Терновий вінок Поділля
Тернопіль... Затишне з зеленими кучерями парків та блакитними очима озера місто. Стародавнє і сучасне, світле, квітуче. Як майже всі західноукраїнські міста має обов'язковий набір: храми різних парафій, замок, згадку про синагогу та декілька храмів, чисті вулиці та привітні мешканців, недорогі кафе з колоритним меню смачних страв.
Першою згадкою про місто є королівський дозвіл Сигізмундом І у 1540р. Яну Тарновському, каштелянові Краківському, на спорудження замку над Серетом. Так розпочалося життя міста Тернопіль, хоча справедливо буде зауважити, що на місті Тернополя існувало поселення Сопільче (чи Топільче) ще з давньогалицьких часів, а дослідження археологами околиць міста свідчать про те, що тут були поселення ще доби мезоліту та трипільської культури. Так чи інакше, але історія стародавнього міста завжди пов'язана з історією її охоронця - фортеці.
Головні визначні місця Тернополя
- Старий Замок
- Воздвиженська (Надставна) церква
- Церква Різдва Христового
- Костел монастиря домініканців 1749-1779 рр. вул. Гетьмана Сагайдачного, 10
- Келії монастиря домініканів 1749—1779 рр. вул. Гетьмана Сагайдачного, 14
Старий замок
Оборонні вали оточували місто на півдні, з заходу на північ захищав місто став. Замок був споруджений за вісім років. Добудовував і укріплював його вже син Яна Тарнавського - Христофор. Оборонні укріплення міста мали в плані прямокутник. На кутах валу стояли дві оборонні вежі, одна з них – Кушнірська знаходилася неподалік Воздвиженської церкви, яка і зараз височіє над ставом, друга – Шевська – десь на території парку ім. Шевченка.
Яким було місто та замок у 70 роки XVIIст. ми можемо дізнатися з записів відомого мандрівника Ульріха Вердума:"...спадкова власність пана Конєцпольського, Долинського старости. Лежить біля схилу згаданого пологого пагорба. З трьох боків його оточує велике озеро і розлогі болота. Четвертий бік захищений від поля досить широким ровом та обведений валом із двома масивними вежами на кутах і однією посередині, яка заодно служить брамою. Замок височіє з північного заходу від міста, саме посередині ставу, має великі, побудовані в італійському стилі будівлі з каменю: мури і вежі на заході й півдні боронять замок навіть там, де навколо тягнеться озеро. Від міста знаходиться сухий рів із земляним валом і частоколом".
Страшні роки 1575, 1589, 1672 для українських земель не обішли й Тернопіль, але самим фатальним виявився 1675 р., коли тривала декілька тижнів облога міста турками на чолі з пашою Ібрагімом Шишманом. Тоді після невдалого штурму Теребовлянського замку, розлючений ворог зруйнував вщент Тернопільський замок, підірвав вежі і спустив воду зі ставу. Коли землі стали у складі Речі Посполітої власник замку Собеський провів ремонтні роботи, але зовсім інше життя надав твердині Франциськ Коритовський.
Він прибрав всі фортифікаційні елементи будівлі, і замок перетворився на палац. Він оточувався звичайним кам'яним муром з брамою, на пілонах якої були герби власника та його дружини, над цими гербами були маски левів. Таким замок-палац можна було бачити ще на початку ХХ століття.
Коли Тернопіль знаходився під владою царської Росії (1810-1815) палац перетворився на... казино, а ще тут, в просторих замкових залах проводилися бали. Але замку судилося недовге світське життя, вже 1843 рку його приміщення зайняли військові під казарми, і займали їх аж до 1939 року. Замок дуже постраждав під час Першої світової війни, горів в 1917, але найбільшої шкоди завдали бої під час Другої світової між радянськими та німецькими солдатами. Саме Старий замок був останнім опорним пунктом фашистів. Дев'ять днів замок палав, заливався хімічними речовинами, підривався і був під обстрілом. Звісно від замку лишилися руїни, і тільки в 1957р. було прийнято рішення про відбудову замку і пристосування його під спортивну школу, яка діяла там досить тривалий час..
Хоча реставраційні ідеї місцевих культурних діячів дають надію, що старовинний замок знову оживе як музей
Адреса: вул. Замкова, 12 Роки побудови: 1540-1548 рр
Воздвиженська (Надставна) церква
Прогулюючись від замку вздовж озера бачимо староруську церкву Воздвиження Чесного Христа, більш відомою під народною назвою "Церква над ставом". І хоча, вперше в документах вона згадується в грамоті князя Острозького від 1570 р., цілком ймовірно, що церква була побудована на місці ще більш старої, яка існувала ще за часів князювання Данила Галицького. В церкві Чесного Христа зберігалося старовинне Євангеліє, надруковане у Вільно 1649 року. Також тут зберігалася чудотворна ікона Пречистої Діви. Церква за народними переказами не раз ставала рятівницею населення міста від турецько-татарських нападів.
Адреса: вул. Над Ставом, 16, роки зведення XVI-XVII ст.
Церква Різдва Христового
Роки зведення 1602-1608 рр. вул. Руська, 22
В один рядок сивої давнини зі згаданими замком та церквою постає церква Різдва Христового, або, як її називають в народі, «Середня». Перша згадка про дерев'яну церкву датується 1566 роком. Нова кам'яна церква зведена 1602-1608 рр., яка була зведена під керівництвом майстра на ім'я Леонтій. Навіть й сьогодні видно оборонний вид церкви - храм входив у оборонну лінію Тернополя.
За переказами, у Середній церкві молився під час визвольної війни Богдан Хмельницький.
18 листопада 1918 року у храмі присягали на вірність Українській державі співробітники окружної військової команди та командири частин.
В тернопільський церкві Різдва Христового зберігається ікона Пречистої Діви, яка спочатку перебувала в церкві Чесного Христа. В церкву Різдва Христова її передала родина Маркевича, ікона тривалий час перебувала в цієї родини і раптово почала «плакати», тоді її перенесли в Надставну церкву, але і там ікона «плакала», свій «спокій» вона знайшла у Середній церкві.
Костел монастиря домініканців
Побудований за проектом архітектора А. Мощинського (а не Яна де Вітта, як це вважалося тривалий час) 1749-79 рр. як базиліка з оборонним характером у стилі бароко. Фундатором був власник міста Йозеф Потоцький. При костелі був монастир, між якими існував так званий італійський дворик. Цікавою особливістю є вежі споруди - вони побудовані як шатрові.
Коли 1772 р. Тернопіль перейшов під владу Австрії, в монастирі розмістили різні установи та військовий склад. В 1820р. монастир передали єзуїтському ордену, а з 1903р знову під домініканцями.
Те, що ми можемо бачити на сьогодні, це лише розмитий привид минулого. Хоча костел реставрували, все одно не вдалося відновити ту красу яким він був до пожежі 1939р і до обстрілу з гармат в тому ж році та під час Другої Світової війни. Про пожежу - 19 вересня 1939 року храм було обстріляно і вежі костелу спалахнули. Тоді у вогні загинули витвори мистецтва, монастир було пограбовано, гасити полум'я під страхом смертної кари було заборонено. Під час німецької окупації костел було реставровано (1942-1943), але вже в 1944 він знову зазнав руйнацій. Сім днів його штурмували, проводили обстріл з гармат, кулеметів, заливали будівлю хімічною самозапалюючою рідиною.
Костел був реставрований в 1957р., але! не було відновлено багатьох скульптур та розписів. Будівля деякий час використовувалася під склад. Потім її обладнали (знищивши фрески) під картинну галерею Тернопільського краєзнавчого музею. Зараз це діючий греко-католицький храм Кафедральний Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.
Адреса: вул. Гетьмана Сагайдачного, 10
Келії монастиря домініканів (1749—1779 рр.) вул. Гетьмана Сагайдачного, 14
Більше фотографій на сторінці Памяток України у фейсбук
Кладовище в Тернополі Микулинецький цвинтар
Цей старий цвинтар вважається четвертим цвинтарем у Тернополі. Він був закладений 1840 року. Перше поховання відбулося 1841 року - ченця В. Стенгліна.
На Микулинецькому кладовищі збереглися надгробки другої половини XIX ст. Зокрема художні надгробки, що належать Анни та Емілії Губер, створені Павлом Евтельє - львівським скульптором німецького походження, майстром меморіальної скульптури. Цьому скульптору належать 60 робіт на Личаківському цвинтарі, також
Неподалік від входу на кладовище розташована римо-католицька каплиця, яка була зведена у 1864 році. В її стіни вмуровано шістнадцять пам'ятних таблиць на честь відомих тернополян, переважно етнічних поляків (на фото)
Краєзнавчиня тернополянка Любомира Бойцун в своїй книзі «Тернопіль у плині літ» пише: «Вулиця Микулинецька, яка розпочинається вже за рогаткою, веде до тернопільського цвинтаря, закладеного у 1840 році. Тоді це було нове місце вічного спочинку тернополян, вже за міською межею. Тут могили тих, хто вірою і правдою служив Тернополю, — священиків, посадників, адвокатів, учителів.
У 1864 році на Микулинецькому цвинтарі виросла гарна простора капличка. Фундаторами її були єзуїти. Однак потім вона перейшла у розпорядження тернопільського римо-католицького пароха. Тепер відновленою капличкою користується римо-католицька громада міста як костелом.
Окрему дільницю кладовища займають могили Українських січових стрільців і тих, хто поліг у боротьбі за українську державність у 1918—1920 pp. Місце вічного упокою знайшов тут генерал УГА Євген Мєшковський (Мишковський), важко поранений під Чорним Островом. Збереглись могили Володимира Лучаківського, Володимира Громницького, Володимира Калина. Старий цвинтар — місце спочинку славних тернопільських родів. Але багато з цих корінних міщанських родин загинули у таборах більшовицького "Гулагу", а хто й у пекельній дорозі "на Сибіри". Про жахливий злочин "червоних визволителів" нагадує впорядкована тепер братня могила розстріляних на початку липня 1941-го у тернопільській в'язниці. Під час поховання жертв у липні того року несли вінки від українських і польських організацій. Спільна скорбота і жаль тоді об'єднали їх. Хоча потім було немало взаємних дорікань і образ. Довший час про братську могилу, як і про стрілецькі поховання, не можна було й згадувати. Але пам'ять народу не вбити навіть "розритими могилами". Старий цвинтар чекає на свій некрополь, який був би даниною шани, вдячності і пам'яті нашим предкам.»
Гастрономія Тернопільська
Мабуть сама сучасна і найбільш відома гастрономічна пам'ятка "файного міста" Тернопіль є ресторан "Старий млин". Сказати що зовнішній вигляд та інтер'єр вражає це не сказати нічого. Будівля ресторану постає у вигляді млину, оббита деревом, всередині багато залів. "Старий млин" - це ресторан-музей, тут все в культурно-мистецькому вбранні: інтер'єр доповнюють старі фотографії, газові лампадки, глиняні та керамічні глечики, різні вироби з дерева. Приємні офіціанти в національному одягу запропонують вам скоштувати як національні галицькі страви, так і страви європейської кухні. Але "Старий млин" не був би млином, якби не молов справжнє борошно. Ви можете взяти на згадку сувенір у вигляді мішечка з борошном, помолотим в ресторані. Тут грає жива музика, завжди людно, а страви готуються на дровах, подають їх на глеках.
Де зупинитися в Тернополі
Готелів в Тернополі багато і на будь-який смак від дешевих до класу люкс. Особисто, мені сподобався готель "Галичина", що неподалік від озера.
