Костел Утішительки Діви Марії
Католицька громада отримала свою парафію у 1882р, відокремившись від Настасова. Біля костелу встановлений пам'ятний стовп, на якому написано, що власником цих земель був Казіміж Зелиський (Szeliski Kazimierz, [Szeliga] (-1885) ), який був послом (posel : sejm galicyjski : Rada Panstwa ) і офіцером польської армії, і відповідно учасників польського повстання 1831р.
Костел був побудований у 1934 році. І вже за словами одного з мешканців села такий вигляд мав у 60-их рр.
За часи радянської України, у приміщенні костелу діяла школа-майстерня, де навчали майбутніх трактористів. Потім будівлю колишнього костелу пристосували під зерносховище, а потім під міндобриво. Фактично подібне приниження було стандартною схемою для багатьох храмів та релігійних споруд на теренах України. Костел спіткала така доля. Але чи має він на надію, наче Фенікс відродитися з попелу? На жаль, католицька громада села була винищена ще у 40-ві рр.
Пані Янка, до якої привів місцевий чоловік авторку цього сайту, розказала, що під час війни, було вбито майже все польське населення - 862 мешканців Великого Ходачкова. Нещасних було поховано у братській могилі, яка знаходиться біля костелу, її розмір був 2м на 30 м. Трохи боязливо розказувала мені пані Янка про ці події. Стара жінка за національністю полька народилася у Франції. Сюди ще маленькою з родиною переїхала у Великий Ходачків, на той час у Тернопільське воєводство. Після приєднання у 1939 році до Радянської України, вона лишилася тут, не виїхала і в дивом вижила в полум'ї кривавих подій 1944 року. Пані Янка виростила доньку, онука, на дні народження якого я й побувала ;)), пані має господарство і живе тут, не згадуючи вже давно ані про Францію, ані про Польщу. З новини про те, що мешканка села передала скульптуру святого Йозефа сестрам-йосифіткам у Тернополі, я у пані Юзефі Пахолек наче впізнала ту пані Янку (як назвав її сусід). Може є якась плутанина. Але добре, що пані була ще жива у 2018 році. Дай їх Боже здоров'я та многая літа.
Будівля не має даху. На його вершині гніздо лелек. Єдині прихожани забутого храму. Вхід до колишнього костелу прикрашений колонами та барельєфом з скороченням IHS, що означає - Iesus Hominum Salvator (Ісус спаситель людства). Дверей давно нема, натомість сам вхід забитий дошками. Хоча й допитливі зможуть пролізти всередину і на власні очі впевнитися, що ніяких розписів нема (ймовірно їх було зафарбовано).
Минуло 15 років і я знову тут побувала, на цей раз зі своїм птахом-фотографом )
