Що цікавого подивитися в Гурзуфі

• Фортеця Гурзовіти
• Античне святилище перевал Гурзуфське сідло
• Дачі ХІХ ст на сучасній теріторії Артека, табір Кіпарисний
• Склеп Березини-Соловйових на території Артека
• Комплекс дач-готелів П. І. Губоніна, будівлі останньої чверті ХІХ ст. та парк з фонтанами - територія сучасного санаторію Гурзуфський
• Будинок, де жив Пушкін, кін. XVIII—поч. XIX ст. нині в музей Пушкіна

 Трохи про історію Гурзуфа

Гурзуф - затишне спокійне, як на курорт, містечко. Дорогою до нього ми минаємо найвищий в Кримських горах перевал під назвою Гурзуфське сідло, з якого видно одночасно само містечко, море, гору Аюдаг та Сімферополь. В давнину саме з цього перевалу було зручно видивлятися ворога. У 80-их рр ХХ ст. біля перевалу були проведені розкопки, в результаті яких було винайдено античне святилище та руїни середньовічного храму, також старовинні монети, залишки зброї, а такої давні статуетки з металу.

Взагалі ці землі були здавна населені. Наприклад, археологічні дослідження відкривають нам наступне: на скелі Дженевез-кая був виявлений культурний шар періоду раннього енеоліту (III тисячоліття до н. е.) та таврський культурний шар VII—VI століття до н. е., біля західного схилу Аю-Дага виявлено сліди від таврського поселення, що проіснувало з IV століття до н. е. до IV століття н. е.

Перша історична письмова згадка про Гурзуф належить до трактату Прокопія Кесарійського "Про побудови". "Імператор спорудив там дві твердині - Алустон та в Горзувітах." Трактат був написаний у 553-555 рр.

Походження назви Гурзуф достеменно невідомо. Є версії що це від латинської Урзуоходить Ursa «ведмідь» (через близькість гори Аю-Даг «Ведмідь-гора»). Інші версія полягає у таврських чи гото-аланському корінні «гор дзакхь» гірська долина.

Фортеця Горзувіти

У трактаті Прокопія Кесарійського згадується фортеця Горзувіти. То ж про яку твердиню йдеться мова? Ця фортеця була побудована візантійцями на скалі Дженевез-Кая. Місце було вибрано більш ніж вдало. По-перше, тут здавна існували укріплення тому що в самому трактаті зазначається про відновлення укріплень.

Ймовірно ті були зведені І ст. до н.е. - І ст н.е. римлянами та були знищені готами та гунами. По-друге, з трьох боків підступи захищали скали з морем, фортеця контролювала гурзуфську бухту, з неї також проглядалося Гурзуфське сідло. З середини VI ст. до кінця XV ст. фортеця була однією з найбільш міцних фортець південного берегу Криму.

Коли у VIII ст. Крим захопили хазари, вони повністю зруйнували візантійську фортецю, яка в руїнах простояла до Х ст. За археологічними дослідженнями, фортеця була відновлена і наступні 400 років фортеця служила резиденцією місцевих феодалів - топархів.

В ХІІІ ст. Гурзуф входить в склад князівства Феодоро. Гурзуфська фортеця опинилася під генуезцями. Влітку 1475р. Крим захватили турки-османи. Після цього фортеця ніколи вже й не відновлювалася.

Кожен період мав дії відбудування, перебудування, завдяки археологічним дослідженням можна уявити, якою вона була. Вченим навіть вдалося змоделювати Горзувітську цитадель. Але розкопками цього періоду, як зазначає Свистунов, іторія фортеці не повністю визначена. Не виявлені у повній мірі будівельні періоди головного бастіону цитаделі, будівництва житлових приміщень на території цієї цитаделі, не вдалося дослідити найвищий майданчик фортеці і найнижчу, де в старовинному підпірному мурі збереглися залишки середньовічного храму. Сам же нижній майданчик став середньовічним цвинтарем (Дженевезмезер).

Саму фортецю дуже добре описав Олександр Максимовський у своєму путівнику «Гурзуф», багато цікавих фактів наводить Свистов у книзі Гурзуф.

Основною частиною фортеці була цитадель, оточена міцним кам’яним муром товщиною до 4м, зі стінами бутового каменю на вапняному розчині. В цитаделі розміщувався основний вузол оборонного комплексу. Від основи цитаделі виходили стіни зовнішнього оборонного поясу фортеці. Біля воріт, які відділяли цитадель від оборонного муру, розташовувався донжон - головна вежа фортеці, де були приміщення для житла, арсеналу та запасів воді та харчів на випадок облоги... Поруч з донжоном стояло двоповерхова будівля кордегардії – військового караулу. Тут, в фортеці, розміщувалася й резиденція консула – головної посадової особи Гурзуфської фортеці, який призначався консулом Кафи і безпосередньо йому підпорядковувався. Гарнізон фортеці був невеликим, сама фортеця призначалася для підпорядкування місцевого населення Гурзуфської долини генуезцям та контролю за суднами на морі вздовж узбережжя.

Гурзуфська фортеця мала метальну артилерію .. - фортечні самостріли довжиною до 2 м... Дальність з таких доходила до 300м. Крім ядр використовували керамічні сосуди, наповнені мілкою галькою чи гарячою смолою... З появою генуезців з’явилася вогнепальна зброя, тоді в фортечних стінах були зроблені амбразури для гармат.

У ХІХ ст. Є. Л. Марков пише про фортечні руїни «На самому пиці скелі ще височіє напівзруйнований замок. Від нього збігають по неприступному обриву обломки мур, веж та сходинок. Це давня Горзувіта…»

У ХІХ ст. Є. Л. Марков пише про фортечні руїни «На самому пиці скелі ще височіє напівзруйнований замок. Від нього збігають по неприступному обриву обломки мур, веж та сходинок. Це давня Горзувіта…»

 ще трохи з історії Гурзуфу

Гурзуфу й донині вдалося зберегти дух середньовіччя. Вузенькі вулички, їх розпланування, будинки, все це дійсно нагадує середньовічне поселення.

Триста років Гурзуф перебував під владою Туреччини. У 1774 р. турки в Гурзуфі влаштували різню греків. У 1778 р. Катерина ІІ кримських греків переселила до Приазов’я. В Донецькій області є поселення Гурзуф? Це молодший брат кримського Гурзуфа. Переселені з Криму греки називали свої нові поселення на честь своїх старих поселень. Після 1783 р., коли Крим був приєднаний до Російської імперії, багато татар переїхало до Туреччини. Гурзуф майже втратив своїх мешканців На початок ХІХ ст.. тут нараховувалося всього 40 дворів. Неважко зрозуміти, що основну частину мешканців складали татари.

У 1808 р. генерал-губернатор герцог Арман Решильє побудував в Гурзуфі садибу, в якій у 1820 р. відпочивала родина Раєвських разом з О. Пушкіним. Тільки от сам власник тут був лише два рази. Після його смерті маєток перейшов у власність до графа Михайла Семеновича Воронцова (подивитися його інші маєтки – Мошни, Алупка). Але граф Воронцов теж майже не бував у Гурзуфі. А от наступний власник таємний радник, київський губернатор, меценат І.І. Фундуклей доволі частенько бував у Гурзуфі. Він відремонтував будинок, розсадив багато виноградників, які були завезені з Іспанії та Португалії. Він настільки добре дбав про парк, що його вважали найкращим парком на ПБК. У 1861 р. побудував винні льохи, які збереглися й досі, але мають дуже занедбаний стан. Після смерті Фундуклея маєток перейшов у власність до його небог, а вони продали його Петру Іоновичу Губоніну.

От власне, найбільший внесок в економічний розвиток Гурзуфа зробив новий власник маєтку Петро Іонович Губонін. Він започаткував курорт, побудувавши мережу готелів, ресторан, зайнявся благоустроїм набережної.

Комплекс дач-готелів П. І. Губоніна в Гурзуфі

Отже, після смерті Фундуклея у 1881 році Петро Губонін купує маєток в татарському поселенні, цим фактично розпочинає нову сторінку в історії Гурзуфа. Всього за кілька років він зводить тут готелі, ресторан, аптеку, яка діяла не тільки для курортників, а й для всього населення, ліки якому за призначенням лікаря продавалися дешевше!. А ще він тут зводить не тільки православний храм, а ще й поштово-телеграфну станцію! Цікаво, що готельні номери пристосовані під проживання в будь-яку пору року. А корпуси готелів з’єднувалися між собою телефонною лінією.

Певна частина готелей - територія сучасного санаторію "Гурзуфський", це корпуси Рив’єра, Парковий, Чехівський. Пушкінський, Шаляпинський, Гагарінський, Альянс, лабораторний, бібліотека, їдальня-ресторан.

Фактично, Гурзуф при Губоніну почав стрімко розвиватися. Так як потік відпочиваючих тільки збільшувався, відповідно і квартири, і будинки місцеве населення теж здавало тим, хто хотів подешевше чи окреме, також цей потік зумовив й розвиток торгівлі та сфери послуг для відпочиваючих серед мешканців селища.

Фонтан "Ніч" та інші

Грот в Гурзуфі

Під скелею Шаляпина (територія табору Артек) розташований цікавий грот

Був названий грот Пушкіна, через те, що коли тут поет був три місяці, то він частенько брав човен і рушав до гроту. Й зрозуміло чому, тут чиста вода, і мальовничий краєвид на гору-Ведмідь, надихає до творчості..

Грот з'являється в кадрах фільмів "Людина Амфібія", "Пірати ХХ століття", "Граф Монте-Крісто"

Цікаво, що на картині італійського художника Карло Боссолі «Грот в Гурзуфі» (1856 рік) грот має два виходи, що свого роду породило домисли та легенди. Насправді, другий вихід - це лише домальовка, фантазія художника. :)

Скелі Адалари

Коли ми згадуємо природу Гурзуфа, неможливо оминути Скелі Адалари - Великий та Малий Адалар. Висота їх складає 48 та 35 м над рівнем моря відповідно.

На початку ХХ століття були плани прокласти від Дженевез-Кая на Адалари підвесну канатну дорогу. На Малому Адаларі свого часу був ресторан "Венеція", де для відвідувачів на стіл морепродукти для страв діставалися одразу з моря. Для такої дороги в скелі був вирубаний тонель довжиною в 15м. Але плани зруйнувала Перша світова війна.

Слід відмітити, що на сучасний вид змінився через землетрус, що стався у 1927 році. Малий Аладар суттєво зменшився.

Втрачені памятки архітектури та історії Гурзуфа

Коли ви будете прогулюватися набережною, зверніть увагу, біля прохідної Військового санаторію, стоїть лікувальний корпус. Зведений він був у 1935 р. на місці храму Успіння Пресвятої Богородиці. Храм був побудований за проєктом московського архітектора Чічагова у греко-візантійському стилі. Церква була зведена з інкерманського каміння, а інтер’єри були оброблені різнокольоровим мармуром.

Мечеть в Гурзуфі

На жаль, ця споруда не дожила до наших днів. Мечеть була зведена на кошти Петра Губоніна, її навіть називали «Губонінська мечеть». Вона вважалася однією з найгарніших в Криму. Місульманський храм в Гурзуфі зміг пережити великий землетрус у 1927 році, але за десять років в мінареті ніби з’явилася щілина, яка зумовила аварійний стан будівлі. Вхід до мінарету закрили, і потім саму вежу розібрали. Чи це було антирелігійне чи дійсно поганий стан мінарету, мені невідомо. А будівлю ж мечеті стали використовувати як склад. Пізніше її розібрали.