатосхилий, критий хвилястим шифером (замість первісного бляшаного покриття). Об'ємно-планувальна структура тяжіє до симетрії відносно поперечної осі, впродовж якої розплановані приміщення вестибюля і зали очікування, пов'язані наскрізним проходом (тепер вихід на перон замуровано). Бічні частини будівлі мають двобічно-коридорне розпланування. В архітектурному рішенні станції поєднані риси «раціонального цегляного стилю» кін. 19— поч. 20 ст. й модерну. Оформлення фасадів із відмінними за пропорціями лучковими віконними і дверними прорізами розраховано на круговий огляд. Поздовжні фасади розкреслено вертикальними лопатками, тонкими карнизами і підвіконними горизонтальними гуртами. Клинчасті перемички вікон акцентовані замковим каменем. Великі звиси покрівлі спираються на встановлені парами фігурні дерев'яні консолі у формах модерну. Центр фасаду з боку вул. Святошинської займає триосьова виступна площина з отвором входу посередині (закладений). Найрепрезентативніший фасад з боку перону фланковано двома різновеликими ризалітами, завершеними однаковими трикутними фронтонами з поперечними ригелями та горищними віконцями. Ажурні дерев'яні шпилі, що були на фронтонах (не збереглися), відігравали важливу роль в образному сприйнятті будівлі. Торцеві фасади з центральними входами завершено трапецієподібними фронтонами, форма яких обумовлена наявністю напіввальм. Піддашки фронтонів підтримує оригінальний дерев'яний каркас з аркою посередині, що спирається на консолі. Отвори входів захищено похилими козирками на різьблених дерев'яних бічних опорах.
Будівля є цінним зразком залізничної станції поч. 20 ст. Використовується за первісним призначенням. Тут міститься станція «Святошин» Південно-Західної залізниці України.
Особняк – дача міського голови І.М. Д’якова
Львівська, 80
Особняк був зведений на початку ХХ ст.
Дачний будинок пані Гудшон
вулиця Львівська, 20 (колишня Львівська вул. 18а)
Будинок був споруджений у 1904 -1908 рр. До 1914 р. належав київський міщанці Гудшон В.М. Вхід, фланкований фігурами каріатид Після 1917 р був націоналізований. Після здобуття Незалежності тут теж містилися різні фірми. Будинок перебуває у більш-менш задовільному стані.
Дачний будинок Бахарєвих
вулиця Львівська, 3
Садибний будинок Бахарєвих був зведений на території великої ділянки ймовірно за проектом архітекторів Хойнацького та Кривошеєва. Ці архітектори займалися проектуванням більшості садиб Святошина. Спочатку мав П-подібну план, але був перебудований у 1950-их рр.
Тривалий час використовувався як Міський центральний протитуберкульозний диспансер. Зараз будівля в неналежному стані. "Заброшка", пристанок бездомних.
Інші особняки та дачі Святошина
